Помічні книжки для дітей та їхніх батьків
Автор: Інна Данилюк
Психологиня Світлана Ройз у передмові до книжки «Моя мама – гора» зазначає: «Хай що відбувається, ми – Гора для своїх дітей. Гора, яка буває засніжена, буває уквітчана, а іноді вкрита туманом. Але завжди стабільна, величезна, доросла – Гора». Однак, погодьтеся, мамі-горі, татові-горі, опікунам-горам часто й самим потрібно звідкись зачерпнути сили, щоб бути тими могутніми горами.
Замовчувати травматичні події та досвіди категорично не можна, а проговорювати їх батьки самі не завжди вміють. І тут на допомогу приходять саме такі книжки, які зібрані в цьому матеріалі. Тому вони й помічні. До того ж – запаковані в художню форму: читання й проговорювання складних тем стає захопливим і в ігровій формі терапевтичним.
Я сама для себе шукала саме художні книжки, що могли б стати інструментами для проговорення та опрацювання з сином психологічно непростих ситуацій або станів. Результатом пошуку став цей лонгрід – такий собі навігатор: ви можете за темами обрати собі ту книжку (а можна – й усі), яка проговорює актуальні саме для вас та вашої дитини питання.
Окремо хочу зазначити, що книжки зі списку – дуже гарно оформлені, густо ілюстровані, їх хочеться мати в домашній бібліотеці як цінний фізичний артефакт. Також – майже над усіма книжками, поданими нижче, працювала дитяча сімейна психологиня Світлана Ройз: або як авторка, або як консультантка авторок.
«Моя мама – гора»
Текст – Христя Венгринюк, ілюстрації – Марта Кошулінська, передмова – Світлана Ройз («Віват», 2024). Для дітей 6+.
Основні теми, порушені в книжці: материнство, неповна родина, батьки у складному психологічному стані, сімейні стосунки, взаємодопомога в родині, втома та відновлення внутрішнього ресурсу, вплив дикої природи на людину.
Уже в передмові С.Ройз запевнила, що «…саме наша [батьків] неідеальність, саме наша вразливість дає дітям нагоду відчути “справжність”. Дозволяє і їм, і нам бути різними». Після таких слів починаєш відчувати, що ця книжка написана з повагою та любовʼю до батьків, у ній вони знайдуть не осуд чи повчання, а опору.
Книжка написана дуже вправно, від неї важко відірватися, її хочеться швидко прочитати (щоб знати, то що ж далі), але – і щоб вона якнайдовше не закінчувалася. Ця повість – не марудна й настановча, а навпаки, – захоплива і якась «мʼяка» – вона огортає читача, ніби хмаринка, що притулилася до гірської маківки. І горі стає спокійніше.
«Моя мама – гора» принципово відрізняється від інших книжок із цього списку головним дорослим персонажем. Бо головна доросла героїня тут (мама) – не типовий «зрілий Дорослий», що підтримує дитину в буремні часи, вона сама радше скидається на дитину, що потребує допомоги. Головний персонаж-дитина потрапляє в обставини, коли йому треба або самому стати тим «зрілим Дорослим» (що шкідливо для його психіки та гармонійного розвитку), або якимось чином «подорослішати» маму, щоб вона почала виконувати свої базові батьківські функції. Тобто, авторка з перших сторінок вибудовує украй складну ситуацію, за розвʼязанням якої нам хочеться спостерігати.
За сюжетом мама страждає від клінічної депресії, й синові треба якось давати собі з цим раду. Як на мене, вкрай важливо проговорювати в літературі саме таких персонажів: не ходульних ідеальних матусь і татусів, а справжніх, повнокровних людей, що можуть мати проблеми як із фізичним, так і з ментальним здоровʼям. Психічні хвороби та розлади менш очевидні, їх не можна «помацати» чи порозглядати під мікроскопом. Але вони існують, і деяким дітям доводиться співіснувати з батьками, що мають такі проблеми. І як їм бути? Дітям? От у книжці Христі Венгринюк якраз і написано як.
Варто наголосити, що в «Мамі-горі» зображено крайню межу захворювання, коли неминучою є госпіталізація, проте книжка цілком підійде для проговорювання з дитиною не лише таких межових станів, а й буденних маминих «поганих настроїв», «дивної поведінки», «втоми». Книжка дає читачеві заспокоєння, вона стає такою собі «індульгенцією» на поганий настрій чи втому, за яку мами себе часто картають. Утомлюватися – нормально, почуватися виснаженою – теж.
Події повісті розгортаються на тлі мальовничих пейзажів Буковини. Окремо зосереджена увага на цілющому впливі дикої природи на психічне здоровʼя людини.
Тут є психологічні вправи, вони логічно вплетені у структуру оповіді: «Усі ми маємо внутрішні суперсили і здатні допомагати собі, коли зле. Просто треба знати кілька корисних фокусів».
У книжці порушена тема самотнього материнства. Нині, на жаль, багато українок опинилися у ролі самотніх мам, навіть якщо офіційно вони перебувають у шлюбі, проте піклування про дітей стало винятково їхнім обовʼязком. І цим матерям треба бути горами для своїх дітей. Ця книжка навчить бути такою горою у складних обставинах – непорушною та міцною.
«Таємні історії маленьких і великих перемог»
Текст – Таня Стус, ілюстрації – Марта Кошулінська, консультації та передмова – Світлана Ройз (Книголав, 2023). Для читання дорослих із дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку.
Основні теми, порушені в книжці: вимушений переїзд, втрата дому, мрія, вибір життєвого шляху, пошук свого «я», допомога іншим та собі, пошук внутрішньої наповненості.
В описі книжки зазначено, що під обкладинкою – збірка оповідань та казкових історій із терапевтичним ефектом. Хочу додати, що вони обʼєднані єдиним основним сюжетом та персонажами. Це повість в оповіданнях – класична казкова структура, як у «1000 і 1 ночі»: низка оповідань, розказаних персонажами, між якими теж є своя історія.
У передмові прописані чіткі вказівки, як читати цю книжку. Їх можна застосовувати й для інших текстів на складну тематику (як-то, скажімо, – давати дитині перерву на осмислення прочитаного, ділитися спогадами чи міркуваннями, навіяними кожним тригерним епізодом).
Майстерність викладення історії робить очевидним, що написала її вправна письменниця. Скажімо, авторка зуміла органічно поєднати в одному творі реалістичність і казковість.
Також вражає філософічність текстів (одна з яскравих рис творів Тані Стус), нестандартний погляд на буденні речі, як-от – на ставлення людей до часу: «Врешті люди заглибилися й у час. Їм стало мало вимірювати життя роками, місяцями, днями чи годинами. Деякі події вони стали обмежувати хвилинами, секундами та навіть митями, коротшими за секунди» або: «Знову й знову люди захоплювалися чимось так, що переставали чути голос свого серця і розуму. Як глухі та сліпі, продовжували зазіхати на чужі землі. Ходити до сусідів з війною, вірячи, що це зробить їхнє життя кращим. Люди втрачали голову від фальшивих мрій». Погодьтеся, такі тези й міркування можуть згодитися в розмові з дитиною не лише про буденність.
Ця книжка вирізняється ще й майстерною документалізацією війни: у ній зібрані ті явища нинішнього сьогодення українців, які могли б із часом стертися з памʼяті, бо не є аж такими вражаючими, проте ж саме із таких явищ та митей і збираються наші життя (як епізод про вимушено покинуті у квартирах вазони, що якимось дивом таки дочекалися своїх господарів).
Історія вибудована за класичним каноном, де переживання персонажів трансформуються та наростають від розділу до розділу. Отак, перші частини-оповідання – грайливі, а що ближче до фіналу, то серйознішими стають порушувані теми. Складнішими й менш очевидними стають і оповідачі: спершу це побутові предмети (як-то годинник чи наплічник), далі – філософські концепти (скажімо, зцілення чи темрява).
