«Серйозні» експерти й «несерйозна» література: хто консультує авторів дитліту
Автор: Інна Данилюк
Якось в одній закритій групі в соцмережах розгорілася бесіда сучасних українських авторок дитліту про їхню співпрацю зі спеціалістами недотичних до літератури галузей – під час роботи над книжками для дітей та підлітків. Письменниці поділилися такими цікавими прикладами, що БараБука захотіла опублікувати їхні історії і в себе. Я повизбирувала ті свідчення, додала свої, й радо запрошую всіх до читання!
Наперед зазначу, що в цьому матеріалі зібрані саме приклади співпраці з представниками «екзотичних» професій. Бо, скажімо, консультації (під час написання книжок для дітей та підлітків) із психологами, на щастя, стали вже гарною традицією українських письменників. Так, скажімо, Надія Малафєєвська ділиться з нами, що, працюючи над казкою у віршах «Мандри саламандри Андри» (Видавництво Юлії Сливки, 2022. – 24 с., іл. Лариси Федорченко) вона консультувалася із психологинею Наталею Гончаровою, оскільки в цій віршоказці, окрім зображення, власне, способу життя справжніх саламандр, їхніх розмірів, природніх ворогів, проговорена й тема сепарації дитини від батьків. Надія хотіла бути певною, що правильно розуміє та застосовує концепцію сепарації та розвитку здорових стосунків дорослої дитини з батьками, тому й радилася із психологинею.
Оксана Лущевська розповідає: «Я часто запитую порад у експертів. Не зважаючи на те, що я сама маю докторський (PhD) ступінь у дитячій літературі, я пишу дитячі книжки на різну тематику, й деякі з них дуже далекі від сфери моїх компетенцій. Тож допомога експертів просто необхідна.
Наприклад, для розважальної дилогії, покликаної, зокрема, й надихати читачів безстрашно йти за мрією, «Песа і пес» («Песа і пес: наш хвостатий бізнес» (Чорні Вівці, 2023. – 144 с., худ. оформлення Софії Кобяковської) та «Песа і пес: наш лапатий експрес» (Чорні Вівці, 2024. Д – 136 с., худ. оформлення Софії Кобяковської)), я спеціально зверталася до власниці ательє та магазину одягу для собак Wooffit. Я розпитувала, наскільки доцільно чотирилапим узагалі мати одяг і який одяг є не просто забаганкою-прикрасою, а необхідністю. Також ми розмовляли про зняття мірок, тканини та ін. Мені надали дозвіл брати інформацію з інста-сторінки Woofwear. Це дуже допомогло.
Інша справа із нон-фікшин книжкою «Леонтович від А до Я» (Видавництво Старого Лева, 2024. – 80 с., іл. Христини Валько). Спершу я консультувалася з експерткою з музею ім. Миколи Леонтовича, а потім з моїм рукописом працювала ще й наукова редакторка Тіна Пересунько. Обидві експертки неймовірно допомогли. До речі, одна з вимог якісного нон-фікшну для дітей — це обов’язкове вказування і ресурсів, на які посилаєшся, і наукових експертів. Жодна англомовна дитяча книжка, принаймні в США, не видається без наукового скерування й подачі використаних ресурсів (які чітко перевіряють редактори). Про це я повсякчас говорю у творчій групі «СТОРІ+Я», де ми навчаємося писати якісні книжки для дітей».
Цікавим досвідом поділилася зі мною Ольга Пінчук. Під час роботи над книгою-конструктором «Клік-Клак геть переляк» (Радіомаг Україна, 2021. – 84 с., іл. Є.Плужник) вона співпрацювала зі спеціалістами з радіоелектроніки Анастасією та Святославом Ластовцями.
Книжка має незвичну структуру: перша її частина – це фікшн-історія (яку, власне, написала Ольга), а друга – інструкції як самому виготовити ті предмети, якими послуговувася персонаж із першої частини (скажімо, ліхтарик чи телеграф морзе). Тобто юний читач у вигаданій історії натрапляє на певні предмети, які, завдяки інструкціям та матеріалам із другої частини книжки, зможе виготовити самотужки. От саме оту технічну частину розробляли Анастасія та Святослав Ластовці, паралельно розтлумачуючи базову теорію електроніки.
А у книжки цієї ж авторки «Дракони з калюж» (Читаріум, 2024. – 40 с., іл. Ольги Ребдело) є наукова керівниця – кандидатка біологічних наук Никирса Тетяна. Пані Тетяна працює зі студентами на кафедрі Чернівецького універститету, а також – із дітьми із пластового табору (для них проводить біологічну лабораторію).
Вона вичитала рукопис, щоб уникнути некоректної трактовки понять, підказала, які наукові факти можна додати, а також взяла активну участь у розробці вміщених у книжці завдань, покликаних запалити інтерес дітей до науки та закласти основи наукового мислення.
