Потреби дитини й інгредієнти стосунків батьків і дітей
Автор: БараБука
Продовжуємо публікувати лекцію Олега Романчука «Батьківство в ХХІ столітті: що ми можемо подарувати нашим дітям, окрім айпадів?». До уваги читачів – друга частина.
Є п’ять базових потреб дитини, і завдання батьків – їх задовольнити.
1. Перша потреба – це потреба в безпеці, і вона означає, що дитина не боїться, що про неї забудуть, упевнена, що про неї дбають і захистять її. Батьки не кажуть малюкові навіть жартома: «Я віддам тебе в інтернат, якщо ти будеш нечемним» або «Ти мене не слухаєшся, тож я йду від тебе». Батьки приймають дітей, навіть якщо не приймають їхньої поведінки.
2. Друга потреба – це потреба в безумовній любові. Маля має потребу, щоб його поважали просто так, ні за що, оточували любов’ю, яка не ставить умов. Якщо ця потреба задоволена, в дитини формується почуття гідності – дуже актуальне поняття, оскільки революцію в Україні 2013–2014 років часто називають революцією гідності. Чим відрізняється гідність від нарцисизму? Гідність – це почуття, що я є я – і це добре, і я не мушу нічого доводити, я маю право бути собою. Я можу мати здібності з математики й зовсім не мати хисту до музики. Я можу робити помилки й виправляти їх. Хтось може знати щось краще за мене й мати щось більше, але я чуюся, що я є я і поважаю себе, маю право на повагу від інших. Якщо хтось мене зневажає, то для мене це означатиме, що та людина не вміє поважати інших, я ж сам не буду почуватися принижено. Якщо ж індивід не має почуття гідності, він чується приблизно так: я ніхто, але можу бути кимось, коли чогось досягну – статків, посади, медалі на Олімпійських іграх, або ж коли всі боятимуться мене у школі. Таким чином, життя людини перетворюється на гонитву за успіхом, і від цього страждає і вона сама, і можуть страждати інші.
«Малята бажають, щоб ми допомогли їм зрозуміти світ. Дуже гарна нагода для спілкування – розповідати казки, історії, самим їх вигадувати; ми з дітьми любимо разом дивитися мультфільми, а потім їх обговорювати»
3. Третя потреба дитини полягає в дозволі на автентичність. Автентичність – це можливість бути собою, справжнім і вільним. Це означає, що я не кажу своїй дитині: ти маєш думати так і отак, а якщо ні, ти мені не син, і я тебе зневажаю. Або я хочу, щоб ти був таким і таким, інакше я тебе не приймаю. Навпаки: я хочу, щоб ти був собою, щоб ти відкрив, хто ти є, і мені самому це дуже цікаво. Автентичність полягає й у праві мати власні почуття, вмінні висловлювати й розуміти їх.
4. Звісно, вільне висловлення себе й свобода потребують меж. Дати дитині свободу – це не означає дати їй особливий статус, коли вона може все що завгодно, а інші люди не важливі. Необхідно, щоб малюкові вказали, де його свобода стикається зі свободою іншої людини, де його потреби наштовхуються на потреби інших людей. Дитина має навчитися контролювати себе й поважати інших. Батьки грають важливу роль установлення рамок, дисципліни, причому такої, що не лякає малюка, не позбавляє його відчуття безпеки, – звісно, якщо дитину побити чи закрити у підвалі, ефект буде протилежним.
5. Інша потреба дитини – розкрити свої здібності, таланти, навчитися бути самостійною. Вона полягає у реалізації та розвитку власної компетентності.
Я б іще додав, що дуже важливими інгредієнтами стосунків є такі речі:
• Присутність батьків. Усі ми знаємо, що українські батьки часто змушені їхати на заробітки за кордон. Нерідко потребу їхати дорослі аргументують тим, що не можуть дати дитині освіту, зрештою, не можуть дати нічого, крім бідності. Якщо вони їдуть, малюк росте без батьків, отже, без відчуття безпеки, а дорослі живуть із почуттям провини. Якось у маршрутці з Борисполя я сидів поруч із жінкою, яка прилетіла з Італії. Вона подзвонила синові, і перше запитання, яке він їй поставив, було: «Ти привезла мені футбольний м’яч?». Вона відповіла, що м’яча не купила, привезла щось інше. Син сказав: «Ні, іншого не хочу, забирайся геть, я не бажаю тебе знати». Це теж приклад нездорових сценаріїв, коли подарунки й інші речі замінюють те, що насправді важливе, тоді дітлахи самі перестають розуміти, що їм потрібно, і не усвідомлюватимуть цього в дорослому віці.
• Радість бути разом. Чому саме радість? Це сильна емоція, яка цементує наш зв’язок, тому в теорії прив’язаності поняття «веселитися разом» ключове. Іноді в нашому центрі «Коло сім’ї» ми пропонуємо сімейну ігрову терапію, і батькам часто здається, що це щось несерйозне. Але скажу вам, що коли, наприклад, батьки катуляють діток у коциках, чи разом малюють, чи організовують «війну» подушками – це також створює почуття безпечної прив’язаності. Кожна безпечна прив’язаність виростає також із веселощів. Звісно, для цього нам, дорослим, треба вивільнити власну внутрішню дитину – ту частину себе, яка вміє бавитися, перевдягатися, робити свято.
