То читають вони чи ні?

Автор: Написатор


Уся спільнота книгодрузяк, згуртована довкола БараБуки – автори та ілюстратори, редактори та видавці, бібліотекарі та вчителі, батьки та дідусі-бабусі – при всьому розмаїтті своїх художніх смаків та міркувань, якою саме має бути українська дитяча книжка, погодиться, мабуть, із твердженням, що якісне дитяче і підліткове читання – ось наша мета.

Однак наскільки близько ми до цієї мети, чи майоріє вона хоча б на обрії? Який стан в Україні з дитячим та підлітковим читанням? Періодично в мережі з’являються матеріали, що намагаються дати відповідь на це питання мовою цифр та статистики, розповідями про успішні кейси, репортажами із книжкових фестивалів та порадами, як мотивувати дитину до читання.

Натомість сьогодні ми вирішили дати слово самим юним читачам та запросили їх описати своє читацьке середовище. Отже спеціально для БараБуки четверо юних учасників літгуртка «Написатор» розповіли про те, чи читають, а також що і чому читають їхні однолітки.

Моє читацьке середовище: я, родина і друзі

Люди з мого середовища майже не читають.

Ну гаразд, мама читає. А решта трохи читає, а загалом тільки слухають, як мама читає (це я про родину). Ілля взагалі не читає – картинки дивиться (не дивно, адже йому лише три роки). Зате я читаю. Прочитав усі книжки в нашій невеличкій квартирі. Та, на щастя, маю електронну книгу, на яку можна скачати книги з інтернету.

Мої однокласники і друзі теж багато читають. (Стоп, Гошо, помилочка! Про Поліну ти ще нічого не знаєш!)

Що я читаю? Та все підряд! До мене підходить вислів «я бачу все, що читаю, я читаю все, що бачу». Отаке у мене читацьке середовище.

Георгій Благовещенський

Привіт!

Мене звати Павло. Я дуже люблю читати книжки, але у моєму середовищі інші майже не читають. Наприклад, мій друг Саша майже не читає, а грається. Читає він тільки те, що задано. Або коли його змушує мама. Принаймні, я ще не бачив, щоб він читав просто для себе.

А я з радістю прочитаю якусь книгу. Головне, щоб вона була цікавою. Крім того, я маю дві полиці з прочитаними книжками.

А ті, які не прочитані, майже всі нецікаві. А точніше – більшість! 🙁

Павло Калараш

Є три групи читачів: «Комікси», «Смішні книжки» та «Пригодницькі романи».

Група «Смішні книжки» значно випереджає «Комікси», тому що часто люди читають заради забави. Однак, правду кажучи, мені більше подобаються комікси (їх створюють дуже талановиті люди).

Смішні книжки пишуть завдяки тому, що читають смішні книжки. Але виникає одне питання: як зробити книжку смішною? Завдяки смішним приказкам чи маленьким смішним словосполученням. А смішні словосполучення деяким людям дуже легко писати.

Однак якщо ти почав писати смішні словосполучення, то пам’ятай важливе правило: не впадай у відчай – пиши! Аж поки серце скаже: «Іди погуляй краще!»

Гліб Омельченко

Звичайно, ми всі різні. Дехто читає мало, дехто багато. Дехто може читати тільки за шкільною програмою. А дехто, можливо, читає тільки одного автора.

Ось яка в мене думка на цю тему: обов’язково має бути мотив для читання. Є два типи мотивів:

1) вимушене читання (шкільна програма),

2) читання з власної волі.

Перший варіант може виглядати так: людині сказали прочитати за літо такі-то і такі-то книжки. У людини (принаймні, у мене) з’являється думка: «Звичайно, прочитаю!»

Та часто за нею приходить думка, яка спонукає до протилежного: «Та можна й пізніше!» У цьому місці починається боротьба, яка триває як мінімум до кінця дня, а може й довше.

Цей мотив рухає одну частину людей дорогою читання.

Другий мотив набагато простіший. Він рухає людьми, яким справді хочеться читати.

І на кінець завважу: це все лиш моя думка!

Олесь Фидасюк

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар