Попелюшка в інвалідному візку
Книжка Оксани Радушинської – один із сучасних варіантів вічної казки про дівчину, яка тяжко трудиться, і врешті отримує несподіване, але цілком заслужене щастя.
Головна героїня Ярина втратила в аварії батьків, а сама стала інвалідом. Вона не може «потусуватися» з однолітками, сходити на дискотеку. Але її бажання – такі ж, як і в інших молодих дівчат: мати друзів, подобатися хлопцям. Чи можливо це, якщо дівчина не може вийти з дому без сторонньої допомоги? Чи може вона розраховувати на справжнє кохання, а не на принизливу жалість? Цими питаннями автор вибудовує цікаву психологічну колізію.
Проте вирішується конфлікт неправдоподібно. Далі, з розвитком сюжету, авторові хочеться сказати «не вірю». Посудіть самі: головна героїня знайомиться зі своїм «принцем» тієї миті, коли той із товаришами намагається пограбувати її прийомних батьків. Це цікава передумова, яка проте закінчується не драматично, а ідеалізовано: хлопці не лише віддають і відпрацьовують украдені гроші, але й здружуються з головною героїнею – обговорюють із нею книжки, возять її на інвалідному візку на прогулянки. Незрозуміло, що ж штовхнуло таких хороших хлопців до крадіжки.
Далі – ще дивніше. Хлопець, який сподобався головній героїні, проявляє дивовижну цілісність характеру, як для підлітка. Артем не замислюється про те, чи справді він подобається Ярині, чи потрібна вона йому. Він навіть не вагається у виборі між симпатичною дурнуватою Кариною, яка сама чіпляється до нього, та Яриною-інвалідом. Важко уявити собі 15-17-річного хлопця, який би чітко знав, що випадковий секс із гарненькою дівчиною – це не для нього. Не кожен 30-річний чоловік у змозі зробити такий відповідальний і зрілий вибір.
Наступне випробування для Артема та Ярини базувалося на, так би мовити, професійному ґрунті. Артем займається бальними танцями. Логічно, що дівчина-інвалід не може бути йому партнеркою. Проте і тут діти знаходять рішення, до якого не доростають 90% дорослих розумних сформованих чоловіків, – навчити Ярину бальним танцям і навіть виступити з нею на сцені.
Класичне зіткнення матері з коханою тут теж присутнє. І теж у дітей слід повчитися стійкості та мудрості.
Книжка читається легко, але через те, що в ній читачу не ставляться складні питання, над якими хочеться роздумувати. Так само легко книжка й забувається. Можливо, молоді було би цікаво побачити в головних героях зразки, знайти в їхній поведінці відповіді на ті питання, які виникають у кожного з нас. Але чи здаватимуться ці герої «живими», правдоподібними? Я засумнівалася. Слово – за адресатом.
