Пряма мова: 10 авторів розповідають про 10 дитячих книжок

Автор: БараБука

До «Книжкового Арсеналу» лишилося буквально кілька днів. Надихнувшись величезною кількістю різноманітних читацьких списків, БараБука вирішила дати слово авторам – у нашому списку десяти дитячих книжок українські письменники та видавці самі розповідають, про що їхні новинки, кому вони будуть цікаві, а також чому їх було написано. Читайте й обирайте своє 🙂

Оксана ЛУЩЕВСЬКА про «Синю парасолю» («Чорні вівці»):

«Синя парасоля» – це збірка з п’яти оповідань для читачів від 6 до 9, та ці оповідання можуть сподобатися читачам і старшим, і меншим. Це реалістичні оповідання, в яких задіяно фантазію. Наприклад, в оповіданні «Паперовий кораблик» хлопчик знайомиться з бедриком із ботанічного саду. В оповіданні «Сірий король» до дівчинки, яка чекає батьків з роботи, припливає в гості Сірий король. В оповіданні «Велосипед» я передала бажання навчитися їздити на велику. Хлопчик уявляє, що має крила, і це допомагає йому здолати страх. А от оповідання «Вітрячки» і «Синя парасоля» – мої найулюбленіші. Вони про спілкування в родині, про бажання бути разом більше і якісно проводити час.

Софія АНДРУХОВИЧ про «Сузір’я курки» («ВСЛ»):

Мене завжди притягувала тема старості. І досі я зовсім не збиралася писати для дітей. Тому цікаво стало поєднати два цих мотиви. Ця історія – варіація на тему «останнього дня». Я вірю, що навіть якщо наступної миті тебе не стане, теперішня мить може подарувати ціле життя. Водночас хотілося не так створювати напругу карколомними подіями, як змалювати буденне перебування, стосунки з часом, смуток минущості, природний хід речей і невичерпність надії. Але важливо було робити це спокійно й без пафосу. На це надихали спостереження за простими літніми людьми, яких мені пощастило знати. Практично у створенні цієї книжки брала участь Варвара. Вона була присутня при наших із Мар’яною обговореннях і бесідах, подорожувала разом із нами в горах, надихала й радила. Тому ця книжка для неї – один із виявів наших спільних пригод… Мабуть, оскільки я мама 8-річної дівчинки, цю книжку можна адресувати дітям віком 6–9 років. Але присвячена вона всім бабусям, бабкам і бабцям. Моя бабуся не дожила до моменту, щоб побачити видану книжку – але я встигла їй переповісти історію. Зате Мар’янина бабуся, схоже, від книжки в захваті.

Сергій ЛОСКОТ про «Великі собаки бояться маленьких дівчаток» («Віват»):

У мене є донька, вона вже доросла, але так хочеться продовжити це відчуття бешкетної й ніжної дівчинки поруч. Тому я й написав цю історію про Риську. Про маленьких дівчаток взагалі писати дуже цікаво 🙂 Історія почалася з назви. Її «витягла» з мене одна друзяка того дня, коли я нарешті потрапив у невеличку відпустку з війни. Я взагалі почав писати, щоб зовсім не позбутися глузду після всього, що довелося побачити на сході… Лишити після себе якусь пам’ять тут. Хочу ще написати багато-багато казок про дітей та світ, наповнений добром, щоб читачі занурювалися в них і відпочивали. Як я. Раджу читати «Великих собак…» дошкільнятам – само собою, але перш за все – батькам. Бо книжка про те, що дітям не треба рости насамоті. Їм потрібні якщо не братики-сестрички, то песики й котики, і тоді вони матимуть уявлення про доброту й любов. А ще скажу, що художник цієї книжки – молодчина!

Іра ЦІЛИК про «МІСТОрію однієї дружби» («ВСЛ»):

Відкрию таємницю: колись і я прогулювала уроки. Їздила до природничого музею й безкінечно роздивлялася там експозицію метеликів… Минуло багато років, і вже героїня моєї повісті «МІСТОрія однієї дружби» прогулює уроки, цікавиться метеликами та в результаті несподіваних пригод геть по-новому знайомиться із власним містом. Київ – такий стародавній і сучасний, такий могутній і водночас вразливий, а ще – мудрий та іронічний, втомлений і дуже добрий… Особливо для тих його мешканців, які уміють побачити й почути хоч трішечки більше за інших. Читати в 7–10 років і не тільки 😉

Дмитро КУЗЬМЕНКО про «(Я × трамвай + зоопарк)2» («Віват»):

Це книжка для дітей від 7 років. Напевно, більше до вподоби прийдеться хлопцям. Взагалі, це весела книжка. Сподіваюся. Наприклад, у ній директор зоопарку, щоб зекономити на опаленні, може на зиму підселити до вас тигра, слона чи жирафа. Є в книжці й трохи того, про що люблять читати усі: мова, звісно, про квантову фізику. А ще до книжки потрапив технічно модернізований дракон. І кілька Насть. Таких вродливих, що нема на те ради – герою доводиться закохатися в кожну з них. Загалом не варто очікувати занадто багато від цієї книжки – нічому доброму вона вас не навчить. Хіба що поліпшить техніку читання. Або стріляння з водяного пістолетика. Мені ж особисто у книжці найбільше до вподоби обкладинка. Намалювали її художниця Інна Черняк і дизайнер Закентій Горобйов.

