Пристебніть паски, на вас чекає галактична пригода!
Анна Дьоміна
Український дитліт активно розвивається — ми вчимося говорити з дітьми на складні теми, поєднувати стійкість і чуйність, заповнювати ніші нон-фікшну для різних вікових категорій. Та в нас і досі багато жанрів, у яких є величезні прогалини. Один із них — дитяча наукова фантастика. Тому серія «Викрадач планет» Наталії Пашинської — справжній скарб для любителів дроїдів, зорельотів і космічних пригод.
Перша частина саги починається у дусі «Зоряних воєн»: на далекій пустельній планеті Мос-Урі живе хлопець Мік із дідусем Накамурою. Одного дня Мік знаходить космічний човник і дізнається, що багато років тому потрапив до дідуся на цьому човнику з іншої планети. Із артефактів у хлопця — лише медальйон і колискова, яку він наспівував у дитинстві. Тож разом із симпатичним дроїдом Блюмом Мік вирушає на пошуки своїх батьків і помилково опиняється на зорельоті «Кассіопея», де на нього чекає безліч пригод і відкриттів. Хтось із членів команди «Кассіопеї» стане справжнім другом, як бунтарка Лісса, а хтось із першої зустрічі створюватиме загрозу.
«У Міка мороз пішов шкірою. Космічні пірати були зовсім поряд, всього за кілька кроків. Ті, які напали на хатину дідуся Накамури й змусили Міка тікати на фрактольоті.»
Наталія Пашинська вигадала світ, у який легко поринути читачам, котрі тільки-но знайомляться з космічною фантастикою. Планети та міжзоряні кораблі описані коротко і влучно, а деталі може домалювати дитяча уява. Попри те, що в історії згадується складна система галактик, події розгортаються компактно, в окремій книзі це одна-дві планети і космічний корабель. Кожна з планет має свої яскраві характеристики: пустельний Мос-Урі, зелений Джандар у першій частині саги, океанічний Субмаріс у другій:
«… ОГО! — видихнув Мік, ступивши на опущений трап «Астріону». ВОДА. БУЛА. БУКВАЛЬНО. СКРІЗЬ. Безмежна блакить простягалася аж за горизонт, а на ній — справжнісіньке місто з височенними будинками, шпилями, мостами й магістралями, що перепліталися між собою, потопаючи в зелені.»
Героїв також легко запам’ятати, вони вийшли живими, з яскравими характерами, зі своїми слабкостями і щирими бажаннями, тож за них хочеться вболівати. Мік та Лісса ображаються і миряться, приховують секрети і врешті діляться ними, а малюк Блюм зі своєю мовою нагадує милого улюбленця:
«— Мегаквазарно, — погодився Мік. — А ти не думала, що якби адмірал побачив таких квазарнючих павуків, то він…
— Що? — Лісса глянула на Міка. — Пишався б мною? Аякже! Єдина дочка легендарного адмірала мріє стати механіком. Ха-ха. Ну дуже смішно.»
У другій частині саги Лісса дещо відходить на задній план, зате з’являються нові персонажі: пихатий Сет, хитрий Тівай, який не раз здивує читачів, і не завжди приємно. Мік у другій частині також зростатиме, постане перед вибором між власною мрією і справою життя батьків, а ще шукатиме свою суперсилу у безвихідній ситуації, коли попереду — поєдинок зі значно більш досвідченими супротивниками.
На відміну від класичної фантастики, обтяженої науковими описами та складними термінами, «Викрадач планет» — це динамічна, сучасна, емоційна історія, яка підійде для молодшого та середнього шкільного віку. Від книги не варто очікувати наукових деталей світобудови чи пояснення термінів на кшталт «галактика», «квазар» — тож читачі можуть пошукати їх самостійно або покладатися на власну уяву, і це не заважатиме сприймати текст. Натомість у кожному розділі чекає нова пригода, акцент робиться на внутрішній світ Міка, а діалоги змістовні і колоритні. Цільова аудиторія тексту направду широка, адже всі битви та сюжетні повороти описуються так, що буде зрозуміло і молодшим читачам.
Авторка вдало тримає напругу, при цьому дуже обережна з темами протистояння, зради, втрати. Вони викликають переживання, проте не тригерять. Мова проста і динамічна, тож повість можна читати як у 6 років з батьками, так і в 10 — самостійно. Єдиний момент, який може зачепити емоційних читачів — завершення другої частини, коли стає зрозуміло, що без третьої частини саги ну ніяк не обійтись.
Ілюстрації для книги Наталія створила за допомогою ШІ, і це один з небагатьох випадків, коли використання ШІ у книзі виправдане, бо ілюстрації підкреслюють футуристичність історії та дивовижний світ, у який поринуть читачі.
«Викрадач планет» — це серія книг, з якою можна весело і цікаво провести час, а заодно переконатися, що в Україні також можливо створювати космічні саги — без радянського міфу, із сучасними героями. Тож чекаємо на наступні частини пригод Міка та його друзів від Наталії Пашинської. Не маю сумнівів, що це буде мегаквазарно!
