Треба вчити дітей так, щоб вони мали вибір


Наприкінці 1980-х отець Рафаїл Торконяк (Турконяк) мусив швидко опанувати фах програміста – це, а також невтомна щоденна праця й знання сімнадцяти мов дозволило йому перекласти українською Острозьку Біблію. Отець Рафаїл каже, що йому на все вистачає часу. Прокидається о другій ночі, до дванадцятої дня встигає впоратися з поточною роботою. Викладає в Острозькому університеті. На дозвіллі пише ікони й вишиває. У неділю присвячує кілька годин читанню задля задоволення. БараБуці отець Рафаїл розповів про те, чому важливо відповідати на дитячі запитання, а також про принади науково-фантастичної літератури.

Про книжки, прочитані в дитинстві й тепер

Я народився в Англії. У моєму дитинстві було мало дитячих книжок, особливо українських. Читав Франка, різні його твори, зокрема, дідову «Ріпку». Із чужих були переважно англійські книжки, комікси всілякі й тому подібне.

У родині завжди на столі лежало Святе Письмо, і кожен його читав, коли й скільки хотів.

Я дуже багато читав. Умів ще до того, як пішов до школи, навчився сам. Завжди багато читав. Навчався в англійській школі, де нас заохочували до літератури. Ми мали бібліотеку, з якої позичали книжки. Читання було частиною виховання, ми читали не тільки, щоб отримувати знання, які дають наука чи школа, а й щоб розширювати свій горизонт, щоб розуміти, як думають інші люди. А це можна тільки через читання. Інтернет, між іншим, того не дасть. То є така річ, що більше на забавку, а не для навчання. Інтернет дуже часто – це речі, які хтось хоче вам дати, а не навчити. Хоча існують портали, які покликані чогось навчати. Але здебільшого Інтернет не був для цього створений, він виник, щоб між собою говорити. Переважно люди в Інтернеті йдуть у якісь соціальні групи абощо. І, з іншого боку, це дуже добре. Коли ми були школярами, ніхто не мав телефону. Тож коли йшли кудись уранці о восьмій годині, батьки аж до четвертої-шостої не знали, де ми і що з нами. Тепер усе інакше, адже навіть малі діти телефони при собі носять.

2

Недільне читання отця Рафаїла

Із дитинства люблю читати всіляку фантастику англійською. Мені завжди сестра присилає. Пачка книжок, готових до читання, уже стоїть. (Показує на добрячий стосик книжок під столом. – Ред.) Мені цікаві наукові думки, що викладені в цих книжках. Яка будучність настане, як люди спілкуватимуться, як машини функціонуватимуть. І, між іншим, коли Жуль Верн писав про Місяць, то була фантастика. А люди таки це зробили, взяли й полетіли! Чи підводники – то теж була фантастика. Але тепер це нормальна річ.

Про важливість читання, «шкідливі» книжки й «дитяче» Святе Письмо

Читати важливо, бо це розробляє розум. Звісно, потрібно читати. Якщо діти не візьмуться за книжку, вони взагалі відучаться розумувати.

Кожен має вибрати, що йому подобається. Нема такого, щоб сказати: ти маєш те читати, а ти – оте. Одні люблять читати вірші, поеми, інші – давні/класичні літературні твори, треті, як я, люблять фантастику якусь модерну. Що кому підходить. Але треба щодня присвячувати час читанню. Я от саме фантастиці віддаю час тільки раз на тиждень, у неділю. Але фактично читаю постійно, тільки з комп’ютера. Працюю зі Святим Письмом чи зі словниками, чи з іншими текстами. Я цим живу. Перейшов на електронні книжки. Більшість книжок читаю в електронному форматі. Мені так легше шукати й легше ними орудувати. На малій флешці можу мати цілу бібліотеку. На ній – всі отці Церкви давньогрецькою і латиною, а це 150 томів тільки грекою і 217 латиною! Їх неможливо всі тримати. То яку треба мати шафу! А так можна за собою цілу бібліотеку возити!

«Треба знати, хто ми є і звідки прийшли. Якщо ви не знаєте, то не маєте ніяких цінностей, які треба боронити. Починається якраз усе з дітей»

Чи може книжка нашкодити? Залежить від того, кому і в якому віці. Є певні видання, які не для дітей. І, між іншим, практика цензури існувала завжди. Були окремі книжки, внесені в Індекс заборонених книг. У кожному суспільстві є література, яку забороняють, яка, на думку громади, шкодить більше, ніж допомагає. Тож це дуже відносна річ. Я взагалі сумніваюся, чи є сьогодні щось заборонене. Ви можете щось забороняти, але якщо дитина хоче, вона добереться до всього, особливо через Інтернет.

Специфічна богословська література для дітей потрібна, оскільки вона пояснює складні речі. Ми пам’ятаємо, що Святе Письмо – це книга, яку укладали принаймні дві тисячі років. Вона з різних періодів, і є дуже різні переклади, але вони віддзеркалюють оригінальну думку. Часом треба ту думку зробити простішою для дітей. Є богословські книжки, створені саме для малюків. Вони не подають усього за порядком, а тільки певні сюжети, які більше цікавлять малих читачів. Є навіть Біблія в коміксах, і діти її дуже люблять. Тепер треба робити більше всього візуального, бо малюки хочуть дивитися замість читати. Але це ми винні, оскільки створили технологію, що фактично до цього спонукає.

