Про сестричок та інші приємності
Ранні літературні дебюти – явище надзвичайно цікаве. Вдалі ранні літературні дебюти – ще цікавіше. Серед «дорослих» авторів вони ще досить поширені, а ось серед «дитячих»… Знаний письменник Ігор Січовик в інтерв’ю для «КЛЮЧа» пише: «…не вірю я в те, що діти створять літературу для дітей! Дитяча тематика дуже складна, тож за неї мають братися фахівці літературної справи, а не 20-літні…».
Між тим, у світі за останні роки можна пригадати кількох вундеркіндів, яким це, здається, вдалося. Наприклад, Крістофера Паоліні, чий «Ераґон» писався в школі, а вийшов друком, коли авторові не було й двадцяти. Фентезі Паоліні можна закинути пересмикування відомих книжкових сюжетів, фан-фікшн за мотивами Толкіна й багато чого іншого, водночас продажі книжок про Ераґона й успіх екранізацій цього твору кажуть самі за себе. Так само в підлітковому віці писала «Лексикон демона» ірландка Сара Бреннан. Твір, хоча й не здобув великої популярності, все ж привернув увагу читачів і критиків та зацікавив кіноіндустрію.
Письменниця Ольга Русіна дебютувала з написаною в 15 років книжкою «Сестричка», яка увійшла у довгий список премії «Дитяча книга року ВВС–2012» і наробила галасу на Форумі видавців у Львові. Юні відвідувачі Форуму залюбки обклеювали «Сестричку» призовими слониками – голосуючи за неї як за найкращу. Ще б пак – повість, написана дитиною, такою як вони!
Справжність життєвих ситуацій, з якими стикається кожен, хто має справу з малою дитиною, і зумовила популярність книжки
Треба сказати, що сподівань публіки авторка не обманула. Хоча «повість» при ретельному розгляді виявилася радше збіркою коротких кумедних історій про маленьку дівчинку Ксеню, вони написані дотепно й не нудно. Оповідь від імені старшої сестри може здатися трохи книжною, зате вона добре відредагована. Пригоди побутові, без вогника, зате правдиві. Справді, Ольга Русіна знала, про що писала! Точніше, про кого. Адже прототипом малої героїні була Ольжина менша сестра.
Справжність життєвих ситуацій, з якими стикається кожен, хто має справу з малою дитиною, і зумовила популярність книжки. Цікавий факт: ще в 2007 році у «ВСЛ» вийшла друком інша схожа книжка – «Моя сестра Каті» Моніки Фет. Наскільки Каті була натхненницею написання Ксені, не знаю. Мабуть, усі книжки про малих дівчаток у чомусь схожі між собою.
Серйозно закинути авторці «Сестрички» можна хіба що брак наскрізного сюжету і трафаретність та непрописаність образів інших героїв книжки – батьків, оповідачки, друзів Ксені. Справді, батьки ніби і є, і ніби їх і нема. Старша сестра – безлика коментаторка, завдання якої – вести хроніку діянь меншої. Сусідські діти – лише бойові побратими Ксені, чия єдина функція – залишити малій зірвиголові поле для колективних капостей.
Утім, книжка добре зроблена, а всі подібні закиди легко відбивати словами про вік авторки й популярність проекту загалом. Тут, як то кажуть, нічим крити, бо успіх незаперечний. Ось уже й свіже видання в оновленій обкладинці підоспіло – у парі з новою книжкою.
Новинка від «ВСЛ» та Ольги Русіної, «Сімейка Майї», перебуває в тому ж полі, що й «Сестричка». Описано в ній щасливу українську родину та прості життєві радощі й пригоди, з якими зіштовхуються тато, мама, старші двійнята (хлопчик і дівчинка) та менша сестричка. Цього разу, ніби відповідаючи на закиди до «Сестрички», авторка ускладнила собі завдання й тим самим зробила книжку цікавішою.
По-перше, кожен із членів «зіркової» родини отримав слово. Оповідь поділена на п’ять розділів: спершу розповідає тато, потім мама, потім по черзі близнюки й нарешті найменша Майя. Можна сперечатися щодо природності образу тата-професора – надто вже він шаблонний. Так само питання іноді викликає поведінка братика. Головне – використовуючи опис подій із різних точок зору, Ольга Русіна панорамно розкриває перед нами історію однієї родини.
От з історією трохи гірше. Як і в «Сестричці», повість радше скидається на збірку оповідань-куцохвостиків із постійними героями. Для бодай якогось наскрізного сюжету авторка вводить дещо фантастичного персонажа – папугу на ім’я Великий Німий. Він не лише сполучає кілька історій-намистин, а й сам створює багато комічних ситуацій. На жаль, папуга зовсім не реалістичний, ще й створений усуціль зі стереотипів та бородатих жартів про балакучих птахів.
Отже, як і першій книжці, другій бракує сюжету – історії. Мабуть, через це обидва твори дещо втомлюють вибагливого читача. Хоч я, приміром, упевнений, що «Сімейка Майї», так само, як і «Сестричка», буде добре прийнята дітьми. А щодо авторки – переконаний (і перші тексти дають на це підстави), що її п’ята книжка буде справді бомбовою.
