Остап Українець і Катерина Дудка: «Перекладати треба на українську, а не з мови оригіналу»
Автор: Надя Рибальченко
Хто творить дитячу книгу? Письменники, ілюстратори? Безперечно! Видавці, редактори, коректори, фахівці поліграфії? Неодмінно! Але є також ті, хто «приводить» у світ українських дітей улюблених персонажів з-за кордону. Так, сьогодні ми звернемо увагу на роботу перекладачів. Як адаптувати текст, аби він не втратив оригінального звучання, але став зрозумілим українським дітям? Шукати відповідь на це запитання ми будемо з перекладачами Катериною Дудкою і Остапом Українцем.
Для українських дітей і підлітків Остап Українець і Катерина Дудка відомі насамперед як перекладачі серії пригодницьких романів-фентезі Ерін Гантер «Коти-вояки». Адже саме їм ми завдячуємо появі «нашого» котячого всесвіту з чотирма Кланами, пророцтвами, випробуваннями й зрадами, який так полюбився багатьом дітям від 9 до 99 років. БараБука поговорила з перекладацькою парою про перше знайомство з «Котами-вояками», особливості роботи над цією серією, баланс між емоційною участю і професійною відстороненістю та попросила поділитися лайфгаком, як же стати хорошим перекладачем художніх текстів.
— Пані Катерино, пане Остапе, дозвольте привітати вас із (майже) ювілеєм: першого серпня 2016 року в українському видавництві «АССА» вийшла з друку перша книжка Ерін Гантер «На волю» серії пригодницьких романів-фентезі «Коти-вояки». Чи чули ви щось про цю серію перед тим, як вам запропонували її перекладати? І чому погодилися? Чим вона вас так зацікавила?
— Дякуємо щиро за вітання! Ми й самі не підозрювали, на що погоджувалися, що це буде настільки захопливо, і що довкола цієї книжки можна збудувати таку активну спільноту. До зустрічі з директоркою видавництва «АССА», пані Світланою Фельдман, ми нічого не чули про «Котів-вояків», але вона нам її «продала» з однієї розмови. Її захват і зацікавлення серією справді нам передалися, так що ми погодилися практично без роздумів. До того ж нас підкупила довіра пані Світлани — у нас на той час у доробку був лише переклад Лавкрафта, ми ніде себе не проявили як перекладачі, і не мали чогось хоч близько дитячого і підліткового. Але вона вирішила за рекомендацією знайомого на нас поставити — і, сподіваюся, не прогадала. Книжки, звісно, підчепили тим, що вони про котиків, а кому може не подобатися щось про котиків?
— На сьогодні «Коти-вояки» неймовірно популярні у всьому світі серед дітей від 9 до 99 років. У них величезний фандом із сайтами, фанфіками, мемами й артом. Як гадаєте, у чому ж полягає таємниця цієї серії? Чому вона захоплює навіть тих дітей, які раніше не виявляли інтересу до книжок?
— На нашу думку, таємниця в тому, що «Коти-вояки» торкаються серйозних тем і загалом написані без зайвої фамільярності та загравання, з розрахунком на те, що підлітки здатні та хочуть читати щось серйозне. Тому вони й дорослим подобаються, бо легко читаються і при цьому не втомлюють дитячістю.
— У «Котах-вояках» дуже добре пропрацьований світ: багато котячих імен, посад, правил, детальних описів, вимірів, і навіть є «своя» лайка. Як вам вдалося все це запам’ятати, перекласти й адаптувати?
На початку ми сіли порадитись, як адаптувати це все: чи перекладати значення, чи транслітерувати й залишати оригінальне звучання, до яких моментів які принципи підходять. І зрозуміли, що треба перекладати все, бо англомовні читачі не відчувають бар’єру нерозуміння, коли читають імена, скажімо. Так само й для українських читачів імена повинні щось означати, а не лише бути присутніми. Оригінал підказав форму перекладу, і так народилися Вогнелап, Сіролап тощо. В інших випадках нам допомогла залученість до «Пласту», адже пластові улади — готова система, яку лише залишилося трішки пристосувати до всесвіту «Котів». Так там і з’явилися «новаки» й подібна термінологія. Лайку перекладали іноді буквально, а іноді — уявляли, як би могли лаятися українські коти. Запам’ятовувати було складно, але, на щастя, існує пошук по документу, а ще редакторка, пані Світлана Бондаренко, дуже ретельно за цим стежила, і працювати з нею було вельми приємно. Чомусь ми за всі роки так і не додумалися завести табличку…
— А які ви побачили в текстах «Котів-вояків» «фішки»? Що, на вашу думку, могли б перейняти звідти сучасні українські автори?