Про дітей і сучасні технології

Комп’ютер та Інтернет – це знаряддя. Як і молоток, вони шкідливі: якщо хтось комусь ним по голові дасть, то заб’є. Але якщо бити молотком по тому, для чого він призначений, то ця річ корисна. Як і голка – може колоти або одежу шити. І так само з комп’ютером, з Інтернетом. То є все двосічний меч. Я б ніколи тієї роботи не зробив (Ідеться про переклад Острозької Біблії. – Ред.), якби не було комп’ютера.

1

Без сумніву, батьки повинні контролювати, знати, на що діти дивляться. Не можна просто їх лишити – блукай собі. Це так само, якби ми сказали малюкові: «Йди собі Львовом, ганяй куди хочеш і прийдеш коли захочеш». Ми ніколи не випустимо дитину на дорогу й не скажемо: «Йди собі!». Потрібно бачити, куди вони йдуть, щоб оминути всілякі небезпеки. І так само з Інтернетом. Не можна дозволяти дітлахам робити що завгодно. Як уже матимуть свої роки й закінчать школу, тоді стануть незалежними й відповідатимуть за свої дії.

Про дитячі запитання, історію і пам’ять

Немає нічого такого, чого дітям не варто знати. Якщо малюки запитують, отже, їм потрібно розказати. У Святім Письмі немає нічого, що їм пошкодить. Біблія дуже виразна у своїх позиціях.

Про те, що сьогодні відбувається в країні, слід розповідати так, як воно є. Що маємо сусіда, який нам вічно докучав, який забирав нашу землю і нас, який ніколи не дотримувався жодної угоди й тепер робить те саме. Треба говорити як є. Нема чого приховувати.

Діти швидше сприймають правду, як дорослі. Малюки відкритіші. Дорослі вважають, що вони вже сформовані й уже все знають, тому їх важче переконати. Треба бути чесними й відкритими, не ховати складних речей.

Ті самі історичні постаті, богатирі, про яких ми читаємо у книжках, – це подавання своєї історії в дуже специфічний спосіб, щоби діти навчилися різниці між добрим і поганим.

Є стара латинська приказка: «Хто історії не знає, неодмінно буде змушений її повторити». Якщо ми не знаємо себе та своїх сусідів, самі ліземо в халепу. Мусимо знати нашу історію та історії сусідів, щоб усвідомлювати, чого від них сподіватися, і бути готовими до того, що історія закине.

Треба знати, хто ми є і звідки прийшли. Якщо ви не знаєте, то не маєте ніяких цінностей, які треба боронити. Починається якраз усе з дітей. Як каже Святе Письмо, «треба змалку дерево нагинати, бо пізніше вже не нагнеш». Треба змалку вчити малечу певних речей. Але так учити, щоби діти мали вибір.

Із чого починати? То вже залежить від кожної дитини. Малюки зазвичай приходять і запитують про те, що їм цікаво. Батьки дуже часто чогось про себе не знають, бо їхні батьки не хотіли говорити. Тепер це залежить від дорослих – чи вони спроможні дати дитині відповіді, чи вони хочуть давати відповіді. А це значною мірою зумовлює, яким дитя виросте.

Спеціального підходу немає. Святе Письмо так і каже: завжди говорити правду. А підхід залежить від кожної окремої дитини. Кожен малюк – це окреме єство, кожен сприймає по-своєму. То не уроки в школі, де можна всім більш-менш однаково подати матеріал. Дітлахи, особливо малі, мають своє бачення речей і свої унікальні запитання. Із кожним малям треба говорити його способом.

Про прірви в поколіннях

Школа має розвивати дітей, не тільки давати їм знання, а й шанувати індивідуальність кожної особистості. Треба давати малюкам можливість запитувати. Вони не завжди хочуть знати те, чого ми їх навчаємо, мають власні запитання й точку зору. То чому з ними не спілкуватися про їхні погляди? Ми при цьому можемо сказати, що є отак, але може також бути і так, і так, і так. Таким чином, дітлахи вчаться не лише науки, вони вчаться шанувати погляди інших.

Найбільше виховання – вдома. Якщо батьки не виховують, виховує дорога. А дорога зовсім не виховає так, як треба.

Кожне покоління вважає, що попереднє було кращим. Усі батьки люблять говорити: «Ми такого й такого не робили». І то правда, багато чого не робилося. Але чому? Бо не було тих речей! Мені навіть на думку би не спало щось зробити, чого не існувало.

Чи треба сварити підлітків? Часом треба. Святе Письмо каже навіть, що «хто щадить патика, той не любить свого сина». Треба дати підліткові зрозуміти: те, що ти робиш, ми вважаємо за недобре. Але пояснити чому. Не тільки сказати, що недобре, але й пояснити.

Тепер сформувалося інше покоління, і ми бачили, як інакше воно поводиться. Молодь уже не боїться держави. Вона вважає себе частиною держави й хоче впливати на суспільні процеси. І що далі, то більше того буде. Ми, українці, не любимо, щоб нас змушували щось робити. Свого не послухаємося швидше, ніж чужого. Ми вважаємо, що свій своєму рівний, і нема чого його слухати. Але ми вишколимося.

Розпитувала Ольга Купріян.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар