«Любов до книжки слід прищеплювати з перших місяців життя»


Нікого з читачів-дітей не залишить байдужим знайомство з кумедними, веселими та відважними героями Олександра Дерманського, адже з ними на сторінках книжок можна пережити чимало цікавих пригод, навчитися протистояти злу та по-справжньому дружити.

Часом надто «правильні» дорослі, які люблять моралізувати, закидають Сашкові «шкідливість» його книжок, однак не позбавлений почуття гумору читач будь-якого віку зрозуміє автора, який упевнений: дитячий письменник повинен писати весело.

Для «БараБуки» Сашко Дерманський розповів і про історію появи своїх персонажів, і про спілкування з читачами. А також про те, як виховує власних донечок і як призвичаїти дітей до читання.

– Олександре, Ви казали, що до ідеї написання «Царства яблукарства» Вас підштовхнула старша донька. А як з’явився такий кумедний персонаж, як Чудове Чудовисько?
– Якщо не помиляюся, Чудовисько, як і вужик Онисько, спочатку були героями невеличких казочок, які писалися для журналу «Стежка». А вже згодом ті історії розвинулися в більші твори, і герої опинилися в коловерті нових пригод. Щодо Чу, то навряд чи згадаю, звідки і як мені навіяло цей образ. Це певною мірою класичний для дитячих історій персонаж, а дружба звичайної дитини з незвичайною істотою – не мною придумана фабула. Згадаймо Карлсона і Малого, Вінні та Крістофера Робіна, Суботика і пана Пляшкера, Альфа зрештою. Цей ряд можна було б іще довго продовжувати. Тож, без сумніву, Чу – уособлення всіх отих «незвичайних друзів», яких я любив із дитинства.

CHUDOVE_CHUDOVISKO_cover-uk– У відгуку під «Чудовим Чудовиськом» одна читачка, ймовірно, поважного віку пані, називає книжку «шкідливою», бо, на її думку, комічний образ директора школи Хуба Буби нівелює шанобливе ставлення дитини до дорослого. Як би Ви прокоментували цей закид?
– Я взагалі не коментував би цього. Всі, кому образ Хуби Буби не муляє око, жодних коментарів не потребують. А тим, кому згаданий директор школи здався шкідливим і антипедагогічним, залишається просто поспівчувати. Вони й досі живуть у світі, де всі вчителі, а надто директори шкіл, мають бути строгими і «правильними»; де школярі мусять конче вдягати до школи уніформу; де на того, хто виділяється із загальної маси, тут-таки сичать і тицяють пальцями. Ні, мій Хуба Буба – абсолютно позитивний герой. Він найправильніший і найкорисніший директор у світі. Що більше буде в школах і садочках таких педагогів, то швидше дітлахи зрозуміють, що вчителі – це друзі, а не приставлені до них нудні, бездушні наглядачі.

– Які, натомість, відгуки від читачів-дітей Ви мали про Чудове Чудовисько та інших своїх персонажів?
– Хіба ж їх усі згадаєш? Гарні відгуки від гарних дітей. І жоден читач, до речі, не «забракував» Хубу Бубу. Він – один із найулюбленіших героїв, адже непересічний, яскравий, індивідуальний. Багато хто впізнає себе в характерах Ониськ, Чу, Соні… Діти більше запитують, ніж діляться враженнями від прочитаного. Іноді їх цікавлять такі подробиці, на які сам навіть не звертав уваги.

Фото Марії Семенченко, litakcent.com

Фото Марії Семенченко, litakcent.com

– Із власними дітьми Ви прагнете залишатися поважним авторитетом чи дозволяєте собі бути самоіронічним, самокритичним?
– Я дуже стараюся бути нормальним батьком. Не шкодую почуттів для моїх дівчаток. Якщо й буваю строгий, то вкрай рідко. І це в мене, чесно кажучи, поганенько виходить. Хоча останнім часом трапляється, що не стримую негативних емоцій. Іноді щось таке вихлюпується в бік старшої дочки: 12 років – складний вік.

– Чи допомагає книжка сучасним дітям зберігати зернятка душ?
– Дуже хотілося б, щоб допомагала. Бо світ бездушний настав. Якщо не з книжки, то звідки тоді дитина дізнається, що найголовніше в житті – робити добро, не кривдити ближнього? Батькам переважно ніколи (а декотрі й самі забули цю просту істину; є й такі, що, навпаки, змалечку переконують своїх чад, нібито в сучасному житті людині необхідні зовсім інші риси); педагогам надто мало платять, і вони переважно навіть не відволікаються на виховні моменти; друзі з вулиці ніколи не були найкращими вчителями. Залишається книжка. От тільки що робити тим, хто не читає?..

page_1_thumb_large– Чи було б виходом запропонувати сучасним підліткам, які мало читають, більшість книжок, що виходять друком, в електронному форматі? Чи підвищило б це зацікавленість читанням, на Вашу думку? Чи справа не у форматі?
– Справа не у форматі. Справа в бажанні чи небажанні, любові чи нелюбові до читання. Не маючи звички читати, не розуміючи, яке це задоволення, дитина обиратиме собі іншу розвагу – ігри, Інтернет тощо. Любов до книжки слід прищеплювати з перших місяців життя. Це завдання батьків, вони мусять читати дитині, читати з нею, читати самим, щоб показувати приклад. А коли вже маленький читач пізнає смак читання, він сам обере собі формат книжки – паперовий або ж електронний.