— Одна з «фішок», на яку ми одразу звернули увагу — короткі й чіткі речення. Там є поетичні описи природи, почуттів, переживань, але все дуже лаконічно. І, звісно, порушення дорослих тем, які в книжці дорослі коти з котами-підлітками пропрацьовують хоч окремо, хоч разом, та завжди відкрито й щиро.
— Чи не складно вам було перекладати книжки цієї серії разом? Чи бували у вас професійні суперечки й бурхливі обговорення з приводу перекладу якогось моменту? Розкажіть, будь ласка, детальніше про ваш повсякденний робочий процес удвох.
— Спочатку ми ділили між собою розділи, але вже скоро з’ясували, що це неробоча схема і від цього текст страждає. Тому поділили роботу так: спочатку всю книжку робить хтось один, а потім інший перечитує паралельно з оригіналом, підчищає спірні моменти, калібрує тон, виправляє помилки, перекладає пропущені фрагменти тощо. Бурхливих суперечок не було, однак радилися багато, особливо щодо специфічної термінології.
— Попри те, що книжки серії «Коти-вояки» вважаються пригодницькими романами-фентезі для підлітків, у них порушується багато важливих питань, як-от життєвий вибір, втрата, зрада, біль. Як вам вдавалося спокійно працювати з такими сценами? Як ви знаходите баланс між емоційною участю і професійною відстороненістю?
— Звісно, багато пропускали через себе, тому що всі ці питання нам не чужі. Проте, коли працюєш із перекладом, доводиться всю увагу спрямовувати на перекодування тексту з однієї мови на іншу, а тому сюжет, переживання героїв, якісь перипетії відходять на другий план. Іноді після завершення роботи можеш і не пригадати, про що сама книжка була загалом, бо багато уваги забрали перекладацькі рішення.
— Ви перекладаєте книжки, як для дорослих, так і для дітей. З якими жанрами для вас складніше працювати, і чому?
— «Коти-вояки» стали для нас входом у дитячу й підліткову літературу, і це завжди корисна праця, бо дозволяє відточувати стилістику на чомусь простому і не надто «кучерявому». Досить складно працювати з дитячими книжечками, де багато гри, проте це приємно, така собі розминка для мозку. А найскладніше, напевно, з науково-популярними працями та науковою фантастикою, бо вимагає багато гугління, читання сторонніх джерел, вивчення нової інформації, і від цих відволікань збивається потік перекладацького процесу.
— А як ви визначаєте, що ось ця історія «ваша», «ваш переклад»? Як ви обираєте для себе, котрі книжки варто перекладати, а котрі — ні? Що вас чіпляє в тексті, як-от з «Котами-вояками»?
— Досі наші книжки випадково нас знаходили, нам просто пропонували — і ми погоджувалися. Звісно, не на всі, бо не всі теми цікавлять або часу банально не вистачає. З «Котами» просто було цікаво спробувати свої сили. Здебільшого обираємо те, що стосується гуманітарних наук, навіть у красному письменстві. Або тих авторів, які просто подобалися ще до пропозиції перекладу.
— Пані Катерино, у вас більше досвіду з перекладу книжок для дітей. Ви перекладали для видавництва «АССА» книжки Ґеррі Флемінґа про пригоди ведмедика Меді й історії Девіда Маккі про картатого слона Елмера, а у видавництві «Жорж» доля знову привела вас до котів у книзі Кімберлі Гамільтон «Коти-відчайдухи. Зухвалі байки про хоробрих хвостатих». Скажіть, будь ласка, на вашу думку, яких книжок наразі потребують українські діти? Про що варто писати сучасним дитячим / підлітковим авторам?
— Дуже люблю перекладати дитячі книжки, бо сприймаю їх як головоломки. Там багато гри слів, прихованих посилань на щось доросле, тож доводиться і в українській мові весь час шукати рішення. Зараз працюю ще з однією серією книжок про елегантного британського песика, і це моя улюблена робота!
Як на мене, завжди актуальні пригодницькі книжки, але які заодно чогось навчають. Наприклад, математики, чи навичок виживання, чи основ куховаріння — будь-чого. Щось просто кумедне, ніжне й миле — це, звісно, добре, та для своєї дитини я обиратиму здебільшого прикладне. Ніжне і миле можна вже в дорослому віці почитати.
— Що б ви порадили тим, хто тільки починає перекладати художню літературу? Поділіться лайфгаком, як стати хорошим перекладачем художніх текстів.
— Пам’ятати, що перекладати треба на українську, а не з мови оригіналу. Прочитувати текст перекладу вголос, адже текст має звучати. Не боятися тавтологій, збігів приголосних і всіх інших редакторських страшилок — читати вголос! Текст має працювати так, як працює усна мова, його має бути зручно декламувати.
