Прихилити небо до ніг
Дівчина зустрічає хлопця… Так починаються тисячі романів про любов і не тільки.
А якщо так? Дівчина зустрічає хлопця, одержимого злим поганським богом та здатного керувати грозами й маніпулювати почуттями… Так починається роман Дари Корній «Гонихмарник».
Залишається додати, що дівчина та – не просто відлюдькувата дивачка, а травниця з роду характерників… І от починається роман, який зацікавить шанувальників шаленого кохання та потойбічних таємниць.
Темний красень Кажан (начувайтеся, «Сутінки»!) переслідує юну художницю Аліну. Він може бути напрочуд небезпечним, коли б’ється з нападниками в парку. Або вкрай романтичним, коли щоранку кладе на підвіконня коханої букет польових квітів. Він буває легковажним, коли дражнить Аліну демонстрацією своїх колишніх пасій. Або є настільки незрадливим, щоб згадати свою любов після того, як на нього наклали чари забування. У хлопцеві начебто уживаються дві людини. Так воно і є. Кажан – дводушник: як людина він вміє любити й піклуватися, як Гонихмарник він зраджує і занапащає. Дівчата, що закохалися в заклинателя дощу, мають померти.
Але це не випадок Аліни. Розумниця, книжниця, бунтівниця – вона, як ніяка інша, далека від ролі жертви. Сильні галицько-волинські дівчата: якщо вже покохають, то за свого хлопця ладні до пекла піти. Героїня «Гонихмарника» це зокрема й робить. Аліна здатна й суперницю подолати, і злого духа з тіла коханого вигнати. Безстрашність, усвідомлення себе, відданість, готовність боротися за свою любов – у романі Корній це все суто жіночі риси. Чи має проти такої дівчини дрібний язичницький бог хоч якісь шанси?! (Пошепки додам: навіть Гонихмарникові наприкінці твору доведеться стати Гонихмарницею).
«Вогонь! Він є в кожному. В одних він заледве тліє, у декого рівномірно і покійно горить, віддаючи тепло іншим, а бувають випадки, коли він спопеляє власника»
Міфічний світ «Гонихмарника» переконливий та навіть елегантний.
Градобур передається в одному роді від батька до сина, але тільки за добровільної згоди обох. Коли дуже молода людина стає дводушником (от як Кажан), вона майже втрачає свою людяність. Але напівдемон-гонихмарник є частиною живої природи. У світі Корній немає замилування смертю, її герої – не «діти ночі», а справжнісінькі сонцепоклонники.
Так само в іншому роді від матері до дочки передаються знахарські навички, вміння чути живу природу. Як і градобур для хлопців, ці набутки народної магії – не нагорода для дівчат, а наслідок прокляття. Тож двоє з цих родів мусять знову і знову закохуватися одне в одного та страждати через це, аж поки багатовікова історія стосунків Градобурів і Григоренків не приведе до миті, коли хлопець у чорному помітить занурену в читання зеленоволосу дівчину.
«Гонихмарник» – письменницький дебют Корній. Є тут виражена хвороба першої книжки: якнайшвидше розповісти все, що маєш за душею. Поки слухають. Мало повідати історію головних героїв, треба ще й детально виписати, як плуталися з нечистим мати й бабуся, додати три-чотири казки про магічні Карпати, розповісти кілька смішних притч і повчальних анекдотів, переповісти улюблене кіно… Намішано, як у коробці з ґудзиками: потомишся шукати потрібний, але ж – хто сперечається? – все красиве й різнокольорове.
Ця книжка – як той її двоєдушний герой. З одного боку, читаємо дивовижі про градобура та характерницю. З іншого, найцікавішим у романі є цілком реалістичне змалювання переживань сучасних підлітків. Магія першого поцілунку мало чим поступається тут містиці викликання дощу. А питання про те, чи варто зраджувати себе, щоб привернути увагу хлопця, важить не менше за спосіб зняти родове прокляття. «Нема ніц гіршого від роздвоєннє душі», – промовляє в романі мудра бабуся. Втім, як і Кажан, «Гонихмарник» однаково нелукавий в обох своїх подобах – і в людській, і в містичній.
