Українська дитяча література в центрі уваги критиків

Автор: БараБука


Нарешті сучасна українська дитяча література спромоглася опинитися в центрі уваги літературних критиків і журналістів. «БараБука» пропонує огляд матеріалів на тему української літератури для дітей та підлітків, опублікованих останнім часом у виданнях «День», «Українська правда. Життя» й «ЛітАкцент».

Дорости до книжки

Те, що дорослі українці читають украй мало, – логічний наслідок відсутності культури читання найменшим дітям. Такий висновок випливає з публікації Вадима Лубчака «Замалі для… книжки?» в газеті «День». Дитячий психолог, видавець дитячих книжок і літературний критик кожен зі свого боку пояснюють, чому в Україні практично відсутній сеґмент якісної книжки для вікової категорії від 0 до 3 років. На думку експертів, українські батьки часто применшують значення книжки в емоційному, психологічному та фізичному розвитку дитини, а тому економлять на книжках, завдаючи цим малечі більше шкоди для здоров’я, ніж вигоди для розвитку. Утім, за джерелами БараБуки, насправді на полицях українських книгарень удосталь книжок для найменших читачів (бодай видавництв «Ранок», «Махаон», «Країна Мрій»), та по-справжньому якісний продукт пропонують лиш деякі видавництва, як-от, «Видавництво Старого Лева» й «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га».

А поки у «Дні» вирішують, чи вистачає найменшим дітям українських книжок, засновниця Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва, літературознавець Уляна Баран намагається долучити українських дітлахів до міжнародного проекту «Вся Європа читає дітям». Про цю ініціативу вона розповіла виданню «Варіанти»: «…План цієї акції давно готовий. Вона мала б розвиватись у 24 областях України, де ми планували провести відповідні тренінги для дорослих та залучити справді ВСЮ Україну. Відповідно, ми хочемо створити “Першу книжечку моєї дитини”, яку б розповсюджували по всій Україні безкоштовно, щоб мами отримали для своїх дітей набір найкращих віршиків від найкращих українських письменників, з відповідними темами, ілюстраціями. Плюс до цього ввійшов би список рекомендованої сучасної літератури для відповідного вікового рівня і на майбутнє цих дітей». Тож і БараБука чекає з нетерпінням, поки «Вся Україна» нарешті почне читати своїм дітям. А ми раді в цьому допомагати :).

Пошуки гіркої правди на книжкових полицях

Критики вкотре наголосили, що сучасна українська література для дітей та підлітків надміру «солодка». Журналістка й книжковий оглядач «Української правди. Життя» Ірина Славінська у колонці «Не солодка дитяча література» дошукується, чи є все-таки в Україні якісна дитяча література, що проговорює гострі й дражливі теми – суспільні та психологічні. «Книжки для дітей мають допомогти дитині вперше подумати про низку речей. Навіть не навчити чи пояснити – просто поставити проблему, – пише Славінська. – Той самий “Гаррі Поттер” у семи томах послідовно допомагає дитині думати про власне життя. В діапазоні від імовірності несподіваної смерті до жорстокості дорослих, від потреби самостійно організувати свій час до походу на перше побачення. Чи існує таке чтиво для українських дітей? Здається, ні. На перший погляд, полиці українських книгарень наповнені історіями про ідеальних дітей ідеальних батьків, де реальність дружня, а добро завжди перемагає зло. Ілюстрації такі ж самі – умовний “гапчинська-стайл” заполонив чи не кожну сторінку дитячих книжок».

«Слід зауважити, що така увага до проблем дитячої літератури з боку літературних критиків – це вже добра тенденція, і якщо так триватиме й далі, то в цього книжкового сеґменту, який донедавна розвивався сам по собі й мало кому був цікавий, є всі шанси стати успішним і популярним».

Тієї ж думки дотримується й дитяча письменниця Леся Воронина, її інтерв’ю для «Української правди», властиво, й наштовхнуло зазвичай «дорослого» критика Ірину Славінську до роздумів про дитячу літературу. «Величезна помилка переконувати дитину в тому, що дорослий світ завжди приязний і добрий до неї. Коли вона зіткнеться з реальним життям, той досвід може стати для неї трагічним, – переконана авторка. – Балачки про щасливе дитинство мене страшенно дратують. Хіба ми не знаємо, якою безпорадною відчуває себе дитина, коли вона повністю залежить від дорослих, які часто бувають жорстокими й несправедливими. У кожного з нас є цей досвід».

На противагу «солодкій» літературі декілька коментаторів порадили новинку від «Видавництва Старого Лева» – повість Сергія Гридіна «Не такий» (2013). Утім, уже з перших критичних відгуків (Наталки Малетич, Ольги Купріян, Ірини Славінської) стало зрозуміло, що хоча книжка й порушує чимало важливих проблем у житті сучасного підлітка і не боїться торкатися гострих тем: розлучення батьків, жорстокості в середовищі однолітків, підліткової повноти, кохання без відповіді тощо, – проте автор робить це не зовсім вдало з формально-літературного погляду. Тож над цією проблемою українським письменникам іще доведеться працювати. Або ж поритися на книжкових поличках менш відомих видавництв, наприклад, львівського «Світу дитини»: дослідниця дитячої літератури Тетяна Качак у своєму огляді для «Ключа» переконує, що варто почитати бодай твори Оксани Думанської, щоб похитнути стереотип про надмір цукру в українській літературі для дітей.

