Якщо коротко, ця книжка про те, як не стати вовком у зграї хижаків. Адже коли живеш у лісі й мусиш щодня хвилюватися, щоб тебе чи найближчого друга бува не з’їли, залишатися добрим і пухнастим ох як нелегко. Тим паче коли ти їжак і по суті – хиже й колюче звірятко, хоч і незле. Втім, у новій повісті Іван Андрусяк не лише говорить із малими читачами про одвічні теми добра й зла, а й торкається не зовсім популярних в українській дитячій літературі сюжетів – фізичного й душевного каліцтва, мовної ідентичності, співіснування з Іншим, екології.
Дія повісті відбувається в лісі напередодні зими, якраз у той час, коли одні звірі збираються впадати в зимову сплячку, інші перебираються ближче до сіл, де можна знайти поживу, а птахи діляться на тих, хто відлітає на південь, і тих, хто залишається зимувати в лісі. Час від першого до третього снігу – межовий стан, в якому стаються всі замислені автором капості. Закривається на зиму лісова школа, відлітає в тепліші краї найкращий друг, впадає у сплячку сімейство ведмедів – суржикомовних рекетирів, яких боїться весь ліс. І тоді ж хтось наважується скоїти злочин – викрасти мед у ведмедівни Альони, просто з-під носа у страшного ведмедя! У цьому місці читачеві натякають, що буде детективна інтрига: хто цей герой, що наважився викрасти мед? Розслідує крадіжку хитрий і розумний учитель зі школи для хижих звірів – вовк Мелетій. Утім, автор відкриває таємницю на початку розслідування: злодієм виявляється дрозд Марко, одержимий експериментами. Викравши мед, Марко просить найкращого друга «прикрити» його. І тут перед малим читачем виникає етична й моральна колізія, до осмислення якої мають долучитися й дорослі: якщо твій друг вчиняє злочин, хоч і з найкращими намірами, як тут поводитися? Як до цього ставитися? Мовчки йому допомогти й збрехати заради дружби? А чи переконати покаятися й спробувати виправити скоєне? А тепер лишімо їжака Петра і його друга дрозда Марка розв’язувати проблему, а самі перейдімо до не менш цікавої теми – формування дитячої ідентичності.
«Отак він смакував цим словом, – а ти ж знаєш, що словом можна смакувати навіть краще, ніж цукеркою. Бо цукерки, як би їх багато не було, рано чи пізно закінчуються, а слова не закінчуються ніколи. Словами можна смакувати хоч усе життя, щоразу добираючи собі все запашніші, все соковитіші. Навіть можна добирати собі найхимерніші слова з далеких екзотичних мов і обертати їх у губах, насолоджуючись пряними чи гострими, чи терпкими, а чи солодкавими ароматами. Але наймилішими завжди будуть слова рідної мови, повні духмяного й поживного животворного соку…»
Мова й місце народження, за Андрусяком, грають у процесах самовизначення ключову роль. Уявімо, що ліс – це величезна країна, де співіснують різні етноси. Великі й малі хижаки, травоїдні, птахи, гризуни та інші. Попри те, що звірята розмовляють різними мовами й мають різні звички, живуть вони в одному лісі й учаться жити так, щоб кожному було місце (хоч інколи комусь і доводиться «бути вовком», тобто їсти іншого, бо така його природа). «Найсвідоміший» персонаж казкової повісті – вчений їжак Петро (на розкішних ілюстраціях Ольги Кузнецової герой нагадує автора повісті). Це він найбільше з усіх переймається соціокультурними проблемами лісових мешканців – тим, як назвати їхню країну, а згодом – як дати освіту тим, хто не може читати традиційним способом. Окрім того, їжак мудрий, спостережливий і спраглий знань, а ще – хоробрий, хоча фізично куди слабший за багатьох у лісі. А ще він справжній патріот. Своєю чергою, вже згадане сімейство ведмедів-бандитів розмовляє суржиком і називає себе зросійщеними іменами. І тільки смертельна небезпека змушує їх переосмислити поведінку й виправитися. У «Третьому снігу» це проявляється в тому, що звірі перестають калічити мову й повертаються до своїх справжніх, українських імен.
Звісно, повість «Третій сніг» не дає однозначних відповідей на неоднозначні запитання. Чи завжди ті, кого ми звикли вважати хижаками, погані? Чи завжди брак фізичної сили означає брак і духовної? Що важливіше – життя друга чи покарання винних? Іван Андрусяк запрошує до розмови, ставлячи ці проблеми в доступній для дитини казковій формі. Однак відповідей радимо шукати разом із дорослими, адже й ми також не завжди знаємо точно, де «чорне», де «біле», а де нескінченна палітра «сірого».
