Обережно про втрати

Автор: Христя Венгринюк


Бабкіна Катерина. Гарбузовий рік. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2014. – 47 с.
Прохасько Мар’яна, Прохасько Тарас. Хто зробить сніг? – Львів: Видавництво Старого Лева, 2014. – 72 с.
Kim Fupz Aakeson, Eva Eriksson. Esben i duch dziadka. – Poznan: Media Rodzina, 2006. – 32 s.
Стальфельт Пернилла. Книга о смерти. – Москва: Открытый мир, 2007. – 30 с.

Одним із важливих моментів у виростанні дитини є перша зустріч зі смертю й усвідомлення безповоротної втрати. Проте найголовніше – підготувати малюка не лише до того, що довкола все не вічне: від домашніх улюбленців до яскравих квітів, які стоять у вазах, а й до того, що і в найцікавіших мультиках чи книжках може померти головний герой. Добре пам’ятаю, як шокував мене епізод, коли Король Лев помер, чи як я гірко плакала, коли загинула мама-динозавриха у мультфільмі «Земля до початку часів». Знову і знову, переглядаючи ці мультики, я вірила, що одного разу вони все-таки закінчаться не так сумно, що ці епізоди якимось чином зміняться…

3

Відомо, що всі дорослі духовні проблеми й життєвий смуток ми виносимо з дитинства. Найважливіше – не скалічити дитину в час її формування, а допомогти зрозуміти світ з усіма несправедливостями та дивацтвами. Для цього найкращим помічником, безперечно, є дитяча книжка, яка супроводжує в реальність.

Досі пам’ятаю книжки, які мене найбільше вразили, але достатньо було й тих, що настрахали. Пригадуємо казку про Снігуроньку, яку зліпили знедолені, сумні й старенькі дідусь та бабуся, бо неймовірно хотіли внучечку, а вона розтанула (померла), коли стрибала з дівчатами через вогнище. Історії про невинну Червону Шапочку, яку разом із бабусею з’їдає вовк, чи лисицю, що ласує Колобком, наводили на мене жах.

«Хлопчика охопив смуток. Плакав і плакав. Не мав уже більше ні дідуся Хольгера, ні бабусі Хольгер, ні іншого дідуся. Залишилася в нього тільки одна бабуся – мамина мати, але вона мешкала в будинку для пристарілих і не могла більше гарно їсти, а також мала вже проблеми з пам’яттю. Есбен не переставав плакати за дідусем»

Діти особливо ставляться до смерті, тим паче не можуть зрозуміти її, коли хтось несправедливо гине. В чому винні були Червона Шапочка, Колобок чи Івасик-Телесик, що антигерої бажали їм смерті? Звісно, це проводить чітку межу між чорним та білим, добром та злом, проте водночас лякає малюків, а на завершення демонструє лише один погляд на життя: воно несправедливе. Чи думали режисери фільму «Гаррі Поттер» про дітлахів, коли змусили Джоан Ролінґ переписати книжку, бо актор, що грав Дамблдора (Річард Гарріс) помер, і за ним догравав Майкл Гембон, а це, певно, не було дуже зручно для екранізації? Але хто подумав про маленьких глядачів, які любили Дамблдора, як рідного дідуся й покровителя світлої магії? Як воно – нехтувати законом, що головні герої не помирають? Певна, що тоді текли ріки дитячих сліз, якщо навіть дорослих було вдосталь.

Важливо вселити думку кожній дитині, що життя – це щастя і радість, а боротьба – це вже другорядне. Не йде мова про те, щоб ізолювати малечу від проблем і не висвітлювати жорстоких реалій, але до таких серйозних тем потрібен особливий підхід.

Поговорімо ж про нові дитячі книжки, що з’явилися у світі, які найбільш тонко й грамотно торкаються цієї теми (чи навпаки).

3-1Перш за все хочу ознайомити читачів із твором Кіма Фупца Окесона та Еви Ерікссон «Есбен та дух дідуся», який польською мовою з данської переклала Катерина Стренк (російське видання називається «Как дедушка стал привидением»). Коротенька анотація й ілюстрації одразу мене захопили, і я придбала книжку, бо вперше бачила дитяче видання на тему смерті. Воно створене саме для того, щоб малюк, який втратив когось близького, міг легше пережити горе.

