Те, що вмієш найкраще
Сергій Гридін, який став відомим завдяки дитячим повістям про Федька – прибульця з інтернету, а торік дебютував як автор тексту для підлітків «Не такий», повернувся у звичний формат казкової повісті. «Кігтик Ковбаско» – це класика жанру, цікава й непретензійна історія про хлопчика й котика, які випадково помінялися тілами.
Сюжет старий як світ, й автор не соромиться очевидної вторинності твору, коли сам згадує книжку Валерія Медведєва «Баранкін, будь людиною». Міг би також назвати «Джені» Пола Ґеліко й ще кілька «обмінних» текстів. До речі, алюзії на інші літературні твори, диснеївські «Качині історії», класичні прийоми анекдотів та шкільні дотепи – звична річ для цієї книжки. Особливо запам’ятовується епізод знайомства кошеняти з лютим псом, який у найдрібніших деталях відтворює запізнання песика Бімбо й киці Матильди в радянській екранізації «Карлсона» А. Ліндґрен. Важливо, що письменник цього не приховує, навпаки, виставляє напоказ як додатковий засіб створення комічного ефекту, формуючи таким чином метатекст, зрозумілий читачеві будь-якого рівня. Упевнений, що згадка про братів Барбосів заохотить дитину, яка більше звикла сидіти перед екраном телевізора, аніж за книжкою.
«Важка вона іноді, доля дитяча! Отак би собі спав спокійненько, але зась! На канікулах або вихідних скочиш із самого ранку, очі самі собою розплющуються, а от коли треба до школи йти – ніби хто повіки клеєм намазав!»
Кіт і хлопчик у повісті – герої рівноправні, тому тварина має ім’я та прізвище, ба навіть по батькові – Олегович. Адже саме Олежик знайшов його й порятував у зливу. Відтак, після нічим не поясненого обміну тілами, кіт у подобі людини стикається з труднощами у школі, а хлопчик – із проблемами кота у дворі. Цікаво, що негаразди в обох друзів, по суті, однаковісінькі. Обох хвилює визнання однолітків і сутички із забіяками (ще відомі як булінґ). Важливо, що кіт у людській подобі дає собі раду краще за людину в котячій. А отже, дитячі проблеми, які, може, знайомі й читачам, порівняно з котячими війнами за територію, утіканням від собак і пошуком їжі, здадуться не такими вже й невирішуваними. Переважно, щоб їх розв’язати, просто треба переступити свій страх…
Прискіпливий читач неодмінно відзначить у новій книжці вже фірмовий «гридінський» мотив «хочеш змін – працюй, тренуйся». Кіт Ковбаско саме завдяки фізичним вправам зумів скинути зайву вагу й набути форми, геть як Денис із «Не такого». А от Михась іще до цього розуміння не доріс… Інший спостережливий читач може звернути увагу на відсутність жіночих персонажів, якщо не рахувати мами, циганок і школярок, одна з яких, побачивши спортивні успіхи однокласника, каже подругам: «Він такий класний, я би за нього навіть заміж вийшла!» На цій фразі ґендерне питання можна сміливо закривати.
На відміну від теми рівності статей, яка тут і справді була б ні до чого, у повісті зринає проблема гуманного ставлення до звірів. Хулігани, які знущаються з тварин, нічого, крім зневаги, не викликають і врешті отримують по заслузі.
Книжку ілюстровано доволі милими чорно-білими малюнками Андрія та Діни Нечаєвських, що відкривають кожен розділ. Загалом це класична казкова повість, одна з багатьох, які так гарно вдаються українським письменникам, коли їх не силують писати на гострі соціальні теми або ж коли вони самі не змушують себе до повчань і моралізаторства.
