Підводні камені
Дитячі книжки відомого автора детективів Андрія Кокотюхи здобули чимало схвальних та помірковано прихильних відгуків. Я сам не раз схвально відгукувався і про серію видавництва «Грані-Т» «Дивний детектив», і про детективні історії, які видавала «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Отож, певно, мушу висловити і неприємні думки про найновішу дитячу книжку знаного автора.
Третя книжка детективної серії переносить наших героїв – Данила, Богдана, Галку та її страуса – у Чорноморський Крим. Нудний відпочинок на морі обертається новими пригодами і таємницями, серед яких спроба викрасти страуса і пошук невідомого морського чудовиська – не найкарколомніші. В основі сюжету пошук скарбу, затопленого разом із першим українським військовим підводним човном «Сомом» після поразки визвольних змагань 1917–1921 років. Саме цей скарб і доведеться шукати трьом друзям із місцевим хлопчаком Павкою. Допоможе їм у цьому божевільний український вчений, а завадити спробує адмірал Союзов (назвав прізвище – і далі можеш нічого не пояснювати).
…Що засмучує, то це опис стосунків між героями-підлітками
Власне детектив, продовження популярної серії, вдався. Гонитви й стрілянина у комплекті. Кульмінація із трагічною смертю – теж. Хоча навіть у цьому складнику відчувається певна штучність, адже читача позбавлено можливості робити свої здогади. Скажімо, чудовий вірш авторства Жадана, який має підказати героям, де шукати скарб, побудовано на деталях місцевості, яких у книжці не описано. Тож читачеві доводиться цілком покластися на героїв, які можуть покрутити головою і побачити церкву на скелі чи ще якісь прикмети, зашифровані в посланні. Взагалі, шифрування за допомогою віршів у цій серії стається вже втретє і трохи приїдається. У першій книжці «Таємниця козацького скарбу» воно принаймні було оригінальним…
А ось що засмучує, то це опис стосунків між героями-підлітками. Здавалося, складник підліткової повісті, помітний у серії «Дивний детектив» та обнадійливо окреслений у «Таємниці козацького скарбу», має тут розвинутися… Але цього не стається. По-перше, герої, хоча від першої книги до третьої минає достатньо часу, не розвиваються, не ростуть, як це властиво дітям. Ось Галка, як написано на початку повісті, починає писати вірші й трохи соромиться цього бажання. Далі в тексті вона нічого не пише, ніяк не виявляє свого хисту, і взагалі незрозуміло, навіщо було про це згадувати. Цікаво зображена в першій книжці симпатію Данила та Богдана до Галки у третій книжці вже відсутня взагалі. Ані тобі суперництва, ані бажання сподобатися. Сама Галка з цікавого та самобутнього персонажа перетворюється на атрибут, необхідний для введення в оповідь страуса. Новий герой, Павка, виявляється не таким простим, як здається. Він стає зрадником, але ні причини цього, ні хлопцеві переживання автора не цікавлять і залишаються поза текстом.
Звісно, пригодницька проза може обмежитися лише пригодами. Ідеологічне насичення (ще й таке актуальне) може виправдати вади сюжету. Просто прикро, коли таке стається там, де цілком могла з’явитися цікава і самобутня підліткова повість.
