Підлітковий письменницький клуб. Як це зробити?
Автор: Галина Ткачук
Назва цієї статті – звісно ж, жарт. Адже, як на мене, клуб – як і будь-яку іншу творчу організацію – неможливо «зробити». Хіба що створити певні умови… атмосферу… правила… настрій… завдання… додати трошки специфічного гумору…
Так сталося, що аж два підліткових письменницьких клуби під моїм керівництвом – «П’ятниця. Вечір» для старших підлітків та «П’ятниця. Вечір по вівторках» для молодших – цього лютого святкують своє чотириріччя. Це ще не ювілей, але вже, як на мене, непоганий результат. Це клуби від Центральної бібліотеки імені Тараса Шевченка для дітей міста Києва, і перші кілька разів юні письменники зустрічалися офлайн безпосередньо у бібліотеці. Після повномасштабного вторгнення клуби перейшли в онлайн-формат. Відтоді учасниками клубів було написано цілі томи оповідань у найрізноманітніших жанрах, експериментальної прози, дописів для соцмереж. Юні письменники вигадали і провели безліч творчих ігор і навіть конференцій, зустрічей, читань, презентацій написаних разом книжок (одна така зустріч відбулася навіть офлайн, а презентувалася книжа у форматі… скрині сувоїв). Чимало відомих письменників завітали до клубів в гості, чимало книжок було обговорено (і навіть рекомендаційних списків складено).
Втім, чи має це сенс для когось, хто не є безпосереднім учасником? Чи можна досвід таких клубів відокремити від конкретних людей та ситуацій, узагальнити та подати як рекомендації для організації подібних осередків (або просто проведення творчих онлайн-занять)?
Я вирішила спробувати. Тож попросила охочих учасників поділитися своїми думками про клуб, згадати найцікавіші моменти, випадки, історії. І так зібрала кілька невеличких дописів, за кожним з яких я бачу певний важливий принцип роботи клубів. Думаю, саме у такій подачі – текст учасника, а потім мої міркування – передадуть живу атмосферу нашої спільноти і разом із тим увиразнять деякі важливі засади її функціонування.
Отже, принцип перший – особливе спілкування
Класно те, що у клубі можна просто базікати про будь-що – і випадково сказати якусь круту фразу, що потім стає назвою книжки. Або те, що ми розмовляємо про зовсім неможливі речі. Тут просто можна на певний час забути про закони Ньютона, правопис та домашку.
Ніка
Творчий клуб – це насамперед спілкування з однодумцями. Цей аспект роботи клубів стає дедалі важливішим через брак спілкування у багатьох підлітків, пов’язаний із умовами воєнного часу. Втім, саме для письменницького клубу оця можливість «базікати про все на світі і не про щось конкретно» має ще одну важливу функцію. Зараз на слуху фраза – «варто знайти свій письменницький голос». І початок пошуку найкращого для тебе стилю, тону, темпу оповіді – у багатьох випадках відбувається саме через усне спілкування, оповідання історій. Тож така розмова «ні про що» часто стає лабораторією інтуїтивного пошуку художніх засобів, проб та помилок, відточування прийомів, тестування гумору, запозичення творчих знахідок одне в одного, імпровізованої співтворчості врешті-решт. Важливою умовою тут є розмовна свобода, яку не завжди можна знайти у ситуації школи чи родини, де всі процеси мають свою мету і далеко не щодня є час на тренування навичок оповідача.
Принцип другий – поєднання суперсил
Якось на клубі мене попросили верстати книжку. Я мучилась із текстом, картинками, шрифтами… Але щось таки наверстала.
Чесно кажучи, це були мої найкращі замовники! Бо інших у мене ніколи і не було. Але ось потім прийшов час, так би мовити, розплати. Мені кажуть: “Давай за це ми тобі подаруємо книжку!”. Але правда в тому, що за все своє життя я прочитала не так і багато книжок і не знаю, яку книжку мені би хотілося. Тож виходить, що я весь цей час незаконно була у клубі письменників, бо письменники не тільки пишуть а ще й багато читають. А я, виходить, несправжній письменник, бо більше пишу. Хоча в майбутньому хочу ілюструвати книжки. І от підходить ця розповідь до кінця на тому, що мені так і не дали книжку. Час від часу хтось про це згадує – і я вже другий рік відмахуюсь, мовляв: “Ой, я ще подумаю”. Щоправда, я вже давно придумала, що нічого не хочу. За цю роботу мені вже заплатили тим, що дали можливість бути у клубі, бути фейковим письменником серед купи справжніх і крутих! Який з мене письменник? Я навіть коми не знаю, де ставити. Хоч українська мова – мій улюблений предмет. Словом, зарплату я свою вже давно отримала можливістю просто знаходитись у колі талановитих людей.
Сінука
Проєктний підхід у клубі має всі шанси створити особливу атмосферу, у якій «кожен з нас щось може», як співав свого часу Мирослав Кувалдін. Керівник клубу не є (і не може бути) «експертом у всьому», тож гарний варіант – взяти на себе роль того, хто керує поєднанням наявних в учасників суперсил. Адже чимало підлітків зараз уже гарно опанували розмаїті творчі – дуже часто цифрові – техніки. А поєднання різних типів мистецтв, різних технік та підходів, здається, завжди живило будь-які творчі середовища.
