Що не так у «Не такого»?
Автор: Оксана Думанська
Відгук-лист авторові повісті для підлітків, які шукають себе, Сергієві Гридіну
Шановний авторе, наважуюся на таку форму критичної розмови про Вашу нову книжку, бо симпатизую Федькові, прибульцеві з Інтернету, як і Вам, оскільки чоловічого голосу в дитячій літературі бракує. Ні, тати й дідусі пишуть пригодницькі книжки чи фантастику, тоді як справжнє життя реального, та ще й проблемного підлітка (а в такому віці нема непроблемних!) лишається поза межами зацікавлення. Ви ж наважилися порушити тему дорослішання хлопчика, вписаного в контекст здебільшого ворожого йому оточення: відверто знущаються педагоги й однолітки, зраджує рідний батько, поспіхом утікаючи на чужому авті, зрікається друг, здобуваючи собі авторитет спортивними успіхами, тощо. Хлопчик самотній – окрім «Бумбоксу», ніхто його не підтримує. Але що ж у нього не так?
Надлишкова вага… «Жиртрест» – дражнили таких у часи мого школярства. І тут перша авторська похибка. Якщо батьки (судячи з усього, не затуркані особи, які щоосені мордуються, коли вибирають шкільну форму, бо штани тріщать, а піджак висить, як на опудалі) за перших ознак дитячого ожиріння не йдуть до лікарів, а лише дарують гантелі, то в мене виникає питання про їхню адекватність. Гантелі збирають пил під ліжком, хлопчик гладшає – отже, це неправильний обмін речовин, серцева недостатність й інші «квіточки» в букет недуг. Невже вони байдужі до єдиного сина? Тоді про це має бути згадано в тексті.
Коли ж підліток вирішує позбутися зайвої ваги, то діє у спосіб, що може його вбити: вишукує в Інтернеті поради й застосовує їх як заманеться. І тут Ви майстерно передаєте його відчуття знесилення, задухи, запаморочення, але виводите хлопця переможцем над слабким тілом, хоча такі експерименти ризиковані, самодіяльність могла б скінчитися в найкращому варіанті каліцтвом… І це після того, як на медогляді терапевт пообіцяла героєві два шляхи: в морг від зупинки серця чи в Японію на чемпіонат із сумо. Мені як читачці тут бракує епізоду, коли хтось його застереже, спинить і змусить худнути під наглядом. Чому? Бо це писано в реалістичному ключі, тому не можна нехтувати потенційними з точки зору дійсності наслідками.
«— Перевірте, чи всі включили вібратори! — нагадала Катерина Іванівна. — Рульова! (…) Ти включила свій вібратор?
Вчителька мала на увазі, що дітям слід перемкнути мобільники на беззвучний режим роботи. Але такі слова у восьмого “А” викликали зовсім інші асоціації»
Ви знаєте школу й учителів: саме так і буває, коли відсоток педагогів серед них катастрофічно малий. Ситуації що з медоглядом, що на уроках – це реальність, в якій перебувають діти третю частину доби. Домовленість з учителями за оцінки – окреме питання, ота перша корупційна схема, яку усвідомлюють учні. Уроки лицемірства на все життя: пафосні слова на урочистих лінійках і «сувора правда» на щодень. Це тло «навчального процесу». Але у власне тексті бракує, так би мовити, навчальної характеристики головного героя. Якось поковзом сказано, що він начитаний і відмінник. А це вже такий вік, коли можна визначити, до чого хлопець більше схильний, що полюбляє, де бачить себе.
Якби структура повісті формуваласяз окремих новел, а не розвивалася оповіддю від першого класу до восьмого, можна було б на це не зважати, але тут не новели, а розділи, тому бажано для повноти образу додати конкретні деталі: цитуєте ж Ви уривки з пісень «Бумбоксу»! А що там за книжки на поличці над письмовим столом? Якщо Матвій вирішив присвятити час спорту, то, можливо, Денис – переможець інтелектуального змагання? До слова, у нинішніх школах відмінників часом не люблять більше за «не таких». А Ваш герой поєднує ці два «статуси»…
І нарешті, до чого я буваю непримиренна, то це мова. Не повірю, що першокласник іще на лінійці промовляє таке: «О! Бач, то наш майбутній педагог, – кивнув новий Денисів знайомий у бік тітки. – А біля неї, судячи з усього, наші колеги по класу!».
Мовне втілення теми вимагає великої пильності. Діти мають вірити написаному. Коли Ви хвацько й доцільно вживаєте розмовні варіанти слів (Дєнік замість Денис), сленгові слівця чи вуличну лайку, то цим стверджуєте реальність оповіді. Коли ж мова стає штучною (як у наведеному прикладі), читач вважає, що автор все навигадував.
«Мріяв стати членом тієї самої банди», «ефемерна популярність,яку Потап завоював завдяки своїй наполегливості», «Денис залишився наодинці з власними сумнівами щодо правильності ухваленого рішення»… Ніби позичено з ділового листування – це не додає художності письму і, повірте, отруює смак до слова. А кальки-паразити «робити вигляд» чи «проводити час» узагалі не мають права на життя (жартую).
Дитина, яка читає книжки, набуває з них лексичного запасу – це аксіома. Таке дитя вміє мислити й лиш усміхнеться словам вузької сфери вжитку, бо вони у Вас використані для мовної характеристики персонажів. Але авторський коментар «кілька годин переварював отриману інформацію» ніяк не може описувати стан першачка, який почув історію всиновлення Матвія…
Писати – праця нелегка. Особливо, коли йдеться про книжки для дітей. Інколи якась дрібна деталь зіпсує враження й викличе недовіру до автора. Втім, є і такі некритичні читачі, що біжать за сюжетом, не звертаючи уваги на хиби. Але ж Ви маєте рівнятися на тих, які мислять, правда ж?
Я не ставила за мету написати канонічну рецензію з глибоким аналізом структури тексту, образів та мовних засобів, бо є певне обмеження для публікацій на сайті, але хотіла зауважити, на мою скромну думку, із чим Вам треба боротися, коли працюватимете над наступною книжкою. Сподіваюся, Ви не образитеся…
Щиро й прихильно, Оксана Думанська (Львів).