Саша КОЧУБЕЙ про «Сім нескладух Говорухи» («Фонтан казок»):

Вважаю, що моя книжка якнайкраще підійде школярам молодшої та середньої школи, які не дуже полюбляють читати 🙂 Вона несерйозна, жартівлива і бешкетна. Можливо, діти-які-не-люблять-читати посміються з неї і зроблять висновок, що книжки – це не так вже й нудно, як вони думали. І вирішать почитати щось іще. Дуже-дуже сподіваюсь на це 😉

Таня СТУС про «Чат для дівчат» («ВСЛ»):

Такого збірника давно вже чекав простір української дитячої літератури. Відверто, світло, фахово, чуттєво, а часом – смішно й абсолютно відповідно до віку читацької аудиторії, 11–13-річних дівчат. Мені й моїй героїні пощастило опинитися серед вельми самобутніх персонажок та авторок. Якщо якійсь із читачок бракує доброго товариства й розкутої розмови, то ось вони, в цій книжці. Дванадцять письменниць змогли охопити важливі головоламки дівчачого підліткування – і зовнішність, і цілунки, і дружба, і зрада, і прищі, і ліфчики… І в кожної – власний голос, ритм, стиль, тому ця актуальна читальна страва має неоднорідний, акцентований на кожному складнику, непростий смак, який, не маю сумнівів, збентежить, замислить, усміхне й розпружить панн-тінейджерок 😉

Анатолій ДНІСТРОВИЙ про «Гармидер у Дніпрі» («Чорні вівці»):

«Гармидер у Дніпрі» – перша книжка із дитячої трилогії про риб. Друга – «Гармидер в акваріумі», третя – «Гармидер у чорному морі». Це віршики про реальні види риб, які є в наших водоймах, але історії з ними вигадані. Головна суть – розповісти малюкам про існування різних видів риб. Мої риби хіпують, відвідують ресторани, співають любовні серенади, їздять на ламборджині, борються з поганою екологічною ситуацією у своїх водоймах, проводять виборчі кампанії… У багатьох віршах обігруються повадки реальних риб.

У першому «Гаримдері» – про мешканців нашого Дніпра, там я навмисне ввів як персонажів маловідомі різновиди риб, або ж відомі лише фахівцям і рибалкам. Використовую українські назви, які призабулися. Наприклад, «білоочка», яку чомусь усі вперто називають російською «густерою». Усього тут близько 30 видів риб. Читати дітям 3–6 років, перевірено на Марчику (3,5 р.), Настя також слухає з радістю, але нічого не розуміє (2,5 р.) 🙂

Галина ТКАЧУК про «Гойдалку під кленом» («Братське»):

Для мене «Гойдалка під кленом» – це передовсім історія про сильні емоції. Про сором, почуття провини та несправедливості, бажання виправити свою необережність, і нарешті – радість. Але разом з тим – дуже проста, щоденна, світла історія, у якій немає нічого надзвичайного. Окрім дива батьківського розуміння, підтримки та вміння порятувати світ. Художниця Оксана Була дуже яскраво передала красу та колорит сьогоднішнього нашого міста, різні характери та емоції головних героїв, а ще – світ вигадки, який завжди поруч і допомагає дитині у складних ситуаціях. Книжка може зацікавити читачів, які щойно опанували мистецтво читати і тепер люблять книжки із невеликими текстами. Також, сподіваюся, «Гойдалка під кленом» припаде до душі молодшим школярам, які люблять англійську мову – англійський переклад тексту, який зробили Оксана Лущевська та Михайло Найдан, читається дуже легко.

Олег СИМОНЕНКО, директор «Часу майстрів», про «Наші рідненькі чорно-білі казки»:

Зазвичай художники звертаються до видавців, щоб продемонструвати свої роботи. Так було й цього разу: художниця Ірина Потапенко показала мені чудову графіку до українських народних казок, виконаних у великому форматі. Я обожнюю графіку. Мене завжди вражало те, як лише одним кольором художник майстерно передає велич світу. І я ловив себе на думці, що в «ЧеБе» світ часто видається більш вражаючим, дійовим. Я замилувався роботою Ірини. Але як це видати? Чорно-біла книжка для дітей не в тренді (на щастя, час, коли некольорові книжки для дітей видавалися задля дешевизни, минув). Але чи справедливо позбавляти дітей можливості доторкнутися до такого величного мистецтва, як графіка? Дитина розвивається в різноманітті. Важливо надати їй доступ до всіх творчих досягнень людства, зокрема й до графіки. І тут мене осяяло! По-перше, я зрозумів, що дуже символічно буде виконати графічні малюнки саме до народних казок, бо ж вони побудовані на контрасті добра і зла, чорного й білого, а значить, чорно-білі ілюстрації створять резонанс. По-друге, графічні малюнки слід друкувати у величезному форматі, саме тоді вони «працюють». По-третє, чорно-біле треба робити не заради дешевизни, а як ШИК. Це дуже прості думки, але вони революційні. Це моє «ноу-хау», я не чув, щоб хтось до нас так друкував дитячу книжку: графічні ілюстрації, величезний формат, класний папір, якісна поліграфія. Додатком до книжки ми зробили розмальовку. Результат вразив, вийшло бомбезно!