Анастасія Музиченко розказує:
«2021-го року я працювала над «Історією на 14-й колії» (Мала академія, 2022, – 32 с., іл. Христини Лукащук). Події книжки відбуваються на Виставці рухомого складу історичних локомотивів та вагонів, розташованої просто неба між Центральним та Південним вокзалами на станції «Київ-Пасажирській». Персонажами є вагони, локомотиви та інша техніка.
Оскільки виставка не має окремого сайту, спершу дані доводилося шукати у відкритих джерелах. Під час написання я кілька разів відвідала цю виставку, спілкувалася з екскурсоводкою та звернулася до Укрзалізниці із запитом надати мені інформацію про експонати. Я була дуже здивована, коли отримала відповідь від УЗ з контактом Миколи Рубана, фахівця з Департаменту сталого розвитку та внутрішніх комунікацій.
Пан Микола та його колеги одними з перших бачили сигнальні примірники книжки та допомогли виявити деякі неточності в ілюстраціях. Також Микола консультував із приводу старовинних та сучасних потягів, які є в Укрзалізниці, адже в книжці міститься розгорт не лише про історичні локомотиви, а й про те, чим ми можемо пишатися нині».
Олена Скуловатова, працюючи над книжкою «Як заробити на канікулах» (Книги — XXI, 2024. – 192 c, худ.оформлення Юлії Мархішуд), консультувалася одразу з двома експертами: кандидаткою економічних наук Котенко Тетяною Юріївною – щодо правильності вживання економічної термінології – та Миколою Сергійовичем Андрущенком – CEO (Chief Executive Officer) компанії «Ланет Клік» – щодо маркетингових стратегій та просування акаунту в ютубі.
А пишучи «Готель у замку на межі. Зникла валіза Вальдемара фон Еделя» (Видавництво Старого Лева, 2024. – 224 с., іл. Вікторії Солтіс-Доан) Олена брала консультації у викладачки німецької мови Коломийчук Юлії Борисівни, тому читачі повісті можуть незле підтягти свою німецьку.
Створюючи книжку-мандрівку «Легенди Чернівців від Чорної Вівці» (Книги – ХХІ, 2017, – 64 с., худ. оформлення Христини Лукащук), що є збіркою давніх та сучасних легенд, Христя Венгринюк консультувалася з письменником, гідом та власником туристичної агенції, що здійснює поїздки Україною, – Максимом Дупешком.
Міла Радченко мала досвід консультування з експертами під час написання багатьох текстів, от що про це розповідає сама письменниця:
«Разом із Наталією Шейн та Оленою Шкаврон я була співавторкою енциклопедії «Експедиція за дивовижними тваринами» (Час Майстрів, 2021, – 216с., худ. оформлення Олени Шкаврон), а саме – розробляла її інтерактивний елемент: у книжці вміщений квест, «ключики» до розгадки якого розкидані по ній усій, тому, щоб його розгадати, читачеві треба бути уважним увесь час.
Мені надзвичайно важливо було передати достовірну інформацію про тварин, правильно підсвітити питання екології та вплив діяльності людей на довкілля. Хотілося, щоб цей матеріал був придатним для навчання в школі та проговорення сучасних екологічних і техногенних проблем. Тому я консультувалася з біологинею, вчителькою-методисткою, «Відмінницею освіти України» Світланою Фартушною.
До речі, саме тоді я остаточно закохалася у підхід ед’ютейменту (навчання через гру, education + entertainment) і почала послідовно й цілеспрямовано додавати до своїх текстів ігрові та інтерактивні елементи, міксувати фікшн із нон-фікшном.
Так власне народилася ідея книжки «Снігова пригода, або Як Ведмеді зиму шукали» (Парасоля, 2022, – 40 с, худ. оформлення Марії Рудюк) з настільною грою на форзацах. Про інноваційні підходи в навчанні консультувалася з Таїсією Мукій – докторкою філософії, кандидаткою педагогічних наук, STEM-менторкою, фасилітаторкою Міжнародної програми розвитку дитини ICDP.
Ця книжка є втіленням підходу ед’ютейменту, адже торкається проблем глобального потепління, вирубування лісів, забруднення повітря та нашої відповідальності за ці процеси. Задля достовірного та якомога повнішого висвітлення питань охорони довкілля консультувалася з представниками організації Наукова Рада Польського екологічного клубу (Rada Naukowa Polski Klub Ekologiczny).
У моїй книзі родина карпатських ведмедів у пошуках зими та снігу вирушає на Північний полюс. По дорозі вони довідуються про екологічні проблеми Альп і Татр.
Мені важливо було розуміти сутність цих проблем зсередини, дати правильний приклад до наслідування й показати важливість маленьких щоденних кроків і правильних екозвичок на шляху до вирішення глобальних екологічних проблем.
