Стосунки на тлі війни
Весняний Київ в обрамленні звуків сирени. Місто, де кожна вулиця пам’ятає жорстокість війни і де кожен світанок пахне не лише молодими квітучими деревами, а й надією. Саме тут перетинаються четверо таких різних, але таких рідних одне одному людей, які ніби не мали б зустрітися. То ж що може поєднати їх? Відповідь прихована у рядках книги Ольги Войтенко «Тім, Полін і Франсуа».
Авторка чудово змогла передати атмосферу стривоженого війною Києва, який стає основним тлом для героїв. Вона описала це досить тонко: через образи і думки персонажів, які мають власні погляди на життя під час воєнних дій. Як дивно, що війна для багатьох стала буденністю і сигнал «Увага! Повітряна тривога!» є невід’ємною частинкою кожного дня. Авторка пише: «…як швидко ми звикаємо. До хорошого. До поганого. До неможливого. До того, що ще рік тому не могли допустити чи уявити в принципі». Ця думка, яку розвинула Ольга Войтенко, є дуже важливою, адже війна переформовує цінності і абсолютно змінює світогляд, хочемо ми цього чи ні. «Війни вчить брати з собою лише найважливіше».
На фоні цього міркування постають герої: Тім, Полін, Франсуа і Женев’єв.
Полін – чуттєва жінка, яка знову шукає себе. Її життєва історія може відгукнутися багатьом людям, які переживають кризові моменти в особистому житті. Це героїня, яка знаходить красу у дрібницях і любить спостерігати за іншими. Вона вчить, що інколи просто потрібно дати собі паузу, і це абсолютно нормально — не знати чого хотіти далі, навіть у свої 37. «Іноді ти живеш, живеш, і ніби все добре чи то нормально — ти тримаєшся купи, як мінімум, але тоді стається якась невеличка подія, після якої в один момент сиплеться все. І ти виявляєш, що між тобою і усім навколо вже давно — глибоченна прірва. І річ насправді не в тій події. Просто в один момент перестаєш відчувати себе частиною власного життя». Історія Полін дуже життєва, тож якщо ви шукаєте чогось справжнього і реалістичного (особливо під час війни), то вона стане вашим містком між незнанням себе та усвідомленням.
Тім — людина, яка насамперед не є байдужою до війни. Він допомагає людям, які постраждали і страждають від постійних обстрілів. Хлопець надзвичайно добрий і творчий, адже сильно захоплюється музикою. Його образ — це світло у сірих та жорстоких буднях, які поступово можуть нас руйнувати. Тому усі читачі можуть взяти багато хорошого для себе через цього персонажа.
Франсуа виявився досить хаотичним та емоційним. Його дії інколи виважені, інколи імпульсивні. Та він дуже хороший персонаж, який показує, що навіть сильні і стійкі люди можуть розбитися.
Женев’єв — творча натура, яка дивиться на світ зовсім по-іншому. Вона гостра на язик, яскрава та енергійна, зовсім не проти відкривати світ навколо. Дівчина дуже емпатична і тонко відчуває емоції інших. Загалом вона дуже припала мені до душі, адже моментами я впізнавала себе у ній.
Сюжет поступово розгортає складні стосунки між цими людьми. Полін і Франсуа, попри непорозуміння, знову змушені зустрітися — і ця зустріч для них є частково болісною, але вкрай необхідною. Вони починають переосмислювати минуле й учитися дивитися на нього не лише крізь призму втрат, а й крізь можливість відпустити одне одного. Женев’єв виявляється тим містком, який поєднує двох дорослих, нагадуючи їм про найважливіше — любов до дитини.
Окремої уваги заслуговує лінія Тіма й Женев’єв. Вони знайомляться у складний час, але саме він робить їхні почуття сильнішими й щирішими. Кохання — не легке й безтурботне, а випробуване і складними характерами, і непорозумінням, і війною. Та воно тим цінніше, бо з’являється там, де, здавалося б, немає місця ніжності.
Кому я точно раджу прочитати? Насамперед тим, хто хоче ознайомитися із надзвичайно життєвою історією. Авторка висвітлила реалістичні проблеми, такі як пошуки себе, цінність сімейних стосунків, важливість кохання і надії, а також проблеми дорослішання. Ця повість — не тільки про війну як таку, а про людей у складний час: як вони змінюються, ростуть, падають і знову піднімаються. Авторка дуже тонко передає психологію героїв: у когось це втома, у когось — сила і відвага, у когось — бажання втекти, але у всіх є одне спільне — потреба бути поруч з іншими, особливо рідними.
Крім цього, як приємно читати теплі слова всім нам, які досі активно працюють і розвиваються навіть у таких тяжких умовах. Це дуже цінно для кожного. Також можу порадити прочитати як підліткам, так і дорослим, тому що багато читачів зможуть подивитися на життя під кутом різних вікових категорій — 37, 22, 17 та 44. Це дуже цікаво, бо у різному віці, крізь призму власного досвіду, життя сприймається по-іншому. І додам, прочитайте тоді, коли хочете просто зануритися в атмосферну історію, яка торкне глибин серця.
Особисто я дуже насолодилася стилем написання історії, тому прочитала за вечір! Багато корисного винесла з книги і моментами переосмислила наші реалії. Впевнена, що вона стане і вашим фаворитом на книжкових поличках.
випускниця Літньої школи літературної критики МАНУ