Перекладні книжки для підлітків: поступове дорослішання

Літературний портал «ЛітАкцент» звернув увагу читачів на теми дорослішання в перекладній прозі для підлітків. Письменниця та літературний критик Тетяна Щербаченко у своєму блозі наголошує на появі дитячих жіночих романів, які виконують ту ж функцію, що й звичайні романи для жінок, однак вік головної героїні що далі, то зменшується. «Якщо цнотливій героїні Космовської 16 років, то Джаклінині панночки з серії повістей “Дівчатка” починають своє літературне життя в 13», – пише Щербаченко. Однак не варто здіймати паніку, вважаючи, що такі книжки зіпсують у юних читачок літературний смак, адже, на думку авторки блоґу, яка й сама є мамою, «мета читання таких творів – “терапевтична”, тобто “освітньо-естетично-виховна” (власне, як і вся література для дітей), а не “терапевтична” в сенсі “ліків” від зазначених у другому абзаці “жіночо-дівочих проблем”. Дівчатка приміряють на себе невідомі моделі поведінки, вчаться вибору й доланню, прогнозують та випробовують».

Перекладач «дівчачих повістей» Джаклін Вілсон Володимир Чернишенко зі свого боку запитує, «чи є на наших полицях підліткові книги, які соромливі батьки можуть підсунути своєму чаду, щоб те отримало якщо не базові знання, то принаймні такий потрібний у юному віці псевдо-досвід?». На думку Чернишенка, українські книжки для дітей та підлітків і досі є цнотливими в питаннях, які турбують їхніх безпосередніх читачів, підлітків ХХ століття. Тож відповідей на незручні запитання Володимир Чернишенко радить шукати насамперед на поличках із перекладною літературою, де стоять книжки Клауса Гаґерупа, Крістіне Нестлінґер, Малгожати-Кароліни Пекарської, Йоанни Яґелло, Ліз Гаррісон, Юти Трайбер і тієї таки Джаклін Вілсон.

Кому обирати?

Зрештою, головний редактор сайту «ЛітАкцент» Ірина Троскот у колонці «Несподіванки літератури для дітей» поставила головне запитання, про яке ні письменники, ні видавці, ні критики дитячої літератури, очевидно, не замислювалися: хто має визначати критерії оцінки дитячої літератури, «дорослі» чи, власне, «діти», безпосередні читачі цих книжок? «Безглуздо пропонувати все, написане для дітей, дітям до прочитання – цей читач надто чутливий, щоб допускати навіть найменший ризик засмічування його світу нашими проблемами й комплексами, які ми часто не здатні не лише комусь, а й собі пояснити, – вважає Ірина Троскот. – Проте критерії, на зразок “звісно, книга не блискуча, проте сучасна українська дитяча література тільки починає наповнюватися текстами, тому варто бути поблажливішими”, слід відкинути одразу: не пройде найвищої інстанції. Тому слід дуже уважно прислухатися до думок дітей: своїх і чужих. Адже соцзамовлення на соціально-психологічну прозу виникло зовсім не тому, що в нас надмір розважальної чи пригодницької літератури для дітей, а тому, що існує проблема проговорювання цих тем із батьками й учителями тощо».

Цю думку підхоплює й літературний критик Ольга Купріян у своєму блозі «Про право дитини на вибір, соціально значущі тексти і дитячі книжки». На її думку, дорослі часто недооцінюють своїх дітей, читачів дитячих і підліткових книжок, а тому пропонують їм до читання зовсім не те, що обрали б на їхньому місці. «Якщо Януш Корчак зумів переконати світ, що дитина має право на любов і повагу, то чому б нам не спробувати дати їй іще й право вибору?» – запитує Купріян.

Урівноважити подеколи палкі й перебільшені пристрасті в середовищі критиків дитячої літератури взялася співзасновниця блоґу «Казкарка», письменниця й літературний критик Валентина Вздульська. У своєму дописі вона ще раз звернула увагу на те, що критик насамперед мусить бути відповідальний перед читачем і не породжувати дискусій, які насправді не є аж такими гострими. Адже далеко не в кожній підлітковій книжці мають бути секс і насильство, переконана Вздульська.

Наостанок слід зауважити, що така увага до проблем дитячої літератури з боку літературних критиків – це вже добра тенденція, і якщо так триватиме й далі, то в цього книжкового сеґменту, який донедавна розвивався сам по собі й мало кому був цікавий, є всі шанси стати успішним і популярним. І тоді, можливо, наші діти нарешті почнуть читати.

Print Form
Подiлитись:


Читайте також: