Підліткам про очевидне
Софія Коптюх
Жанр «універсального» підліткового нон-фікшену, що має на меті охопити все – від краси до вирішення конфліктів – на пострадянському просторі існує як мінімум із 1960-х. Одним із перших таких творів можна вважати «Ця книжка для вас, дівчатка!» Софії Могилевської – по суті, підручник із домогосподарства для підлітків. Відтоді жанр, звісно, еволюціонував. Я сама пам’ятаю з дитинства «енциклопедії» з порадами щодо стосунків із батьками, друзями і собою. Вони були найрізноманітнішими, а однією з небагатьох речей, що їх об’єднували, була строга сегрегованість за статтю: синя книжечка – для хлопців, рожева – для дівчат.
«У якому віці можна починати фарбувати волосся? Такого критерію не існує, проте з етичних міркувань експерти рекомендують починати фарбувати волосся не раніше 16-річного віку»
У цьому сенсі «Підліткам про головне» є кроком вперед: вона спрямована на всіх підлітків, незалежно від статі. Втім, на жаль, це не звільняє її від гендерних стереотипів. У розділі про те, як спілкуватися з дівчатами (!), хлопцю-читачеві пропонують «не переходити на теми, які їй нецікаві (наприклад, про комп’ютери)». Трохи раніше йому розповідають, як «освідчитись» у коханні дівчині з романтичним побаченням, подарунками і «змушенням її дати позитивну відповідь» (добровільна згода? не чули!) – у той час, як дівчатам можна тільки ненав’язливо «показати» юнакові, що він їм подобається. Автори не враховують того, що в сучасному світі дівчата можуть відкрито освідчуватися хлопцям і запрошувати їх на побачення.
У частині «Я і ризики» є розділ про те, «чому не варто курити дівчатам». Статистика, яку наводять автори, універсальна для обох статей: скорочення життя, кашель, погіршення смаку і запаху. Але назва сформульована специфічно: курити не варто саме дівчатам, бо, бачте, зуби пожовкнуть. Хлопцям – можна. Їм білі зуби не потрібні. Та й життя не потрібне. Що там ті втрачені п’ятнадцять хвилин у порівнянні з – оєйку! – згрубілим жіночим голосом?
Ще складнішими є стосунки авторів із гомосексуальністю. З одного боку, вони визнають її існування. У частині «Сексуальність» розглядається це поняття в принципі не в найгіршому світлі. Так, не найгіршому. Це найкраще, що я можу сказати. Виявляється, люди стають геями чи лесбійками через «неправильно зорієнтоване сімейне виховання» або «власні комплекси». Наприкінці одним реченням додається, що може – але це не точно, це тільки гіпотеза – є якісь біологічні передумови. Але взагалі це все ваші комплекси і вплив мас-медіа.
Але, навіть визнаючи такі стосунки, автори ніби не подумали, що деякі їхні читачі можуть самі бути гомосексуальними. Усі поради спрямовані на людей у гетеросексуальних відносинах: хлопці освідчуються дівчатам, дівчата закохуються у хлопців. До речі, в нашому віці корисною була б порада щодо того, як визначитися зі своєю сексуальною орієнтацією. Але ні. У нас геїв нема. Наші читачі – винятково гетеросексуальні, а геї хай читають… Що вони там читають?
На цьому театр абсурду не закінчується. Автори також розповідають підліткам, що різниця у віці не повинна заважати щасливим стосункам. Порада, здається, чудова, але тільки не в дитинстві. Великою різницею у віці можна нехтувати тільки тоді, коли обидва партнери – дорослі. Даючи подібну пораду підліткам, слід бути обережними: сексуальні стосунки між неповнолітнім і дорослим називаються педофілією і є неприпустимими.
Відкладемо на секунду очевидну дискримінацію та поговоримо про самі поради. Родимкам присвячено п’ять сторінок. Протистоянню насильству в сім’ї і школі – по одній. Пріоритети розставлені «ідеально», нічого не скажеш.
Книжка могла б бути наполовину коротшою. Тут є й добрі поради, зокрема доволі розгорнутий розділ про види контрацепції, який цілком може стати в пригоді. Але на кожну таку пораду припадає по дві очевидні. Що робити, якщо потрапив у токсичну компанію? Вийди з неї. Родимки – це добре чи погано? Родимки – це нормально. Особливо насмішило питання на початку: «Навіщо мені думати?»
Схоже, в авторів є невимовна пристрасть до пояснення підліткам їхніх власних відчуттів. Та хіба ми, адресати цієї книжки, не знаємо це краще за дорослих? Ідеться не про аналіз емоцій чи психологічну допомогу, що допоможе краще зрозуміти себе. Ні, книжка пояснює мені, що я «прагну самостійності та незалежності» і «як освідчуються в коханні сучасні старшокласники». З приводу останнього скажу лиш одне: освідчуватися у важливих речах через фейсбук – дурний тон.
Відвертий діалог між дорослими й підлітками необхідний для обох сторін. «Підліткам про головне», здається, уособлює всі причини, чому цей діалог такий складний: дискримінація, небажання слухати та віра у власну вищість. А не те, що підлітки не знають, навіщо їм думати.
Софія Коптюх – учасниця студії «Майстерня історій», членкиня журі літературної премії підлітків «Навиворіт».