Текст описує неймовірну близькість дідуся з онуком, та старенький раптово помирає, і хлопчик ніяк не може прийняти цю смерть. Він не хоче розуміти, що ніколи більше не розмовлятиме з дідом, розважатися, проводити час… Його туга настільки сильна, що дідусь… з’являється щоночі до Есбена, щоб надолужити все, чого не встиг. Уночі вони довго розмовляють, дідусь багато розповідає із власного дитинства та юності й жалкує, що раніше не ділився цим із найдорожчою людинкою. Вони гуляють містом, подорожують, сміються й поводяться мов шибайголови.

Миті близькості, описані в книжці, можуть нагадати засмученій дитині спільний найкращий час із дорогою людиною чи твариною, те, що ніколи не зітреться з пам’яті. Дідусь приходить знову і знову, розповідаючи про свою першу машину, улюбленця-кота й різні нісенітниці. Однієї ночі старенький пригадує Есбену всі їхні найприємніші й найцікавіші спільні моменти: коли вони вперше разом каталися на каруселях, як учив малюка грати у футбол, їздити на машині, коли вони будували пісочні замки, гидували корисною їжею, яку готувала бабуся, разом рибалили та лоскотали одне одного. Дідусь каже хлопчикові, що найважливіше – пам’ять: коли вона жива, то все решта ніколи не закінчиться. Есбен усе розуміє і дякує дідусеві, що й далі буде його найкращим товаришем у світі. Вони обіймаються, і старенький зникає назавжди. Фінал демонструє найважливіше – що наша пам’ять і є найкращою реальністю, адже значно гірше бути поряд із людиною і не пам’ятати нічого доброго, аніж втратити її і мати в серці назавжди.

Ця прекрасна книжка вчить, що важливо цінувати близьких, спільні хвилини з ними й розуміти, що смерть є невідворотною, проте спогади й думки завжди повертатимуть нас до того, хто в серці. На жаль, цей текст не перекладений українською мовою – а міг би допомогти тисячі малюкам, які не можуть зрозуміти, куди й навіщо йдуть близькі люди. А перебуваючи у відчаї, вони радше прочитають цікаву й гарно оформлену книжку, ніж послухають порад рідних. Частково вона допомогла й мені, дорослій.

Звісно, не можна чекати на те, що до нас із того світу повернеться людина й договорить несказане, але можна цінувати кожен момент, щоб устигнути сказати й зробити за життя якомога більше важливого.

3-2

Назване видання – не єдина дитяча книжка про смерть, яка мене вразила. «Книга о смерти» Пернілли Стальфельт перекладена російською зі шведської Марією Людковською та Аркадієм Ґріднєвим. Для мене досі загадка, чому авторка в такому страхітливому стилі написала книжку, якщо мала на меті пояснити дітям приреченість нашого існування, не налякати й не нашкодити, а лише познайомити з тим, що таке смерть і чому її не можна оминути.

Я довго шукала відгуки читачів на цей твір і, повірте, не змогла знайти жодного позитивного. Страшний текст супроводжується моторошними малюнками з трунами, вінками, могилами й жалобними стрічками. Особливо вразило «примірювання» на сучасність давньої традиції хоронити мерця з улюбленими предметами, щоб той, хто помер, міг скористатися найважливішим, коли потрібно буде. На ілюстрації – і мобільний телефон, й іграшка, і сковорідка, і зубна паста зі щіткою. Як на мене, такий підхід може лише викривити дитяче уявлення про смерть.

У книжці навіть іде мова про те, що привиди приходять, бо заздрять живим. Але настрашніший момент (особисто для мене) – коли до могили підходить близька людина й за звичкою, як роблять усі, питає покійного, як його справи, а мрець відповідає з могили, що все добре, але надто одноманітно. Думаю, що дитина не зможе правильно сприйняти цей жарт, а навпаки, подумає, що живих людей хоронять у малесенькому просторі, де вони нудьгують і мордуються. Але «Книжка про смерть» написана для дітей, і я не можу усвідомити, як такою мовою можно говорити з малюком про настільки серйозні речі. Не раджу цього тексту ні дітлахам, ні дорослим.

