У новій книжці Андрусяк допомагає дітям самовизначитися
Невдовзі у новоствореному київському видавництві «Фонтан казок» побачить світ нова повість Івана Андрусяка «Третій сніг». У ній письменник порушив «недитячі» проблеми самоідентифікації – національної, мовної, культурної, а також проблеми неповносправних дітей та їх суспільної інтеграції. Про подробиці нової книжки Андрусяк розповів БараБуці.
«Це казка з нібито традиційними для жанру персонажами – їжаком, зайцем, вовком, ведмедями тощо. Живуть вони, ясна річ, у лісі й роблять те, що їм і належить робити, зокрема, ходять до лісової школи – ще одне відверте покликання до вельми хорошої традиції, зокрема нестайківської, – ділиться Іван Андрусяк. – Хтось із них сильний, а хтось розумний, і, як водиться, вони одні одним протистоять, – це так само один із традиційних казкових сюжетів. І ще, звісно, не обходиться без дивака – теж персонаж, який цілком уписується в рамці казкової традиції. І ось, базуючись на всіх цих традиціях, я спробував поговорити з дітьми про нашу з вами сучасність, про ті проблеми, нерідко дуже гострі й болючі, які діти неодмінно завважують у житті, а часом і безпосередньо стикаються з ними, тож змушені так чи інакше на них реагувати. Скажімо, проблема грубої сили, агресії, несправедливості; проблема рідної мови в її взаємозв’язках із мовами чужими, зокрема й мовою агресора; проблема самоідентифікації – національної, мовної, культурної, і проблема взаємодії з іншими самоідентифікаціями; нарешті, проблеми неповносправних дітей та їх якомога повнішої суспільної інтеграції… Усі ці ніби ж серйозні й дорослі речі неодмінно слід проговорювати з дітьми – звісно, так, щоб це було їм зрозуміло й цікаво».
За жанром «Третій сніг» – казка з детективною інтригою. Письменник тонко порушує питання мовної ідентифікації людини. Приміром, деякі персонажі «Третього снігу» спілкуються суржиком, а головний герой, їжак Петро, впродовж усього тексту добирає для країни назву, але так і не може добрати. Лінію неповносправних дітей прочитуємо на прикладі історії ведмедівни Олени: під час нападу людей на барліг Олена втрачає зір, а лісові друзі придумують, як навчити її читати, оскільки «без грамоти в лісі не проживеш».
«Я намагався прописувати свою казку так, щоб це було цікаво читати дитині, щоб вона ідентифікувала себе з персонажами, співпереживала з ними, і сміялася, і навіть плакала, коли улюбленому персонажеві страшно чи боляче, – у таких сльозах нічого поганого немає, навпаки, вони дуже корисні й важливі у становленні людини, – зізнається письменник. – Але водночас я прагнув, щоб це була ненав’язлива, не дидактична, однак серйозна й глибока розмова з дитиною про важливі для неї речі».
Джерело: БараБука.