«Я не дивуюся з дітлахів, які не хочуть цього читати»


Письменниця, перекладачка й мама Наталка Сняданко розповіла БараБуці, чому діти не хочуть читати. Виявляється, комп’ютер тут ні до чого.

– Серед Твого геть «дорослого» доробку є одна дитяча книжка – «Країна поламаних іграшок та інші подорожі». Чи сподобалося Тобі писати для дітей?
– Це було замовлення видавництва. І я вирішила спробувати. Ця книжка – експеримент у лабораторних умовах. Я спостерігала за рідним сином, його проблемами й намагалася описати їх так, щоб йому самому було цікаво. Потім читала це Несторові вголос і ловила реакцію буквально на кожне речення. Але ж не можна так робити постійно! Не уявляю, як викручуються інші письменники. Є автори, що їм писати для дітей – покликання. Вони так мислять. У Німеччині навіть перекладачі поділяються за віковими групами: ті, хто перекладають літературу для малят, не беруться за книжки для підлітків, бо не знаються на особливостях сленгу та психології того віку. А коли пишеш тексти, це ще актуальніше. Це як педагогічний талант – або він є, або немає, і годі його розвинути. Ти розумієш, як треба, але зробити так не можеш. Тому наразі мені цікавіше перекладати дитячу літературу, ніж далі писати самій.

1

Фото: прес-служба Форуму видавців

– Ти підготувала до друку переклад чудової повісті у віршах польського поета Яна Бжехви «Блоха-шахрайка». Коли він нарешті побачить світ?
– Цей переклад зачарований. Він лежить у мене вже багато років, і ніяк не вдається знайти українське видавництво, яке взялося б його надрукувати.

– Чому?
– Видавці виходять із міркувань про те, що буде краще продаватися. Вони задовольняють попит, – тобто йдуть торованим шляхом і бояться пробувати іншу стежку. Книжки купують батьки, й видавець передусім бере до уваги їхні побажання. Я купую багато дитячої літератури й бачу, що 90% – нібито дитячі книжки, які насправді написані для батьків. Це дорогий дизайн із надміром солодкавої рожевості або ж блакиті, моралізаторський тон, антикварна лексика. Є багато просто нудної літератури. Ще чимало книжок написано поза дитячим контекстом, тобто вони за суттю чужі зацікавленням дитини. І я не дивуюся з дітлахів, які потім не хочуть цього читати.

– Тобто причина дитячого нечитання – власне в якості книжок?
– Одна з причин.

2– Тобі йдеться передусім про якість літератури чи книжки як продукту?
– У дитячій книжці не можна робити щось одне тлом іншого. Хороший приклад – книжка Прохаськів, коли й текст, й ілюстрації однаковою мірою творять книжку. Коли видавали «Країну поламаних іграшок», я наполягла, що ілюстрації вибиратиму сама. Видавництво погодилось, але врешті дуже від того страждало, бо я бракувала всі малюнки а-ля «веселка». Зрештою чудові ілюстрації намалював Лаврін Шимін. Спершу вони здалися видавництву надто сміливими, але переконати все-таки вдалося. Лаврін навіть наші дитячі іграшки намалював такими, як ті є насправді, хоча ніколи їх не бачив. І коли мої діти гортали готову книжку, то впізнавали їх. А щодо літератури – треба працювати з психологією тексту. Не як із дитячою, а просто як із психологією людини, що мислить інакше. Є різниця, коли письменники пишуть для аудиторії, а коли виражають себе. В Україні сьогодні є кілька хороших авторів, але, по-перше, неможливо постійно читати тих самих, бо хочеться розмаїття, а по-друге, це виснажливо й для письменників, які вигорають. А нових імен у сучасній укрліт не видають. Винятком є хіба що «Коронація слова». Надсилати ж рукописи у видавництво марно. Я розумію, що це від бідності, але також – від бідності уяви.

«Теперішня шкільна програма – це просто катастрофа з усіх точок зору. Нелюбов до читання росте не лише від інших зацікавлень сучасних дітей, впливу комп’ютерів, а й від того, що дітлахи з ранку до ночі постійно зайняті навчанням. У них немає часу на будь-що інше»

– А що читають Твої діти?
– Останнім часом ми дедалі впевненіше переходимо на класику. Тепер перекладаю трилогію «Віннету» Карла Мая – автора багатьох чудових пригодницьких романів про індіанців. На його творах виросло вже багато поколінь дітей в усьому світі. В польській мові навіть є вислів «сорі, Віннету», коли вибачаються. Але українською цих книжок досі не існує. Май дуже добре будував екшн, чудово прописував деталі. Якщо написано, що герой стріляє кабана з рушниці – ти цю рушницю бачиш! Його добротність захоплює.

3

Фото з сайту dw.de

– Як обираєте книжки?
– Інколи купую сама, інколи в магазині разом гортаємо книжки, розглядаємо малюнки. Для дітей важливі ілюстрації. Є автори, які Нестору подобаються і за якими він стежить, – наприклад, любить Сашка Дерманського, Корнелію Функе.

– Діти рідко коли запам’ятовують авторів. Це вплив мами-письменниці?
– Ні, я їх на це не орієнтую. Працює швидше їхня «добірливість», діти вирізняють, що їм подобається, а що ні.

Хлопці зазвичай люблять читати про пригоди. Нестор не виняток?
– Не виняток, хоча при виборі тематика для нього вже не дуже важлива. Нестор не раз наколювався: «Я думав, що це про міжпланетні війни, а це нудота». Натомість він, як і всі діти, дуже чутливо реагує на стиль. Дітлахам треба, щоб книжка їх захоплювала й добре читалася.

– Тобто сучасна книжка не повинна вчити?
– Вона може вчити, але повчати точно не повинна.

4

Фото: Facebook

– Але у Твоїй дитячій книжці теж є чимало повчальних моментів.
– Безумовно. Але немає повчального тону. Тобто йдеться не про те, що ти говориш, а як ти це говориш.

– Знаю, що колись Нестор просив Святого Миколая не приносити йому більше книжок. Чи Твої діти люблять читати?
– Варвара – першокласниця, і вона тільки вчиться читати. А Нестор (5 клас) далекий від образу книжкового хробачка, який ковтає книжку за книжкою. Інколи він читає із задоволенням, а потім щось купиш, а воно відіб’є охоту надовго. Але я не наполягаю, щоб не перегодувати дітей книжками. У нас є традиція читання вголос – це їм дуже подобається. Коли їдемо в машині, то слухаємо аудіокнижки. Й обов’язково їх потім обговорюємо. Врешті, з огляду на те, скільки дітям задають у школі, я чудово розумію, чому в ті крихти вільного часу, що в них залишаються, хочеться просто «втикнути» в якийсь мультик. На їхньому місці мені б теж хотілося. Син повертається зі школи о 16-й годині, й треба ще зробити 8 вправ із математики, стільки ж із англійської, написати твір, сходити на урок гри на гітарі, підготуватися до чергового моніторингу. Коли ж читати? Ба більше, школа сама додає неприязні до книжок, бо те, що діти читають за програмою, геть не викликає в них ентузіазму. Й навіть коли трапляється щось вартісне, то завдання, що їх вимагають виконати після прочитання, нівелюють усе задоволення від тексту.

– Тобто ще одна причина нелюбові до книжок – школа?
– Теперішня шкільна програма – це просто катастрофа з усіх точок зору. Нелюбов до читання росте не лише від інших зацікавлень сучасних дітей, впливу комп’ютерів, а й від того, що дітлахи з ранку до ночі постійно зайняті навчанням. У них немає часу на будь-що інше. Й від того абсурдного навантаження – й нервові зриви, й депресії, і купа інших проблем. У країнах Європи діти мають куди більший доступ до різних ґаджетів, і при цьому вони більше читають, бо немає такого навантаження у школі. Наше покоління читало, бо не було альтернативи книжці. Тепер варіантів для дитячого дозвілля чимало, тому сучасні книжки мають справді захоплювати.

– Нині багато говорять, що культуру читання може прищепити лише родина. Але маємо покоління 90-х, коли батькам через фінансові труднощі було не до читання «казок на ніч». Ці діти, які не звикли читати, нині стали батьками, відповідно, теж не вважають за доцільне привчати дитину до книжки. Як бути з цим замкнутим колом?
– Річ не у фінансових труднощах, а в моді. Тоді з’явився телевізор і кабельні канали. Нині це вже не модно. Модно – комп’ютер. Але надмір візуальної інформації теж утомлює. Впевнена, трапиться мить, коли нам захочеться тихенько посидіти в кріслі з горнятком чаю і подивитися на буквочки. Маю приклад хлопчика, з яким у дворі дружить мій син. У нього вдома немає книжок. І коли він приходить до нас, йому безмежно цікаво, що ж це таке. А є чимало прикладів, коли батьки надто дбають, щоб дитина читала, а отримують геть інший результат. Важливо дотримуватися балансу в усьому і не «ощасливлювати насильно».

Розпитувала Ірина Гищук.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар



Читайте також: