Спів-Існування чи Співпраця? Письменник та Художник у Дитячій Книзі
Автор: Галина Рис
Однією з багатьох переваг літератури для дітей та підлітків є поєднання мистецтва слів, штрихів та художніх образів під однією палітуркою. Тому щорічний фестиваль дитячої літератури «Азбукове Королівство Магів і Янголів» у Києві є постійним місцем зустрічі не лише письменників і читачів, але й авторів текстів із авторами ілюстрацій, із каліграфами, інтролігаторами, мистецтвознавцями, бібліотекарями та видавцями. Творча атмосфера фестивалю й цього року надихнула завзятих книголюбів на численні дискусії про літературу для дітей та підлітків. Зокрема, дві дитячі дискусії (котрі модерували Галина Листвак та Оксамитка Блажевська) торкалися питання співпраці письменників (чи поетів) та художників-ілюстраторів при створенні дитячої книги.
Попри важливість та актуальність, це питання й далі залишається лише в колах розмов митців, які на власному досвіді навчилися чи ще вчаться співпрацювати між собою та гармонійно поєднувати слова з малюнками у книжках для малюків. Чи існують перешкоди на шляху до такої співпраці? Безперечно, так.
Чимало письменників (особливо письменники-початківці) недооцінюють вплив ілюстрацій на їхню книжку, думаючи, що їхні тексти домінують над малюнками, оскільки книжку потрібно читати, а не лише розглядати. Тим часом окремі ілюстратори нерідко прагнуть привернути якомога більше уваги до своїх малюнків, вважаючи, що текст є лише додатком, котрий прочитають далеко не всі, а малюнки є оздобою, обличчям і сутністю книжки, бо дають життя безликим словам.
Можна навести ще багато аргументів на користь як слів, так і малюнків, однак як засвідчує історія книговидання (починаючи від рукописних манускриптів і закінчуючи електронними виданнями для I-pad/I-phone), книга стає витвором мистецтва і завойовує серця мільйонів читачів, якщо письменник і художник таки знаходять спільну мову, і їхні текст і малюнки поєднуються гармонійно. На щастя, письменники й художники з досвідом це прекрасно розуміють. На жаль, видавництва – не завжди… Саме тому важливо почати розмову про пастки та здобутки, що чигають на художника й письменника, які створюють видання разом, аби потім розгорнути її ще повніше в широкому колі авторів, митців, видавців, читачів та усіх причетних до книги.
Ось що міркують про це учасники дискусій на фестивалі «Азбукове Королівство Магів і Янголів» у Музеї книги і друкарства України.
Галина Малик, письменниця
Не люблю слово «Ілюстратор». Можливо, я вкладаю в нього інший зміст, ніж заведено, але це визначення наче звужує простір художника книжки. «Ось тут хтось написав, а ви домалюйте». Для мене художник – співавтор, однодумець, «однопартієць» і «одночуттєвець». Він бачить те, чого навіть не побачила я у своєму творі. Він не «домальовує», а домислює, здогадується і поглиблює сказане автором. Тому видавництва, які не дають працювати автору і художнику РАЗОМ, чинять недобре. Звісно, тут є ще багато «ще». Художник, який не володіє предметом, не знає, що таке матеріальна культура (або не надає цьому знанню особливого значення) апріорі не може виконати вище перелічених умов. У світовій видавничій практиці є досить прикладів, коли створений автором і художником літературний герой починав жити окремим, незалежним від «батьків» життям. Це і є оте «пряме попадання», якого прагнуть обоє. Та звісно, це виходить тоді, коли таланти обох батьків хоча б приблизно (а краще точно!) рівновеликі.
Богдан Поліщук, художник
На мою думку, книга є об’єктом спільної праці багатьох людей і фахівців, де робота кожного є однаково важлива. Працюючи над спільною книжкою, письменник та художник-ілюстратор повинні розуміти, що вони працюють на єдиний результат. Повинні взаємодоповнювати один одного. Думаю, що це можливо при повній довірі між ними. Довірі у співавторстві. Адже геніальний письменник та геніальний художник можуть зробити й зовсім посередню не цікаву книжку, якщо між ними не буде творчого порозуміння і довіри. Важливо щоби між авторами складався ансамбль.
Оксана Кротюк, поетеса
У кожного автора (чи то художника, чи літератора) своя мова творчості, чи – краще сказати – своє звучання. Якщо звучання літератора й художника поєднуються гармонійно, буде єдиний твір, буде книжка як цілісне явище. Тож обом цим творцям книжки треба передусім почути одне одного, захотіти почути. Бо ось ти дитячий літератор. Ти начебто первинний, адже герої, перш за все, твої, ти їх придумав, ти пустив у світ. Але приходить художник – і герої вже начебто й не твої, не зовсім твої або зовсім не твої. Або ж – навпаки – ти раптом бачиш, які вони, твої герої. (І це дуже радісно, це майже як відкриття). І розумієш, що саме такими вони будуть і для тих, хто читатиме твою книжку. Тобто художник стає співтворцем літератора. Він певною мірою дотворює для читача уже створене літератором. А читач підхоплює це творення і, – завважте – ще не читавши книжки, наділяє героїв певними рисами (тобто для дитини, для покупця дитячої книжки часто первинним стає художник). І якщо потім, коли читач прочитає книжку, намальовані герої зазвучать для нього повніше, а не здадуться чужими, то автор і художник спрацювали дуетом на відмінно.
Леся Воронина, письменниця
Найгірше, коли автор і художник, який має ілюструвати текст, не сприймають одне одного. Просто трапляється, що видавець сам обирає художника, сам визначає, які ілюстрації мають бути, і взагалі вирішує не допускати письменника до обговорення малюнків. Зазвичай це відбувається тоді, коли видавець хоче полегшити собі життя, знаючи, якими примхливими й перебірливими бувають письменники. Але я переконана, що гарні книжки, як і діти, народжуються лише з любові (взаємної!). Я дуже раджу художникам (навіть, коли їм страшенно потрібні гроші) не братися за книжки, які не подобаються, залишають їх байдужими.
Мені пощастило – ВСІ ілюстратори моїх книжок ставали якщо не друзями, то моїми однодумцями. Чи я – їхніми?)). Катерина Штанко, Олег Петренко-Заневський, Катя Білетіна, Сергій Храпов – спілкування з ними щоразу було новим цікавим творчим досвідом, підкидало якісь класні ідеї і мені, і авторам ілюстрацій. Мій іронічний дитячий детектив «Суперагент 000» перевидавався тричі й щоразу книжку малювали різні художники. Але вони сприйняли пародійну, гротескну манеру оповіді і розважалися разом зі мною. Гадаю, що наш несерйозний настрій передався й читачам, вони сприйняли правила гри і бавилися разом із нами.
Хоча бувають ситуації, коли видавці наполягають на своєму й виграють. Так сталося з книжкою дитячих віршів Євгена Гуцала «Зайці в полі варять борщ», яку я впорядкувала і яка була для мене дуже важливою. Спершу я запропонувала Мар’яні Савці запросити молоду талановиту художницю, показала її ескізи до віршів. Але пані Мар’яна наполягла, щоб книжку ілюструвала Ольга Кваша, а коли прислала мені перші малюнки, я була вражена – такі вони були вигадливі, сповнені блискучого гумору і дивовижних знахідок. Вважаю, що «Зайці» без Олиних ілюстрацій втратили б половину своєї привабливості. Отже, «залізних» правил ідеальної співпраці письменника-художника-видавця не існує – щоразу на них можуть чекати розчарування, несподіванки й непередбачуваний результат. Але ж тим робота над книжкою й цікава.
Світлана Чернишева, художниця
Як на мене, співпраця з письменником – дуже цінний досвід для художника-ілюстратора, і досить важлива при створенні книги. На сьогодні мені пощастило працювати безпосередньо з п’ятьма авторами і то було надзвичайно цікаво. Як правило, в такій роботі я намагаюся враховувати інтереси свої як художника і разом із тим не забувати про інтереси письменника. Це не просто, але саме від цієї рівноваги залежить, чи буде комфортною така співпраця, чи вдовольнить нас обох кінцевий результат. І ще одна головна умова: якщо текст не подобається, не зачіпає тебе, то краще за нього не братися, хоч би яким «симпатичним» був тобі автор.
Оскільки я також брала участь у даних дискусіях, то додам ще кілька слів. Співпраця художника та письменника нагадує мені танець: мусить бути відчуття того, що ви працюєте разом, має бути спільне прагнення створити цілісну книгу, в якій кожен штрих гармонійно поєднується з усіма іншими. Тому найважливішим у цій співпраці я вважаю вміння прийняти точку зору іншої людини і бажання до діалогу.
На початку роботи над книгою дружній діалог може дуже допомогти вдосконалити і текст, і малюнки. Як то кажуть, збоку завжди видніше. Тому письменнику часто варто прислухатися до думки художника-ілюстратора, адже разом із редактором це є його найуважніші та найприскіпливіші читачі; адже художник звертає увагу на кожну деталь і відразу ж помічає, коли щось не в’яжеться купи або коли окремий епізод/герой/абзац є відверто зайвим.
Водночас художнику також варто послухати поради свого «колеги по книзі» і привернути увагу читача саме до тих елементів, на які вказує текст, особливо на етапі ескізів та перших малюнків.
Наступним етапом після дружнього діалогу між письменником та художником має бути довіра про яку згадував Богдан Поліщук. Тут дуже важливо делегувати обов’язки колезі, котрий має знання та досвід у своїй галузі: тобто художникові не варто думати над тим, як змінити текст, а зосередитися на малюнках. Натомість письменникові не варто чіплятися до малюнків, ліпше вкласти весь свій ентузіазм у внесення остаточних правок до тексту. У результаті співпраці книжка приємно здивує обох творців.
Із власного досвіду можу сказати, що співпраця з такими художниками як Світлана Чернишева, Володимир Гавриш, Ната Юр принесли мені не лише несамовите задоволення процесом книготворення, але й подарували низку цінних уроків. Тому велика прикрість, коли письменник та художник працюють над дитячою книжкою наодинці зі своїм твором, і гадки не маючи одне про одного.
Попри те, що при виданні українських книжок для дітей і підлітків існують різні моделі співпраці між художником та письменником (починаючи від повної відсутності будь-якого діалогу й закінчуючи активним обміном думками між обома авторами), досвідчені письменники та художники погоджуються, що найкращі книжки з’являються виключно за наявності взаєморозуміння, діалогу та довіри між творцями слів і малюнків.