Таємниця сіл, які не почервоніли
Книжку Насті Мельниченко «Від Хрулів до Зюзюків», що вийшла цього року у видавництві «Теза», можна охарактеризувати як пригодницьку повість, покликану пояснити дітям та підліткам деякі важливі сторінки історії України. Зокрема, герої повісті, шукаючи відповіді на свої запитання і проходячи певний квест, поступово дізнаються про злочини Радянського Союзу і про рани, залишені тим періодом у свідомості й житті мешканців нашої країни. І хоча тема, здавалося б, доволі складна, страшна й болісна, а проте варто віддати належне авторці: книжка написана легко й захопливо, правдиво і без надриву, в міру серйозно і в міру дотепно – саме так, щоб водночас і зацікавити-затягнути читачів, і дати можливість почерпнути нові знання або розібратися в почутому раніше.
«Діти переглянулися. Вже не вперше вони чують про цей «Радянський Союз», і щоразу, коли про нього говорять, то згадують якісь жахи. І цей Радянський Союз точно має стосунок до книжки та їхньої таємниці!»
«Якщо ти достатньо сміливий і не боїшся ризикувати життям заради правди, збери горду людину із мозаїк тих куточків України, які ще не почервоніли. Дивись на чолах домів, де вони ніколи не шукатимуть» – саме на таке загадкове послання випадково натрапляє у старій бібліотечній книжці Ксеня. Дівчинка вже знайома читачам попередньої повісті Насті Мельниченко «Що знаходять в Хрулях?». Так, книжка «Від Хрулів до Зюзюків» – друга частина запланованої авторкою трилогії (проте її можна читати і як самостійний твір), а її героями є Ксеня, Сашко і Святослав, про пригоди яких розповідається в першій частині. От тільки тепер їм уже по дванадцять, а розповідь цього разу ведеться з погляду Ксені, яка переїхала разом із батьками з Хрулів до Зюзюків – невеликого села на Сумщині. Нудьгуючи під час літніх канікул і знайшовши сповнену інтриг зачіпку, вона, безперечно, дуже зраділа – адже нова таємниця стала приводом для Ксені, Сашка і Святка знову зібратися разом і розпочати нові пригоди.
Оскільки наступні підказки цієї дивної справи явно заховані в інших куточках України, перед дітьми відкривається перспектива незвичної поїздки. І тут – ще один респект для авторки! Дбаючи про безпеку читачів, вона не кидає персонажів-дітей напризволяще й не дозволяє їм самовільно блукати далекими дорогами. Натомість – долучає до компанії молоду й енергійну тітку Оксану, яка знається на мандрівках автостопом і пропонує дітям супроводжувати їх під час їхнього квесту. Таким чином поруч із Ксенею, Сашком і Святославом з’являється доросла персонажка, яка не лише відповідає за їхню безпеку (і при цьому повсякчас дає їм можливість діяти в міру самостійно), а й у певні моменти може щось прокоментувати, підказати або, навпаки, підкинути ще одне гостре запитання, роздуми над яким приведуть до наступної зачіпки.
Маршрут подорожі пролягає по селах трьох областей: Сумської, Полтавської та Черкаської. Діти разом із тіткою їздять місцями, які «не почервоніли», – тобто селами, що не були перейменовані за часів Радянського Союзу. Погожа Криниця, Пустовійтівка, Коровинці, Лютенька, Поставмуки, Криві Коліна, Свинолупівка – ці назви можуть видаватися кумедними, та виявляється, що кожна з них по-своєму цінна тим, що здатна багато розповісти про конкретну місцину, її історію, людей, які тут мешкали колись та мешкають зараз. А ще більше розповідають самі люди: підвозячи дітей із тіткою від села до села, пускаючи або не пускаючи їх у свої домівки, пригощаючи їжею або даючи поради, мешканці тієї чи іншої місцини розповідають свої історії. Згадують багато важкого: голодомор, «розкуркулення», депортацію татар із Криму, репресії, переслідування і вбивства, які чинила радянська влада. Є, звісно, й такі, що сумують за Радянським Союзом, тодішньою роботою і дешевою ковбасою. Та коли діти вже знають правду, вони розуміють: життя і свобода важливіші за ковбасу. Проте є дещо, чого вони не можуть зрозуміти – чому всі ті радянські злочини взагалі змогли відбутися?
«— Я не розумію нічого, тітко Оксано, — тихо промовив Сашко. — Чому люди терпіли це все?
— Це дуже, дуже складне питання, — відповіла тітка. — Напевно, їх зламали. Їх зламали, цілий народ зламали, а коли ти зламаний, то не можеш повставати чи протестувати. Розумієш?
Ні, Сашко не розумів. І Ксеня не розуміла, і Святослав. Вони були дуже-дуже далекі від всього цього і не уявляли, як таке могло трапитися».
Для того щоб дати читачам більше знань і надихнути на нові роздуми, у книжці є також спеціальні QR-коди, перейшовши за якими, можна дізнатися більше інформації про ту чи іншу історію. Бо знати і пам’ятати, як переконуються Ксеня і її друзі, – важливо. Та попри складну тематику й сумні моменти книжки, вона залишає хороший післясмак. Таємницю дивного послання діти розгадують, «скарб» – знаходять, а зібрану під час мандрівки «мозаїку» везуть у своїх серцях додому, вірячи, що всі рани, які досі залишилися і в наших селах, і в містах, і в людях, з часом мають таки загоїтися.