Також на створення книжки-картинки «Летюча бібліотека» (НК «Богдан», вихід заплановано на 2024) про формування читацьких навичок, важливість контакту з книгою та магію вибору книжок до читання мене надихнула розмова з експерткою галузі, пані Люсьєною Шум (виконавча директорка БФ «Бібліотечна країна» – Жива сучасна бібліотека, членкиня правління ГО «Мережа захисту національних інтересів «АНТС»). Ми так натхненно обговорювали бібліотеки майбутнього, інноваційні підходи до залучення читачів, відкритість і розширення функцій бібліотек, їхню роль у формуванні світогляду сучасних дітей, що я вирішила заглибитися у всі ці питання й дослідити процеси взаємодії дитини з книгою. У результаті народилася книжка».
Окрім, власне, косультацій із ученими, Міла Радченко мала досвід збору інформації від пересічних носіїв іноземних культур. Ці знання лягли в основу таких книжок: «Адвент-календар для юних мандрівників, що тільки навчились читати» (Час Майстрів, 2020. – худ. оформлення Я.Еванс); «Путівник святкової навколосвітки» (Час Майстрів, 2021. – худ. оформлення Я.Еванс), «Przewodnik świąteczny dookoła świata» (Know-How Publishing, 2022. – il. J.Evans); «Навколо світу за 24 різдвяні історії» (Час Майстрів, 2023. – худ. оформлення Я.Еванс); «Адвент-календар. Навколо світу за 24 різдвяні історії. Книжка-карта-квест» (Час Майстрів, 2023. – худ. оформоення Я. Еванс, С. Харчук).
Письменниця розказує: «Усе почалося з пошуків достовірних фактів щодо святкування зимових свят у різних країнах світу: хто, кому, коли приносить подарунки, де їх залишає, а також які гостинці отримує за це.
Я збирала інформацію з відкритих джерел, аналізувала дослідницьку літературу, проводила опитування місцевих жителів, безпосередніх носіїв культури (іспанців, чехів, поляків, нідерландців, шведів).
Так само, як і Міла, працюючи над книжкою «Чарівні Дракони острова Ґозо» (Чорні Вівці, 2024, – 72 с., худ. оформлення Анни Вільчинської) я стикнулася із браком необхідної мені інформації про звичаї та побут мальтійців не лише в інтернеті, а й у бібліотеках. Тому пішла спілкуватися зі спадковими рибалками та корінними гозитанами саме про рибальські човни (їхні різновиди, назви, кольори, розміри) і традиції рибалок, що передаються від покоління до покоління. Завдяки цим розмовам я створила цілі сцени та розділи книжки. Цікаво, що в повістині описаний один такий звичай, про який знають далеко не всі гозитани (лише рибалки)!
А починаючи працювати над рукописом повісті «Пірнути в Київське море» (Видавництво Старого Лева, 2024, – 168 с., іл. Альбіни Колесніченко), я нічого не знала про яхтинг, вітрильний спорт і дебаркадери, а історія саме про дебаркадер мала стати ядром моєї майбутньої повісті.
Тож я знайшла контакти засновника ГО «Водник» (що, зокрема, розвиває адаптивний та ветеранський яхтинг в Україні), яхтового капітана і вітрильного спортсмена з 50-річним стажем Ігоря Ятлука. Пан Ігор дуже терпляче та з розумінням пояснював мені різницю між різними суднами, розповідав про яхти, які можна зустріти саме на Київському морі, також розтлумачив, що ж воно таке – той «дебаркадер», і які дебаркадери можна розшукати у яхт-клубах Київщини.
Також у цій повісті я подаю поради із пірнання – як це робити правильно та безпечно. Щоб самій знати всі тонкощі, я консультувалася із викладачем із фрідайвингу (пірнання на велику глибину без аквалангів – лише затримуючи дихання) Франсуа Деньо, навіть відвідала кілька його занять, щоб розуміти, як ті правила застосовувати на практиці. Без цих знань я не змогла б створити свою повість такою, якою створила.
А свою першу «справжню наукову консультацію» для книжки я отримала від кандидатки біологічних наук, доцентки кафедри біології рослин КНУ ім.Т.Шевченка Олени Вашеки. Пані Олена прочитала вже готовий рукопис повісті «Хто ти насправді, Едзо Момонга?» («Маґура», вихід заплановано на 2025 рік), дала дуже влучні коментарі та зауваги щодо флори та фауни одного з ботанічних садів Києва (де відбуваються події повісті) й допомогла скласти «Словничок», у якому подані наукові пояснення тих понять, що трапляються в історії і можуть бути не знайомими юним читачам.
На завершення процитую думку Анастасії Музиченко, з якою цілком згодна: «Загалом цей досвід консультування та комунікації довів, що відкривають тим, хто стукає у двері, відповідають тим, хто запитує», і додам, що особисто мені на допомогу приходили цілковито не знайомі люди-професіонали своєї справи, й дуже допомагали, без них дві мої книжки ніколи не були б такими, як вони є, а може, їх навіть і не було б узагалі. Тому хочу від себе та від імені всіх авторок, про яких ішлося у цій статті, подякувати кожному, хто допоміг нам написати наші історії!