Ці історії наповнені порадами, що можуть стати помічними для батьків у вихованні дітей. Наприклад, в одному з оповідань закладена цікава ідея залучення дитини до нашої спільної боротьби з росіянами. Щоб дитина відчула свою причетність до наближення Перемоги, вона може донатити зароблені самостійно гроші. Батькам треба давати дитині певне завдання, з яким вона може справитися й при цьому – заробляти. Погодьтеся, донатити разом із дитиною – це ситуація win-win.
«… мені хотілося … допомагати, віддавати себе на щось важливе. Але ж для цього треба бути наповненою! Знаєте, як це сумно – бути порожньою?» – запитує нас одна з оповідачок. І їй хочеться відповісти: «На жаль, знаємо і шукаємо шляхів наповнення». Книжка «Таємні історії маленьких і великих перемог» здатна нам у цьому пошукові підсобити.
«Сміховисько»
Текст – Світлана Ройз, ілюстрації – Марія Чайка (ВСЛ, 2023), для молодшого шкільного віку.
Основні теми, порушені в книжці: внутрішня сила та її пошук, любов, подолання кризових ситуацій, переїзд, втрата дому, унікальність кожної людини, сімейні стосунки, співчуття, інвалідність, проживання змін, безпека.
Це повість, у яку вплетені психологічні вправи, як у наведеному уривку: «У житті є періоди, коли нам важко, – вона [головна героїня] намалювала рисочки коричневим кольором, – періоди хвороб і недуг – маленькі крапочки. Час, коли ми злимося одні на одних – темно-сині короткі лінії. Бачиш, Життя і Любов – більші, ніж усі ці темні лінії – лише випробування. Хвороби, сварки, невдачі завжди закінчуються. А Життя – воно більше за все». Подібними вправами помережаний весь текст, читач може брати їх собі як дієві психологічні інструменти подолання критичних станів.
Окрім вправ, що є частиною оповіді, у книжці відведені додаткові сторінки для завдань (як-от – намалювати своє внутрішнє звірятко або провести на аркуші лінію радості), що робить її інтерактивною та забезпечує більшу залученість дитини до обмірковування прочитаного/пережитого.
Одна з головних персонажок повісті, бабуся Соломія, є класичним архетипом «Помічник» – саме вона допомагає дитині відновитися, ділиться «замовлянням на силу», себто словами, проговорюючи які герої відкривають у собі незнані раніше можливості.
«Яка твоя суперсила? Про яку свою силу ти й не здогадувалася раніше, а тепер точно візьмеш її в своє майбутнє?» – запитує в нас пані Соломія та розʼяснює, що «Суперсила – це просто робити щось, навіть коли складно. Робити те, що можеш у цей момент». І ця книжка надихає бути стійким та усміхненим, попри все.
«Ключі сили»
Текст – Світлана Ройз, ілюстрації Марії Чайки (ВСЛ, 2022), в описі книжки зазначено, що вона для молодшого шкільного віку, проте вправи, подані тут, цілком підійдуть для будь-якого віку, як для дітей, так і для дорослих.
Основні теми, порушені в книжці: страх, злість, сум, вимушений переїзд, провина, відповідальність, родинні стосунки, радість, здоровʼя.
Це повноцінна повість, що має досить психологічно напружений та насичений сюжет, та персонажів, що змінюються протягом історії. Як і у «Сміховиську», тут є герой, що уособлює мудрого Дорослого й проводить дитину стежкою пізнання світу, життя й самого себе.
Акцент повісті падає на складні емоції (злість, агресія, відчуття провини), вони тут проговорюються та розтлумачуються. Авторка допомагає батькам знайти відповіді на непрості питання у вихованні дітей (скажімо, чи можна відповідати, якщо тебе обізвали? А якщо вдарили?).
У сюжет повісті органічно вплетені психологічні поради, вправи та техніки для дітей (що цілком пасують і для дорослих). Наприклад – бити подушку, коли сердишся (замість того, щоб відгамселити когось із однолітків).
