11+

Русалки-суперниці: історія третя

Тетяна Качак

Марина ПАВЛЕНКО. Русалонька із 7-В проти Русалоньки із Білокрилівського лісу: Пригодницька повість. – Вінниця: Теза, 2011. – 285 с.
Уподобань: 32

«Русалонька із 7-В проти Русалоньки із Білокрилівського лісу» – саме так називається третя книга Марини Павленко із романтично-детективної серії про Русалоньку. Розповідь захоплює реально-ірреальними подіями, які відбуваються із семикласниками Софійкою, Сашком, Вадимом. Сюжетною зав’язкою історії стає Софіїна зустріч із Русалонькою із Білокрилівського лісу. Софія мимохідь оживила зображення русалки на камені, очистивши його від снігу і моху. Відтоді у дівчинки з’являється справжня суперниця. У цій книжці значно виразніше, ніж у попередніх, авторка використовує психологізм зображення і героїв, і того, що відбувається. Експресивність тексту посилюється і завдяки тому, що читач сприймає події через призму Софійчиних переживань, роздумів, емоцій. Малюнки Олени Ваніфатової увиразнюють вербальні образи та події.

Розпашіла від Русалчиного ляпасу щока Софійки боліла, а розбите скло на її портреті, що його намалював Павлик, нагадувало про недавню зустріч з міфічною русалкою. Але вже наступного дня Софійка отримала відповідь на свої запитання: у їхньому класі з’являється не просто нова учениця, а надзвичайна красуня, модниця, стильна, розумна і добра Росава Підлісняк. Усю увагу тепер прикуто до неї. Зрозуміло, що найкращою на новорічному балу теж є Роська. Софію це страшенно дратує. Всі плани на новорічний бал руйнуються через збіг нібито випадковостей: Сашко не зумів дістати обіцяні водяні лілеї на вінок, а одна туфелька із подарованого Сніжаною взяття загубилася (у творі не раз зринають асоціації з казкою про Попелюшку). Її ідея з костюмом русалки зазнала краху, а єдина прикраса, каміння у волоссі, розсипалась і пекла вогнем. Письменниця часто вдається до використання казкових прийомів передання магічної сили через предмети. Тут це каміння, гребінь із зображенням ритуального танцю, коралі, шафа.

До справжнього обурення Софію доводить отримане замість новорічного вітання анонімне повідомлення: «Ніч темна, ніч тишна, сидиш ти на коні буланому, на сідлі соколиному! Замикаєш ти комори, двірці і хлівці! Замкни моїм ворогам губи-губища, щоки-пращоки, очі-праочі, щоб вони на мене, роджену, зубів і очей не витріщали, спротиву в серці не мали, щоб мене поважали й слова упоперек не казали!» (с. 43). Заклинання додає тексту містичності.

Софійка боляче переживає суперництво, розуміючи, що тепер на Росавиному боці не лише однокласники, нею захоплюються батьки й тітка Сніжана, Пустельник, баба Ліна і навіть відданий їй Сашко. Росава починає «жити її життям». Авторка точно відтворює емоційний стан дівчини: прагнення знищити Росавку, використавши знайдений стародавній магічний гребінь; викрити її перед бабою Валею і перед однокласниками; дати зрозуміти Сашкові, що він має справу з нечистою силою. Софійка починає ревнувати, обурюватися і відчуває, що залишається сам на сам зі своєю бідою. Вона думає, що Росава мстить їй за те, що колись закохалася в її предка, а його дружина Оришка знищила суперницю.

Читач якоїсь миті вловлює роздвоєність Софії. Це вже не той однозначний образ, який вималювався після прочитання першої та другої книг. Але навіть у цьому випадку письменниця не помиляється, адже її героїню підтримує більшість сучасних читачок. Досвід суперництва близький і знайомий кожному. Книга допомагає зрозуміти, як позбутися суперництва і залишитися самим собою, не піддатися люті й ненависті, не збитися на манівці. Софія хоче відновити на камені зображення білокрилівської русалки, щоб повернути її в минуле. Але вже тоді усвідомлює, що ця ненависть, злість, образи гнітять її саму. Вона тамує в собі негативні почуття і намагається проаналізувати власну поведінку. Тільки біля каменя задумується над словами, що їх Росава сказала на виховній годині: люди забули свої традиції, занедбали знання, якими володіли з давніх-давен, знищили природу, замість того, щоб черпати з неї силу і життя.

