4+

Про права і диварликів

Iрина Гищук

Лариса ДЕНИСЕНКО. Правобукварик: для дітей віком від 3-х до 7-ми років. / Додаток до журналу «Право України». – Київ, 2012–2013.
Уподобань: 21

Під час зимових подій в Україні правовий нігілізм скинув усі маски, продемонстрував свій звіриний вищир, а потім із люттю накинувся на громадян… Трагічно. Та чи справді несподівано? Бо ж якщо «головне завдання юриста – обійти закон» (з урочистої промови декана юридичного факультету одного з ВНЗ), то чого очікувати від пересічних громадян. Очевидно, що правосвідомість та правову культуру – цих двох «слонів», на яких тримається правова держава, – в Україні ще треба зростити й виховати. Та в школі «другорядні» уроки правознавства «на додачу» ведуть історики. Нині дітям, як не дивно, куди більше розповідають про ювенальну юстицію, ніж про засадничі права людини та громадянина.

Саме на цю незорану ниву – інформаційне поле правової освіти дітей – кілька років тому й ступила письменниця та правник Лариса Денисенко. 2011 року вона, разом із колегою-правником Ольгою Дзюбій, за сприяння Координатора проектів ОБСЄ в Україні, видала посібник для вчителів (Права людини для дітей: посібник для вчителів та тренерів / Денисенко Л. В., Дзюбій О. А. К.: Час Друку, 2011. – 260 с.), а вже наступного року разом із часописом «Право України» започаткувала два журнали: «Правобукварик» для малят (3–7 років) та «Абетка права» для підлітків.

Та якщо «Абетка права» за наповненням та форматом справді є журналом, то «Правобукварик» куди більше скидається на звичайну книжку. Від журналу тут лише періодичність – двічі на рік. Наразі друком вийшло вже чотири номери. У кожному з них – по одній історії з життя диварликів.

На зрозумілих дітям прикладах авторка пояснює не лише суть прав людини, а й показує, чому важливо їх дотримуватися. І, здається, ще кілька випусків – і диварлики таки сваритимуться трохи менше.

Чудернацькі істоти, яких колись вигадали діти, мешкають на острові у Чорному морі й постійно сваряться. Можливо, тому, що у всіх різні характери, а може, й тому, що ніхто їх не любить і з ними не грається, а отже, й про правила співжиття диварлики не знають анічогісінько. Випадково на острівець потрапляє дівчинка Леся. Вона й розповідає диварликам про права – звісно ж, у контексті ситуацій, які виникають на острові. Так дивні істоти вчаться цінувати життя, поважати одне одного, свою й чужу власність та спілкуватися на рівних. На зрозумілих дітям прикладах авторка пояснює не лише суть прав людини, а й показує, чому важливо їх дотримуватися. І, здається, ще кілька випусків – і диварлики таки сваритимуться трохи менше.

pravobuk

Прості життєві історії малеча легко засоціює з власним досвідом спілкування в колективі. Щоправда, назагал легкий та веселий тон казки час від часу переривається нудними повчаннями дещо зарозумілої Лесі. Попри доступну мову, у тексті таки не вдалося геть уникнути дидактики та юридичної термінології. Чи варто, до прикладу, переобтяжувати текст для малюків визначенням поняття «дискримінація»? Адже йдеться передусім про те, щоб діти вловили суть, юридичні ж дефініції – для дещо старшого віку.

Окреме слово щодо редактури: «будь ласка» через дефіс, натомість «казна-що» без нього, «вірний шлях» і повна абракадабра з пунктуацією та вживанням великої букви у прямій мові.

Найбільше ж насторожує дисонанс між хорошою казкою та її геть нудним зовнішнім обрамленням. Смачний текст Лариси Денисенко та чудові малюнки Марисі Рудської упаковано під палітурку класичного радянського підручника. Назва «Правобукварик» не має анічогісінько спільного з дивакуватими героями казки. Так само недоречною видається й абетка на форзаці. В анотації зазначено, що це «журнал-казка» з іграми, запитаннями, конкурсами тощо. Звучить заманливо. Та все це швидше адресовано вчителям та вихователям і є, по суті, методичними порадами для «колективного опрацювання» казки, а не цікавими завданнями для малят.

І хоча в дошкільнят ще немає умовного рефлексу «підручник – це нудно», у молодших школярів зовнішній вигляд видання вже навряд чи викличе захват. Та й очікування по півроку на чергову історію про диварликів хоч і виховує терпіння, але навряд чи додає зацікавлення. Куди веселіше було б читати й перечитувати звичайну книжку з пригодами дивних істот і водночас ненав’язливо укладати в маленькій голові основний набір прав та обов’язків і розуміння того, що з ними, виявляється, куди легше жити.

Читайте також: Права людини: що це і як ними користуватися

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар