На межі двох світів
Назва книжки спершу може видатися дивною і навіть заскладною. Проте вже на перших сторінках авторка сюжетно пояснює етимологію імені головної героїні (Летті Ґвінґілл) й надалі дотримується тактики тлумачення незрозумілих чи загадкових понять. Більшість із них дотична до валлійської культури, якою щиро захоплюється письменниця. «Валлійці дуже схожі на нас – такі ж уперті й завзяті. Не зважаючи на численні спроби завойовників знищити їхню культуру, кімрійці (так кличуть себе мешканці Уельсу) дотепер живуть на острові й говорять своєю прадавньою мовою» – пояснює авторка. Примітки-роз’яснення є вдалим способом уникнути наукових тез у тексті й водночас формують пізнавальне тло для читачів.
«Зі шляху до мети
Неможливо зійти.
Прощавай… – співала їй ліщина»
У книжці паралельно розгортаються кілька сюжетів і сенсів. Частина подій описує життя героїв у містечку Лланвайр-Пуллґвінґілл, а інша частина апелює до магічного життя друїдів. Це плетиво на межі двох світів надійно тримає інтригу. Культура друїдів була обрана не випадково. Письменниця зізнається, що друїди поєднують у собі три її улюблені речі: стародавню магію, захоплення деревами й таємницю. Орден кельтських жерців існував насправді, але об’єктивної інформації про друїдів майже не залишилося. «Знайти те, що можна знайти, і домислити інше, але так, щоби реальне було складно відрізнити від нафантазованого, стало для мене подвійним викликом, як для письменниці, так і як для науковиці» – розповідає про роботу над книжкою Єва Сольська.
«Земні реалії» відтворюють шкільні будні старшокласників, підліткове суперництво, щиру дівочу дружбу й дорослішання. Також сюжетну «правдивість» вдало доповнюють справжні географічні об’єкти (острів Святого Тісіліо, Менайський міст) і народні традиції (фестиваль бардів Айстедвод), за участі яких відбуваються знакові епізоди роману.
Головна героїня фентезі – 15-річна Летиція Ґвінґілл, яку ще немовлям знайшли у хащах ліщини. Дівчину виховує жінка Марія, а своїх справжніх батьків Летті не знає. Пошуки себе й свого роду є ключовим лейтмотивом книжки. Сюжет розгортається саме довкола них. Спершу Летті бачить дивні сни, які нагадують чи то марення, чи то віщунства. Там вона стає свідком далеких подій і поринає у світ друїдів. Потім дівчина усвідомлює свій дар – вміння розуміти мову дерев і рослин. Згодом вона опановує магію стихій. Летті відчуває, що їй не місце у світі людей, і не помиляється. Її своєрідне «вигнання» добігає кінця, Летиції час повертатися туди, де її коріння, до Чарівного Лісу. Провідником до першоджерел стає красунчик Герман Ідрис, який полонить серце підлітки. Він же виявляється Королем Гармонії з роду друїдів.
Любовна лінія роману розгалужена. Адже в Летті закоханий не лише Герман, а ще й «звичайний» однокласник Ділан Фланаган. Їхній любовний трикутник впливає на доволі трагічний фіналі історії. Хоча… не такий і трагічний. Принаймні, не для всіх. Адже авторка не ставить крапку у пригодах Летті Ґвінґілл: «Моя героїня не боїться бути інакшою. Дослухається до свого серця. Вона вміє дружити й любити по-справжньому, в якому б світі не була. Бо, насправді, свій світ завжди в середині нас самих». Тож на дівчину чекають нові пригоди і нові родинні таємниці, але вже в новому вимірі. Саме про це (і трошки більше) буде книжка-продовження.
«Колиска друїдів» стане захопливим читвом для поціновувачів фентезі віком 13+ Легенди на тлі напівзабутої історії людства, магія і, звісно, кохання спонукають йти з Летті Ґвінґілл далі. Йти, щоби разом набути досвіду й знань.