«Вибита на камені русалка від Софійчиного доторку ожила? Невідь-чого ляснула її хвостом по обличчі, а тоді зникла з каменя, щоб опинитись… опинитися у її класі? Але як? За що? Навіщо?»

Кульмінаційним моментом є поява білокрилівської русалки перед Софією під час малювання її образу. Софія вагається, але Росава наполягає, щоб та домалювала. Тут з’ясовується, що Росава зовсім не хотіла помсти, її зачепило, що якась «самозванка науявляла себе русалонькою, навіть на балу її зображати надумалась. То й захотілося показати, які ми справжні. Для порівняння» (с. 248). Росава не розуміє вчинків людей і засвідчує, що справжню любов не можна подолати ніякою магією, а справжнє добро – вічна моральна цінність, яку люди занедбали. Тож Софія переконується, що Сашко по-справжньому любить її, а білокрилівська русалка не мстити прийшла, а навчити: Сніжану – лікувати людей, Пустельника – нової техніки малювання, а всіх – «насамперед – нового ставлення до людей», «навчила придивлятися до свого міста й околиць, до Кам’янки, до всього навкруг», «навчила прислухатися до мови», а Софійку – «навчила – нарешті! – цінувати Сашка. І не тільки за гарні очі (бо ж і сам він нічого, так виріс!). Бо як не цінувати хлопця, котрий давно позасвоював справжні істини?!» (с. 272). Марина Павленко у кожному тексті прописує морально-етичні постулати, проте ніколи не нав’язує їх читачеві силоміць, не повчає «з висоти життєвого досвіду».

Пізнавальним і морально-етичним смислом наділено епізод, в якому йдеться про легенди, пов’язані із виникненням назви Вишнополя, річки Кам’янки, Білокрилівського лісу. Окрім відомих версій про прізвища засновника поселення козака Вишні, Росава розповідає про прадавні часи, про характерництво Ростислава. У творі йдеться і про різні види магії, якими володіли наші предки. Авторка не спрощує художнього світу, як це часто спостерігаємо в літературі, адресованій дітям.

Письменниця в усіх творах наголошує тісний узаємозв’язок теперішнього з минулим, але якщо у першій книзі – це події початку ХХ-го, а в другій – ХІХ століття, то тут ідеться про українську традицію ще дохристиянських, язичницьких часів. Багато художніх деталей вказують на білокрилівську культуру, як її називає пан Віктор. Це і обряди закликання дощу, і зображення узорів на речах побуту тогочасних жителів Вишнопіля та околиць. Традиційно торкається авторка й історії Софійчиного роду.

Із ґендерної перспективи повість можна розглядати як твір про дівчат і дівчачі переживання. Таке означення пояснюється центруванням образу головної героїні – дівчинки, зображенням типових дівчачих емоцій, міркувань із різних приводів; так званим «баченням світу очима дівчинки». Навіть образи героїв хлопців зображено з жіночої перспективи, що й не дивно і, як правило, властиво «жіночому письму».

Третя книжка, як і попередні книги серії про Русалоньку із 7-В, цікава й читабельна, сюжетні перипетії так само інтригують читача таємничістю, пригодницьким характером, детективними елементами, актуалізацією магічного, яке корениться в народних віруваннях, традиціях, культурі, фольклорі (що, своєю чергою, надає творові рис такого модного нині фентезі). Легка, дотепна, образна мова веде у світ улюблених героїв.

Читайте також:

З життя однієї Русалоньки: історія перша

Русалонька-детектив: історія друга

Print Form
Подiлитись: