Принцеса Сіаму Василинка
Кожна дівчинка мріє стати принцесою, такі стереотипи. Василинка Чумак, головна героїня повісті Ганни Владимирської, – не виняток. І яким же було її здивування, коли від прабабусі Дарини Миколаївни дізналася шокуючу родинну історію. Виявляється її прапрапрабабуся Катря була одружена з Чакрабоном, сином короля Таїланду, а значить Василина «отак знагла – виявилась трішечки… принцесою!».
Василинка була особливою дівчинкою не тільки через своє руде волосся, а й через бешкетну вдачу. А ще вона ненавиділа школу: «Особисто для неї, учениці 5-В класу, навчання виявилося нескінченною шерегою сутичок – із класною керівничкою, завучем, учителями та однолітками». Деякі вчителі були не найкращої думки про неї: «Вона постійно спізнюється на перший урок, грубіянить дорослим, зневажає однолітків і взагалі гне кирпу. Ба більше, вона написала твір «За що я терпіти не можу школу»!». Та найгірше сталося, коли Василинку зрадила єдина подруга Ілона: заздрила й кпила з разом з іншими однокласниками.
«Вона (Василинка) постійно спізнюється на перший урок, грубіянить дорослим, зневажає однолітків і взагалі гне кирпу. Ба більше, вона написала твір “За що я терпіти не можу школу”!»
Повістина із життя 12-річної дівчинки з прабабусею – про дитячу самотність й самостійність. Батьки – актори, удома бували вкрай рідко, «вихованням» доньки тому не переймалися. Вражає епізод, де дівчинка йде в горобиновий гай, щоб побути наодинці й подумати про все. Саме тут на неї нападає банда Юрка Врони. Василинку рятує її Вірний – пес, якого раніше підібрала на цвинтарі. Вона робить для себе важливі висновки:
1. Заздрощі перетворюють найліпших друзів на ворогів.
2. У жодному разі не можна здаватися без бою.
3. Собака – справжній друг, адже він інколи не зрадить.
Василинка не втрачає гумору, коли Дарина Миколаївна потрапляє до лікарні. За порадою ветеринара Тихоненка, дівчинка допомагає лікувати тварин у ветеринарній клініці й таким чином відволікається від проблем у школі та вдома.
Найглибшим у психологічному й філософському плані тут є бажання Василинки осмислити себе, дати відповідь на питання: «Хто я є?». Вона просить Бога допомогти їй стати гарною людиною й роздумує, чому люди не завжди вибирають добро. Васька питає бабусі: «Чому люди бувають такими… несонячними?!», на що отримує відповідь: «Таж довкола тебе чимало і сонячних людей!… Насправді гарних, сонячних людей значно більше, ніж поганих і темних, просто їх не завжди розгледиш. Адже щира доброта не виставляє себе напоказ і не хизується собою…»
Василинка стала щасливою: її батьки приїхали додому, Новий рік вони зустрічатимуть разом, вона вчитиметься в іншій школі, а ще – її, принцесу Василину Чумак, разом із бабусею запрошує на свій день народження король Таїланду Рама Дев’ятий. Василинка нарешті усвідомила головне: «Я – Боже створіння! Я – часточка цієї землі, попри те, що маю титул принцеси іншої країни!»
Маленька героїня, а разом з нею й читачі, пізнають світ і дізнаються багато цікавих фактів з життя котів та інших тварин. Торкається авторка й окремих подій історії, географічних знань, питань релігії. У тексті вкраплено літературні ремінісценції з казки О. М. Волкова «Чарівник Смарагдового міста»
Книжка Ганни Владимирської справляє добре враження. Попри серйозність піднятих дитячих проблем, тут читаємо кумедні історії. Тут дотепна мова. У всіх сенсах яскравий образ головної героїні – типовий характер сучасної непосидючої, мислячої дитини – близький читачам-адресатам. Авторці вдалося говорити з дітьми про актуальні проблеми морально-етичного плану, не вдаючись до повчань, але ніжно торкаючись маленьких сердець. Попри те, що деякі епізоди здаються дещо штучними, сюжет повісті яскравий і динамічний.
Особливого шарму історії про «Василинку – руду вдачу» додають чудові ілюстрації Івана Кравця.