• Уважність до дитини. Вправа, яку я часом пропоную батькам, – це дивитися на маля, коли воно спить, розглядати його як небачене досі створіння. Щоразу треба собі нагадувати, що перед нами таємниця, зернятко невідомої породи, ми не знаємо, що з нього виросте, але треба навчитися в нього вдивлятися і вслухуватися – з цього й починається батьківство. Слід учитися розуміти дитину, її потреби, все, що в ній відбувається, і правильно це інтерпретувати. Я часто кажу батькам, що турбота про чадо випливає з розуміння його. Є анекдот про мавпу, яка хотіла бути доброю і зробити щось добре. Побачила в річці рибу й подумала: зроблю добру справу, витягну рибу, щоб вона не втонула, – повішаю її на дерево. Деколи ми так само робимо з дітьми, бо не розуміємо їхніх потреб, – і наші дії не рятують малюків, а калічать.
Наведу приклад. Мій син купається у ванні. Я кажу: «Матвійку, вже пізно, треба вилазити й іти спати”. У відповідь чую: «Добре, тату». Я кажу: «Отже, через п’ять хвилин я прийду, треба вилазити з ванни, щоб іти спати». Коли приходжу через п’ять хвилин, син каже: «Ні, я не вилізу, ще п’ять хвилин побавлюся у ванні». Я даю йому ще одну хвилину компромісу, але й після неї він не вилазить із води. Я починаю гніватися й думати, що син не поважає мене. Я готовий уже силою тягнути його з ванни… Як би завершилася ця маленька взаємодія, якби я це зробив? Я би з грубістю витягнув його з ванни, він би, ображений, плакав і заснув із почуттям, що тато ідіот, який його не розуміє. Наступного разу я хотітиму взагалі уникнути цієї ситуації і скажу жінці: йди сама виховуй його, бо ми сваримося і він мене зовсім не поважає.
Але вдається виправити ситуацію: ми з дружиною робимо мікронараду на тему «Як витягнути сина з ванни» і сходимося на тому, що він дуже любить воду. Він не ставиться до батька з неповагою – йому просто дуже важко розлучитися з ванною. Кращим підходом буде, якщо я скажу: «Матвійчику, я тебе розумію, ти так любиш купатись, і якби я був чарівником, я б зараз сказав: чари-бари, хай твоє ліжко перетвориться на ванну, щоб ти міг спати у ній». Я так сказав, і син розсміявся, підніс руки й без проблем виліз із води. Це маленький приклад, як розуміння допомагає нам по-іншому взаємодіяти з дітьми. Це також дає маляті відчути: тато мене розуміє, навіть коли мені чотири роки, і я не маю слів, щоб пояснити, що в мені робиться. Наші взаємини в результаті міцнішають. Його вміння бути у стосунках також розвиватиметься.
• Спілкування, цікавість до дитини: що в ній відбувається? Ви, мабуть, не раз помічали, що малюк хоче ділитися, якщо тільки ми не переламали це бажання своїми негативними реакціями. Дитина потребує ділитися сама й потребує, щоб ділилися з нею й ми: історіями, спогадами, розповідали про роботу… І маємо розуміти: щоб було спілкування з дітлахами, необхідна присутність батьків, про яку вже йшлося. Спілкування не відбувається так, що я приходжу й кажу: ну, сину, мерщій розкажи мені, як минув твій день. Щире спілкування стається тоді, коли ми разом десь ідемо чи разом щось робимо. Буває, ми з сином риболовимо й десь за півгодини він вирішує мені розповісти, що в нього на душі. Це стається між іншим, й обов’язково треба проводити разом багато часу, щоб прийшли ті миті, коли діти хочуть чимось поділитися. Цими особливими хвилинами не слід нехтувати, адже вони допомагають малим осмислювати своє життя. Часом діти хочуть ставити запитання: а як ти в дитинстві ревнував? А як тебе ображали? А як ти переживав? Малята бажають, щоб ми допомогли їм зрозуміти світ. Дуже гарна нагода для спілкування – розповідати казки, історії, самим їх вигадувати; ми з дітьми любимо разом дивитися мультфільми, а потім їх обговорювати. Я думаю, багато сучасних мультиків дуже глибокі: там є мудрість про людську душу, але малюк може не зрозуміти цього сам, тому обговорення з дорослими важливе. Часом ми любимо бавитися вечорами в гру, коли треба розповісти якийсь свій спогад або поставити запитання (наприклад, «Яка твоя мрія?»): крутиться пляшка, і на кому зупиниться, той має відповісти. Це щось на кшталт забав, якими можна стимулювати спілкування.
Формування особистості дитини відбувається внаслідок того, як забезпечено згадані вище потреби, як батьки взаємодіють із чадом із дня у день.
Продовження читайте на БараБуці найближчим часом. Книжки та фільми Олега Романчука можна завантажити тут.
Записала Анастасія Левкова.
