Нам треба поговорити
Любі батьки, нам треба поговорити. Це буде малоприємна розмова, але якщо її уникати, може стати ще гірше. Звісно, ми б воліли не говорити з дітьми про насильство, але інколи краще переступити через себе, щоб потім не картати себе за бездіяльність. На допомогу нам цього року з’явилося відверте видання, яке варто прочитати самим і після цього, якщо ви готові до щирих розмов із дітьми, дати їм.
«Будь-який злочин боїться світла і любить темряву. Зло має над нами владу доти, доки ми приховуємо його. Проговорювання того, що сталося, допоможе обернути травмуючий спогад на звичайний і отримати підтримку та розуміння близьких»
Минулого літа чимало людей долучилися до флешмобу #ЯНеБоюсьСказати, чи не вперше вголос проговорюючи власні історії насильства. На жаль, багато зі згаданих подій відбулося з дітьми та підлітками, адже доволі легко скористатися довірою недосвідчених людей. Згодом ініціаторка флешмобу Настя Мельниченко написала книжку, в якій розповіла підліткам про те, як не допустити сексуальне насильство зі свого боку, а також як поводитися і до кого звертатися, коли насильство вже сталося. Це складна, проте така необхідна розмова, до якої батьки часто виявляються не готовими, – тому добре, якщо завдяки цьому виданню вони наважаться її розпочати.
У цій книжці є дві ключові теми: секс і насильство. Між ними є чіткий розподіл: секс – це не соромно і навіть приємно, але до цього треба підходити відповідально. Саме через це тут є розмова про добровільність, вік сексуальної згоди, юридичні й фізіологічні аспекти інтимних стосунків тощо. Таким чином авторка здійснила певну просвітницьку місію, допомігши розібратися з тим, про що батькам ніяково розмовляти з дітьми. Однак основною темою книжки залишається насильство, і тут читач отримує достатньо інформації для роздумів. Перелічено деякі з видів насильства (мацання, доторки, шантаж, ексгібіціонізм, нав’язливі дзвінки, буллінг, репродуктивне насильство), наведено реальні історії та приклади боротьби з такими явищами. Далі йде чималий розділ про зґвалтування та його наслідки. Це непросте читання, після якого на певний час може з’явитися нав’язливий страх та недовіра до людства. Однак така розмова – важливий крок до дорослішання. Страх мине, натомість з’явиться обізнаність, а, як відомо, «поінформований – отже, озброєний». Щиро сподіваюся, що завдяки прочитаному досвіду діти матимуть шанс вберегтися від реального насильства.
Основною тезою книжки є непорушність особистих кордонів – фізичних чи духовних, словом чи ділом. Уже через це видання заслуговує на ретельну увагу, адже навіть якщо людині пощастить ніколи в житті не зазнати насильства, вона отримає уявлення про загальні принципи поваги, які лежать в основі успішних взаємин із іншими. Таким чином, ми отримуємо перенесення акцентів: жодних нападів на потерпілих (зокрема зауважень щодо зовнішнього вигляду чи поведінки), натомість пояснення того, як не стати насильником (адже подекуди ми через необізнаність порушуємо особисті кордони інших).
Книжка розрахована на сучасних дітей середнього і старшого шкільного віку. Мова видання легка, якщо в тексті з’являються незнайомі слова чи терміни, авторка тут же пояснює їх. Окрім того, книжка дає алгоритм дій на випадок, якщо хтось зазнає насильства. Наприкінці є розділ для батьків, однак я раджу дорослим не обмежуватися тільки цією частиною, а й уважно прочитати всю книжку, і лише після цього давати дитині. У неї точно виникне чимало питань, і буде якнайкраще, якщо вона зможе отримати повні й відверті відповіді від вас, таким чином зміцнюючи довіру.