Книжка інтерактивна: у ній відведені окремі сторінки для малювання чи розмальовування – це неабияк зацікавлює дітей і стає додатковою спонукою слухати уважно й усвідомлено. До того ж, домальовувати, скажімо, емоції у своєму тілі можна на тій самій сторінці знову й знов – таким чином, книжка не для разового прочитання, до неї можна повертатися, щойно стається ситуація, що потребує проговорення чи візуалізації.
Самі ці вправи й поради особисто для мене стали й відкриттям, і фактором вдячності авторам за цю книжку, вона – справді помічна, її хочеться мати в домашній бібліотеці, завжди напохваті.
«Залізницею додому»
Текст – Мар’яна Савка, ілюстрації – Марта Кошулінська (ВСЛ, 2022).
Основні теми, порушені в книжці: вимушена еміграція, взаємодопомога, патріотизм.
Цілком реалістична історія, що задокументувала явище порятунку українців від війни саме залізницею. Це майстерно написана прозова ода українським залізничникам, природі, любові до рідного дому. Вона щемка, емоційна, відверта й така, що дарує віру в перемогу Світла над Темрявою.
Окремо хочеться сказати про одного з другорядних персонажів – провідника потяга: попри «другорядність», без нього Світла, щирості й віри у краще в цьому тексті було б значно менше. Провідник потяга – це архетипний образ Провідника головних героїв через випробування до мети. Дуже вдала письменницька знахідка!
У цій книжці значно менше психотерапевтичних елементів та вправ, ніж у наведених вище, проте вони таки є, плюс – у книжці теж відведені окремі сторінки для розмальовування, малювання своїх власних ілюстрацій та навіть для записування своєї історії – а ці елементи є цілком терапевтичними.
Для мене найбільша цінність цієї книжки – в її поетичності, щемкості ілюстрацій, мʼякому залученні читача до історії. Цю книжку хочеться гортати, торкатися й знову й знов перечитувати.
«Дім»
Трохи осібно в переліку помічних книжок я б поставила книжку-картинку «Дім» Катерини Тихозорої, з ілюстраціями Олександра Продана (Ранок, 2022). Маркована як «для дітей дошкільного віку», проте, як на мене, вона не має вікових обмежень, пасує до прочитання навіть дорослим.
Основні теми, порушені в книжці: втрата дому (фізичного будинку і внутрішнього відчуття дому), вимушена еміграція, відновлення психічного стану після важких потрясінь.
Ця книжка – дуже емоційна, щира, про втрату дому тут говориться прямо й без прикрас (хоча й приправлено трішки фентезійними елементами). Ілюстрації до перших розворотів (де йдеться про початок війни та руйнування будинку-дому головного героя) досить реалістичні – це може бути травматичним для дітей, що пережили такий досвід. Тому я б радила дорослим спершу прочитати книжку самим, а потім вирішити, чи готова дитина до такої щирості.
Хочу наголосити, що таки вважаю цю книжку теж помічною і терапевтично, бо після кількох емоційно украй важких розворотів, авторка допомагає нам відродитися, від міркувань про родину переходить до категорії роду, тяглості цілих поколінь і століть. Такого ракурсу немає в жодній із книжок із цього списку:
« – Твій дім завжди на тебе чекатиме.
– Навіть через сто років?
– Навіть через сто».
Особисто я сама розплакалася, читаючи «Дім» (не пригадаю жодної (!) іншої книжки, на яку б так емоційно відреагувала). Можливо, зі мною стався отой «катарсис», заради якого й твориться мистецтво? Тобто, я пройшла шлях від страждання й болю до очищення? Світлана Ройз у передмові до «Історій маленьких та великих перемог» дала відповідь на це запитання: «Якщо дитина чи ви самі починаєте плакати, не варто цього боятися. Саме сльози можуть засвідчити, що казка чи метафора торкнулися того досвіду, якому потрібно вийти на поверхню – у безпечному середовищі, за підтримки дорослого».
Усі книжки з цього списку забезпечують читачеві саме це безпечне середовище для проживання й пропрацьовування непростих досвідів.
