Неврида як дзеркало
Надія Кучіна
Чи задумувалися ви колись, чому підлітки так часто прагнуть втечі? Це не завжди прояв бунту, частіше — відчайдушна спроба знайти місце, де тебе почують і де не діятимуть нав’язані суспільством рамки. У сучасному світі чужий, небезпечний і подекуди жорстокий вимір іноді стає для нас зрозумілішим за власний. Саме про цей пошук «свого» місця через випробування та внутрішні трансформації розповідає нова книга Мар’яни Стефак «Вовчі діти».
Петрина — незвична підлітка. Незвичне у ній усе: ім’я, зовнішній вигляд, поведінка, погляди на світ. Вона — бунтарка, яка навчилася виживати у жорстокому шкільному середовищі, де кожен сам за себе. Попри це, Петрина залишається типовою підліткою, чиє бажання втекти подалі від усіх є відчайдушним прагненням бути собою. Вдома на неї чекає непроста реальність: батька немає, з вітчимом панує холодна відчуженість, а мама повністю поглинута турботою про молодшого брата. У таких умовах, коли ніщо в реальному житті не здається справжнім, Петрина опиняється в Невриді — фентезійному селищі, куди жінкам вхід суворо заборонений.
Книги для підлітків та про підлітків — це часто один із видів рефлексії. Коли ти почуваєшся самотньою, бо світ тебе не розуміє, і читаєш історію, де героя теж ніхто не чує, і в процесі в голові щось нарешті заспокоюється. Ти усвідомлюєш: «Зі мною все окей, я не одна». Для Петрини шляхом втечі від реальності була музика, але доля приготувала для неї справжнє випробування: провалившись крізь лід під час сутички, вона потрапляє в інший вимір.
Дівчина хоче повернутися додому, але це неможливо. Щоб піти, треба скласти «дике НМТ» і пройти випробування. До речі, це одна з перших згадок іспиту такого формату у підлітковій літературі, яку я зустрічала! І, чесно кажучи, їхнє НМТ видається мені значно кращим за наше: там суцільна практика, виживання, а не сухі тести. Петрина не одразу звикає до умов племені неврів, де немає ґаджетів і жодних благ цивілізації — лише обмащені глиною хатинки та співіснування з природою. Але саме ця незвичність додає книзі відчуття щирості: ти бачиш, як героїня вчиться тренуватися разом з усіма і виборює право на своє місце.
З-поміж інших у тексті діють персонажі української міфології — Мара, Арідник, Перун — які ведуть свої ігри. «Для чого це їм?» — виникає логічне питання. А ви спробуйте сидіти склавши руки тисячі років: звісно, будуть конфлікти, звісно, буде нудно. Укладати угоди і грати живими істотами, як шаховими фігурами, для богів — звичне заняття. Вони не просто декорації, вони активно впливають на сюжет, і мені подобається, що авторка не перевантажує ними текст — навіть ті, хто не знається на міфології, швидко розберуться в розкладі сил.
Як часто буває, що очікування від книги псують враження? У мене доволі рідко, бо я намагаюся не читати анотації, а коли читаю — то до прочитання деталі забуваю. Я очікувала міського фентезі з переходами між світами, а отримала занурення в дикий, похмурий ліс. Але я швидко звикла, бо історія захопила настільки, що я просто насолоджувалася читанням. Тут дуже класний гумор, який збалансовує загальну напругу.
«— Петро, затям: те, що є природним, частиною нашого єства, не може бути ні болісним, ні гидким, ані неправильним. Бо це — ми самі. Біль там, де зло. Де заздрість, сором, гнів. Де темні чари, які ніби дають тобі те, про що просиш, але натомість забирають набагато більше»
Особлива розмова про героїв. Вони тут переважно «сірі». Немає однозначно хороших чи поганих. У кожного антагоніста є свої мотиви, свої причини для злості чи ненависті, і в певний момент ти ловиш себе на тому, що починаєш співчувати ворогу. Це робить історію об’ємною, дорослою.
Ілюстрації Марії Савко доповнюють цей вайб. Чорно-біла графіка — це ідеальне рішення. Вони сірі й похмурі, як гроза, акцентують увагу на емоціях персонажів і задають ритм усьому тексту.
Для мене це книга про бунт. Вона не для всіх, будьте готові до чорного гумору та жорсткості. Якщо ви фанати темного фентезі, де кожен вибір має наслідки, а боги грають вами, як фігурами на дошці — вам сюди. Це історія про пошук дому в місці, де тебе ніхто не чекав, і про те, що іноді, щоб зрозуміти свій світ, треба побачити світ інший, де не діє жодне з твоїх звичних правил.