Ключовою, напевно, тут є атмосфера довіри та відсутності пресингу, у якій кожен учасник може поділитися своїми креативними навичками (навіть якщо він ще в процесі їхнього опанування) – і отримати пропозицію від «найкращих замовників». ????
Принцип третій – баланс твердості та плинності
Перший день у клубі
От уявіть, ти приходиш додому зі школи, дивишся на повідомлення – і бачиш, що мама надіслала посилання на GoogleMeet. Відкриваєш – і бачиш, що там багато людей, наголошую, людей! У них дедлайн через тиждень, а ти не вмієш писати історії, але все одно пишеш і… Виходить найгірша історія у цілому всесвіті, але вони все одно верстають книжку з твоєю історією. Ти ганьбишся на весь світ (поки що не знаючи цього) – і це ще не найгірше. Потім треба бути дуже обережним, щоби не подумати, ніби відблиск снігу – це спалахи фотоапаратів мурах. Тому заходьте на клуб, адже життя тільки одне, звісно, якщо ви не кіт. А якщо ви все ж таки кіт, тоді теж приходьте – і ви будете першим котом в клубі.
Олесь
Навіть найбільш творчий клуб, на мою думку, повинен мати свої правила та дедлайни. Хай навіть досить демократичні правила та плинні дедлайни. Якщо відвідування клубу вільне, а в країні – війна та непевність, то з імовірністю сто відсотків виникне ситуація, коли новий учасник приєднується на середині засідання, процесу, проєкту. Тут важливо, як на мене, усім бути гнучкими, уникати перфекціонізму, натомість дбати про те, щоби кожен зацікавлений устиг взяти участь. І щоби разом з тим це був приємний процес – для всіх разом та для кожного окремо. Адже у клубах (на відміну від класів та робочих груп) величезний акцент падає на важливість, плідність, насиченість самого процесу. Певною мірою процес, а точніше – опанування учасниками творчих письменницьких процесів – тут і є найважливіший результат.
Принцип четвертий – ідеї в повітрі, ідеї з життя
На зимові свята мене завжди дратувало, що ялинку ставили мало не на самий Новий рік, а після цього майже одразу виносили на горище. Я завжди боролася як могла, але бій був нерівний, тому завжди перемагали батьки. Проте одного року мені, на щастя, вдалося укласти з батьками угоду, щоб ялинка простояла до мого дня народження (27 лютого). Коли я приєдналася на засідання клубу, усі помітили, що ялинка зникла. Знаючи про мою угоду з батьками, щодо Дня народження, всі почали питати, що мені подарували. Останніми в переліку подарунків були шкарпетки. Почувши про них Лосось вигукнув:
– Шкарпетки то святе!
Це і стало назвою нашої книжки.
Юнона
Хороший клуб – як серіал. Можна цю тезу сприймати як жарт, однак для мене це один із важливих принципів клубів: у процесі роботи над одним проєктом завжди варто помічати паростки та пагони наступного (грубо кажучи – ідею та назву наступної книжки). А ще, що дуже важливо: клуб – це не короткий навчальний курс, і навіть не річний. Нагадаємо: нашому клубу уже чотири роки, а серед його членів є особи, які і раніше ходили на дитячі творчі гуртки, які я проводила… Тобто клуб – це роки і роки разом. Де ж взяти творчі ідеї на такий довгий час? Відповідь одна – із життя. Із ситуацій навколо. Із того, що хвилює учасників, що вони емоційно обговорюють, що зачіпає і має у собі потенціал бути розгорнутим у хорошу історію. І не одну.
Принцип п’ятий – місце, куди хочеться повертатися
Клуб став для мене місцем, де я отримала найцінніші поради. Пам’ятаю, як на першій зустрічі сильно нервувала, та згодом відчула неймовірну спорідненість. Досі згадую ті моменти за кадром — як-от зимова фотосесія для нашого артбуку, коли я змушувала друзів покірно мерзнути заради красивих кадрів. Дякую клубу за натхнення і за те, що він залишається місцем, куди хочеться повертатися. Дякую п’ятниці за вечори творчої свободи та любов до слова. Окреме «люблю» за атмосферу та інтелектуальні мурашки.
Софія
Цей допис сам по собі міг би стати гарним завершенням нашої статті. Хочеться лише наголосити, що спільнота – ключове слово для мене, коли я думаю про наші клуби та інші творчі середовища. Спільнота – це те, що витворюється на роки і роки, що дає сили, натхнення, можливості та ідеї – і поза клубом, і після нього.
У хиткому світі має бути щось стале. Наприклад, «П’ятниця. Вечір» та «П’ятниця вечір по вівторках». Ми є, і ми завжди раді новим учасникам від 10 до 13 років (молодший клуб) і від 14 до 18 (старший). Усі деталі та розклади клубів можна знайти (або дізнатися за запитом) у соцмережах Центральної бібліотеки імені Тараса Шевченка для дітей міста Києва: фейсбук та інстаграм