«Якщо не з книжки, то звідки тоді дитина дізнається, що найголовніше в житті – робити добро, не кривдити ближнього?»

– Вчителі та батьки зазвичай уважають, що дітей слід примусити читати, принаймні те, що є в шкільній програмі. Як Ви ставитеся до читання з примусу?
– Відповідь щойно прозвучала. Треба навчити дитину любити читання, тоді нікого не треба буде примушувати. Та й яка користь від будь-чого, зробленого під примусом? Це викличе тільки зворотну реакцію. Мабуть, не буду оригінальним, кажучи, що й сам у роки школярства читав багато, але шкільної програми так і не опанував. Хрестоматійні твори у свідомості учня – це апріорі щось подібне до важкої брили, яку так не хочеться піднімати.

Фото зі сторінки Сашка Дерманського у Facebook

Фото зі сторінки Сашка Дерманського у Facebook

– Чи є твори, які Ви хотіли б додати до шкільної програми. А забрати?
– Звісно, що в програмі є достатня кількість творів, уже дещо неактуальних сьогодні, мабуть, є твори сильніші, показовіші, досконаліші. Тому, впевнений, можна було б оновити перелік літератури, з якою школярам пропонують ознайомитися на уроках. Але я не ризикнув би зараз конкретизувати. Цим слід фахово займатися, вивчати питання, аналізувати. Біда в тому, що серед міністерського люду, який мав би дбати про цю проблему, трапляються й сторонні, далекі від літератури та й узагалі від освіти. Було б добре, якби на формування списку творів для шкільної програми могли впливати не тільки міністерські працівники, але й хороші бібліотекарі, авторитетні літературознавці, критики, психологи.

– Нещодавно одна мама в розмові зі мною сказала, що забороняє синові читати фантастику, фентезі, лише реалістичні книжки. Як Ви гадаєте, чого позбавляє мама хлопчика, забороняючи такий люблений юними читачами жанр?
– Головне завдання письменника – витворити яскраві характери героїв, правдиво змоделювати стосунки між персонажами, вмотивувати їхні вчинки. І байдуже, яку жанрову форму обере для оповіді автор – фентезі, шкільне оповідання, історичний роман чи казкову повість, – у центрі читацької уваги завжди залишаються не сюжетні колізії, а герой і його взаємини зі світом.
Я швидше читав би якісне фентезі, ніж нецікаву, бездарно написану, нудну, занадто повчальну, позбавлену образності й свіжості або ж просто погано видану щонайреалістичнішу книжку. Не варто забороняти жанри, треба забороняти будь-яку неякісну літературу. Недолугих авторів, халтурні видавництва. Якщо історія зворушлива і захоплива, якщо автор майстерно володіє словом і віртуозно розповідає цю історію, то нічого шкідливого в такій книжці не може бути.

46506_1– Кого з дитячих (і не лише) письменників Ви назвали б своїм літературним учителем?
– Важко сказати. Мабуть, у всіх улюблених дитячих письменників учився потроху – і в Мілна, і в Пройслера, і в Костецького, і в Ліндґрен.

– Менше ніж за десять років у Вас вийшло друком 14 книжок. Як вдається так інтенсивно працювати?
– Це дуже й дуже мало. Дехто за рік стільки видає (сміється).

– Частина Ваших книжок вийшла в аудіоформаті. Якій аудиторії їх насамперед адресовано?
– Їх звернено до тих читачів, які ще не вміють або ж тільки починають читати. Ну, й класично для аудіокнижки – до тих, хто полюбляє слухати, їдучи в автомобілі.

– Як має писати дитячий автор, щоб сподобатися і читачам, і видавцеві? Себто така собі «формула успішної книжки від Сашка Дерманського».
– Дитячий автор повинен писати весело.

– Чим для Вас стають нагороди в літературних конкурсах, письменницькі відзнаки? Сприяють творчості чи розхолоджують?
– Я вже багато років не беру участі в конкурсах. Уважаю, що вони непогано надихають письменників-початківців. А от авторам, які вже заявили про себе, можуть і шкодити. Хоча, це, мабуть, залежить від людини, її ставлення до себе та до конкурсів, її працездатності й працелюбності. А взагалі-то будь-які відзнаки та конкурси дуже суб’єктивні.

– Які герої зараз «живуть» у Вашому комп’ютері?
– Там є старі, добре відомі читачам герої, а є й нові. Проте говорити про них буде значно приємніше, коли вони переселяться на пахучі паперові сторінки або на екрани.

Розмовляла Наталка Малетич

Print Form
Подiлитись:


Читайте також: