Жив собі в Києві Ярослав Мудрий із дружиною, і була у них донька, звали її Анною. Працював Ярослав баристою, а дружина його була дієтологом. А які діти зазвичай у дієтологів? Правильно, із зайвою вагою. На цьому казочці кінець, бо насправді події повісті відбуваються у світі реальному й доволі жорстокому. З халепи верхи на драконі не вилетиш, силою чарів від ворогів не відгородишся.
«Зараз будемо мацати її груди… Окружай!»
«Для них я щось незрозуміле, велике й сумне. Немов у мене дві голови чи довжелезний хвіст»
Ані всього 11 років, та статура робить її особливою у класі. Вона не просто товста, вона «грудаста», і цей факт перетворює дівчинку на об’єкт грубого цькування. Без зайвих і обтяжуючих описів авторка з першої сторінки подає картину огидного полювання на жертву. Харасмент набирає таких обертів, що хочеться заплющити очі разом із героїнею, або скоріше перегорнути сторінку. Та Аня вистрибує пружиною, і дає відсіч кривдникам, а з Анею вистрибує вся повість. На цьому місці треба зробити реверанс художниці. Мінімалістичні ілюстрації Кет Артішок виразно доповнюють історію.
«Почуваюся якось так заплутано, як мамин срібний ланцюжок, що його тато намагається розплутати вже два тижні».
А що ж родина, друзі? Батьки люблять доньку, але у них свої клопоти, та й Аня не поспішає оприлюднювати факт знущань, із цього приводу в неї свої міркування. Найкраща подруга Кіра також поїхала з міста – така вже доля переселенців зі сходу – кочувати країною. До речі, ця героїня привертає увагу читача не так своїм статусом внутрішньопереміщеної особи і прихильністю до головної героїні, як стосунками із батьками. Що відбувається в родині, де від одинадцятирічної дівчини півроку приховують мамину вагітність? У всіх свої скелети в шафах, і це тема окремого діалогу…
Тож кому Анютка довірить таємниці та переживання?
«Слімчик, Слімусь, Слімака, Слімімісік.. Мій кістлявий чудовий друзяка!»
Дівчата-блогерки під прицілом сучасної підліткової літератури, і Лущевська не оминає цей тренд у своїй повісті. Та Аня не просто веде сторінку в інстаграмі, її блог вузькоспеціалізований – анатомічний. І присвячений він єдиному і вірному другові, якого Анютка привезла з маминої роботи – скелету на ім’я Слім. Тоненький і худий, без плоті і крові, він повна протилежність своїй хазяйці, але саме йому, мовчазному другові, дівчина повідає про свої негаразди і відкриє плани на майбутнє. Так, Аня не просто не ховає скелета в шафі, вона розповідає про нього всьому світу – анатомічний блог швидко набирає популярність. Саме на очах, а точніше, чорних зіницях Сліма дівчина змінюватиме своє життя.
Але не сподівайтеся, що ви відбудетеся простою історією скривдженої дівчини. Якимось дивом авторці вдалося вмістити в невелику за обсягом книгу вражаючу кількість енциклопедійної інформації. Тут тобі і числа Фібоначчі, і винайдення рентгену, лишаї, амеби, трипільці, йоги, ну, і звичайно кістки – тут їх буде багато.
«I AM HAPPY!»
Приємно, що авторка не перетворила свою героїню на стрункого білого лебедя, не піддалася спокусі зробити з «не такої» дівчини «таку», а привела до фіналу ту саму «тумбу», але вже зі скелетом всередині, чи то пак зі зміцнілим стрижнем. На виході ми маємо рідкісну як для підліткової прози героїню – самостійну дівчину, що міцнішає від сторінки до сторінки. За це можна вибачити авторці навіть брудні кеди на вихованцях у дитсадочку, які в реаліях наших дошкільних установ видаються таки фантастикою.
Аня стає щасливою, повільно але впевнено завойовує авторитет у класі. Знаходить сили дивитися ворогам в очі, і навіть не тримати на них зла, при чому знаходить вона ці сили не в оточенні, а в самій собі, і це не може не надихати.
Купити книжку можна ТУТ.