3-3У сучасній українській дитячій літературі про втрати написано в першій частині про славетних кротів – у книжці Тараса та Мар’яни Прохаськів «Хто зробить сніг». Власне, головне зерно ховається у заголовку. На запитання маленького кротеняти, що стається з кротами, коли вони помирають, добра матуся відповідає, що вони потрапляють на небо. «А чого ми їх не бачимо?» – питає малеча. – «Бо вони білі і живуть у снігових хмарах». – «А що вони там роблять?» – «Небесні кроти роблять сніг, а взимку кидають його на землю. До речі, зима уже скоро настане і ти побачиш, який сніг прекрасний. Його треба дочекатися і самому відчути, бо пояснити сніг не може ніхто…». Читаючи книжку, виявляємо, що не лише кротики роблять сніг на небі, а й усі тваринки: «Так само як білки, зайці, бобри, їжаки, куниці, лосі, рисі. Вони собі літають разом на хмарах, дивляться на землю і кидають купи снігу». Чи не є це прекрасною ідеєю пояснити дитині, що стається з улюбленцями, коли вони покидають нас назавжди? Від такого знання малюк не триматиме зла на світ, а уявлятиме, що тваринка старається для нього, виконуючи важливу місію – створення снігу. І, зрештою, це не виявиться колись неправдою, бо ж хто може довести, що насправді так не є? Найважливіше, що книжка «Хто зробить сніг» має підсвідомий зцілювальний ефект, який так часто є вирішальним…

3-4Феєричним дитячим твором цієї осені стала казка Катерини Бабкіної «Гарбузовий рік». У ній наче й не йдеться про життя чи смерть, але це лише з першого погляду. В книжці досконало розтлумачене поняття народження/вмирання – що на все настає свій час і все у світі виконує свою місію. Читаючи «Гарбузовий рік», насправді потрапляєш у прекрасний сад-город, де все живе, наповнюється соками, достигає і навіть веде абсолютно реальне життя, бо розмовляє, співпереживає і турбується. Овочі та фрукти товаришують одне з одним, наче люди. Проте в кожного є свій час і власне призначення.

Головний герой книжки – великий гарбуз, який за всім, що відбувається, спостерігає зі свого клаптика землі; він величний та мудрий, до нього звертаються всі родичі гарбузові. Гарбуз знає, хто і як на нього дивиться, проте люди й не здогадуються, що великий яскравий богатир має очі й усмішку. Але на все свій час – і врешті дбайлива мати готує з гарбуза смачну-пресмачну кашу. Важливо, що й сам персонаж радіє з цієї місії і знає, що прийде той день, коли він нагодує люблячу родину, яка дбала про нього. Казка дуже ніжна й повчальна, вона демонструє, що все має душу, що до всього треба ставитися з повагою. Якби гарбуз зірвали маленьким, можна було б сумувати, бо він не побачив життя і не приніс нікому користі. Подібні моменти, які виписані лише алюзійно, і впливають найбільше на дітей.

Найважливішим посланням кожної дитячої книжки має бути те, що описується двома словами: «Не нашкодь». Досить часто трапляються нюанси, які не можна назвати педагогічними чи впливовими, але й це не так погано, бо з читанням у малечі розвиваються уява й абстрактне мислення; втім, вважаю, що кожен твір, перш ніж запропонувати дитині, треба самому уважно прочитати. Українському малюкові дуже бракує книжки, яка зможе спокійно й грамотно пояснити, що таке смерть і як її прийняти. Навіть в огляді дитячої літератури складно уникнути теми війни, бо за цей рік багато дітлахів завчасно осиротіли. Війна забрала здебільшого молодих татусів, а психотерапія досі не є поширеною в Україні, що особливо дається взнаки тепер, коли її потребує чи не кожен громадянин… Думаю, що саме хороший текст допоміг би малюкові усвідомити, що смерть не є зрадою людини, яка його любила, це невідворотність, яка ловить кожного зненацька, – але завжди має залишатися віра, що всі ми побачимося з нашими найдорожчими. А дитині якнайнеобхідніше вірити в це!

Коментар від БараБуки про «Книжку про смерть»

гав-гавЯкими словами полегшити своїй дитині біль від втрати, якої ще немає або вона саме переживається? Хтось обирає літературну аналогію, сюжетну оповідь про дітей чи звірят, підказуючи малюкам поведінкові та емоційні «виходи». Інші адаптують для дитячого сприйняття «довідниковість», як-от у випадку зі шведською «Книжкою про смерть» Пернілли Стальфельт. Суперечливі оцінки цього коміксу спровоковані занадто своєрідним тут для багатьох дорослих почуттям гумору (ну бо ж не можна жартувати зі смертю) й стилістикою оповіді (вона ведеться з позиції й засобами, якими оперує дитина). Тож оцінювати цей «довідник» як однозначно поганий чи хороший не можна. Варто прочитати його самостійно й подумки «приміряти» до вашої дитини. Можливо, саме вашого малюка такий спосіб пояснення травмує? А може, саме вашому чадові пояснить, що смерть – це невід’ємна частина життя? Головне – будьте поруч. І будьте уважними до своїх малят.

Читайте також про «заборонені теми» в підлітковій літературі: Про табу без табу

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар