Як «перефарбувати» шкільну програму з укрліт


Рік тому освітянка Валентина Мержиєвська та психологиня Марія Діденко оголосили про запуск подкасту «Перефарбований лис». Задум програми в тому, щоб розбирати класичні твори української літератури з позиції того, як їх вивчають у школі, а також як можна було б розмовляти про ці тексти з сучасними дітьми. Першим твором, який розібрали авторки подкасту, був «Фарбований лис» Івана Франка, саме ця казка дала назву проєкту.

БараБука розпитала Валентину і Марію про досвід перечитування творів шкільної програми в дорослому віці; про те, чому сьогодні нам важливо знати й аналізувати поведінкові сценарії своїх предків та про улюблені й не улюблені тексти шкільних класиків.

Читайте також: Які завдання шкільного курсу з української літератури у XXI ст.?

Валентина Мержиєвська та Марія Діденко (праворуч). Фото Ольги Закревської

– Цитую зі сторінки проєкту у фейсбуці: «Перефарбований лис» – «подкаст про психологію персонажів української літератури. Читаємо українську класику і аналізуємо поведінкові сценарії». Чому нам важливо зосереджуватися на психології та поведінці персонажів, які жили так давно? Чому це й досі актуально?

Валентина Мержиєвська: Розбираючи твори, написані за останні двісті років, ми часом дивуємося, наскільки дослівно досі повторюються певні сценарії. Пошуки справедливості, відсутність далекоглядності, невпинні докори, пошуки легких грошей, зневага до влади та багато інших моментів. Чимало творів, якщо перенести в сучасні обставини, але залишити взаємодію між персонажами, сприймаються як цілком сучасні. Яскравий приклад – серіал «Спіймати Кайдаша» за сценарієм Наталки Ворожбит. 140 років минуло з публікації повісті Нечуя-Левицького, і все те саме.

Хоча, звісно, є моменти, які радують позитивною динамікою. Помітно кидається в очі покращення становища жінок і загальний рівень добробуту, скасування панщини і радянської влади. Втім, те, що певні обставини змінилися, ще не означає, що остаточно зник їхній вплив. Саме тому ми маємо продовжувати осмислювати власний світогляд, мотивацію вчинків, стратегії реалізації – що лежить в основі тих чи інших вчинків і станів. Чому хтось один у ситуації успіху відчуває радість, а інший зніяковіння чи провину? Чому хтось, припускаючись помилки, відразу береться її виправляти, а інший – шукає виправдання? Чому одним людям вдається дослухатися до свого покликання, а інші – втілюють соціальні шаблони і задовольняють чиїсь очікування?

Як не дивно, література чудово допомагає в такій рефлексії. А українська література дозволяє звертати увагу на наші локальні особливості, зумовлені спільно пережитим досвідом.

Марія Діденко: По-перше, деякі поведінкові моделі (не завжди конструктивні) постійно повторюються у творах. Вони можуть закріплюватися у підсвідомості і впливати на нас у майбутньому. Наприклад, що справжнє кохання – це про жертовність, драму та зречення від чогось. У [повісті Михайла Коцюбинського] «Дорогою ціною» стосунки Остапа і Соломії подаються як «справжнє щире кохання», хоча у мріях про майбутнє хлопець не бачить себе з нею. Маруся [Квітки-Основ’яненка] чекає на свого нареченого і помирає, не дочекавшись. Наталка Полтавка дає обіцянку дочекатися хлопця, який іде на кілька років і навіть не намагається зв’язатися з нею. Маруся Кайдашиха тероризує свого чоловіка. Мирослава відрікається від батька, щоб бути з Максимом Беркутом. Такі сценарії можуть породжувати установки, що заважають будувати здорові стосунки. Коли ми їх «підсвічуємо», то маємо змогу навчитися самостійно їх ідентифікувати, а потім і змінювати.

«Студія звукозапису» в халабуді

– Як вам вдалося відійти від традиційних схем прочитання, відсторонитися від того, що текст є текстом, у нього є «ідея» і «тема»?

Марія: Думаю, весь секрет якраз у тому, що ні я, ні Валя – не філологині і не літературознавиці. Ми обговорюємо тексти, спираючись на інший бекґраунд. Я – психологиня, тому, певно, зчитувати в текстах поведінкові моделі й аналізувати персонажів – моя професійна деформація.

Ми задумували «Перефарбованого Лиса» як простір для вільного обговорення: з одного боку, відсутність профільної літературознавчої освіти розв’язує нам руки, а з іншого – досвід в освіті, психології, викладанні, взаємодії з дітьми та підлітками дає можливість по-новому поглянути на класичні тексти. Ще я спираюся на свої шкільні спогади й життєвий досвід: як я тоді сприймала цей твір? чого він мене навчив? чи був корисним? Цікаво, що деякі деталі починаєш помічати вже в дорослому віці. Наприклад, «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» у 10 класі я так і не прочитала (не витримала випробування тим фрагментом, який пропонують для вивчення в рамках шкільної програми), а тепер розумію, наскільки цей твір потужний і актуальний навіть у наш час.

Валентина: Я вже згадувала нашому подкасті, що моє вивчення літератури у школі було дуже своєрідним. Я багато читала, але не за програмою. І водночас дуже любила писати твори. Тож, стисло почувши переказ друзів, фантазувала на обрану тему. А тепер, в принципі, ми робимо те саме, тільки вже справді перечитавши твір 🙂

– Ви перечитуєте тексти шкільної програми, тим самим роблячи величезну «підривну» роботу в системі сучасної освіти. Мені здається, було би круто, якби ваш подкаст слухали вчителі української літератури, але от щодо учнів – звучить, як утопія. Хто ваша цільова аудиторія?

Валентина: Для мене робити «підривну» роботу в освіті – не нова діяльність 🙂 Вже 11 років ми з «БеркоШко» експериментуємо з освітою дітей і, на мій погляд, ці експерименти дуже потрібні, оскільки дозволяють переосмислити звичні підходи. Кожна група дітей потребує особливого підходу до викладання будь-якого матеріалу, і здатність вчителя до імпровізації є дуже важливою.

Власне, своїм незаангажованим поглядом на літературу (без необхідності зважати на ЗНО чи методичні рекомендації), ми хочемо показати, наскільки варіативно можна підходити до розгляду того чи іншого сюжету. Звісно, нам би хотілося, щоб учителі слухали наш подкаст. Ми навіть навмисно цікавимося рекомендаціями для вчителів щодо розгляду творів, але нашою цільовою аудиторією є не лише вчителі, а загалом усі дорослі люди, які свого часу вивчали українську літературу.

Для когось це був один із улюблених предметів, і буде приємно продовжити обговорення творів поза школою. А для когось українська література була травматичним досвідом, залишилася незрозумілою і досі викликає відторгнення. Для них ми хочемо спробувати подати її в іншому світлі, оскільки самі дивуємося, наскільки по-іншому твори зі шкільної програми сприймаються в дорослому віці. І коли слухачі кажуть, що наш подкаст надихнув перечитати той чи інший твір і скласти своє враження – це надзвичайно тішить 🙂

Щодо учнів – не впевнена. Зрештою, ми порушуємо в обговореннях чимало тем, які стають актуальними вже в дорослому віці. Якби ми робили подкаст для підлітків, то випуски треба було б робити коротшими, хвилин по двадцять, і насичувати обговорення жартами і мемчиками, і бажано за участі самих підлітків. Це просто інший формат і інша мета. Подкаст для учнів має допомагати в навчанні і розважати. Ми ж у «Перефарбованому лисі» прагнемо спонукати людей до осмислення свого досвіду, усвідомлення звичних форм поведінки, контролю емоційних реакцій, зацікавлення ширшим колом тем і контекстів.

Слухати – тут.

Марія: Ми задумували подкаст для дорослих, у яких залишилися питання до творів зі шкільної програми. Усі, хто ходив до школи в Україні, читали однакові твори, а значить у всіх нас є спільна «прошивка» – культурний код, якісь світоглядні речі, які сформувалися в тому числі й через літературу. Але знаємо, що серед наших слухачів є і вчителі, і школярі, й студенти.

У випусках ми пропонуємо теми, довкола яких можна будувати обговорення. До того ж, інколи вони сильно відрізняються від того, що пропонують у державній програмі. Для мене література – це не про вивчення художніх засобів, а про рефлексію: а що я думаю про цих героїв? чому були прийняті саме таке рішення? що б я робила в таких обставинах? А ще українська література – це інструмент, який дозволяє зрозуміти історію. Інколи доля авторів чи обставини написання твору дуже впливають на його сприйняття. Коли знаєш, що «Марусю» Квітко-Основ’яненко написав, щоб довести Гоголю, що українською можна писати не лише комедії, увесь трагізм і страждання повісті сприймаєш не так близько до серця.

Добре, що тепер у багатьох вчителів є свобода, і вони можуть впливати на програму – для них «Перефарбований лис» може стати джерелом натхнення і тем. А для освітян, які цієї свободи не мають, у випусках є психологічні підказки, як пом’якшити драматизм творів (наприклад таких, як «Климко» чи «Федько-халамидник»), як підсвітити конструктивні моделі поведінки, щоб не закріпити відчуття приреченості і безвиході («Катерина» Шевченка) або за що зачепитися у творах, які діти зовсім важко сприймають («Хуха-Моховинка»).

А якщо керуватися аналітикою, то наша аудиторія – це переважно українці, 23–34 роки. Був навіть смішний випадок, коли під випуском про «Intermezzo» написали: «Дякую! Сиджу зараз, чекаю на ЗНО з фізики і слухаю ваш подкаст. Чекав на розбір цього твору!»

– Ви часто зазначаєте, що той чи інакший твір зі шкільної програми «не влучає» у вік читачів, яким цей текст пропонують на опрацювання. Якщо оминути загальні проблеми з укладанням шкільної програми, як працювати у школі з такими творами «не за віком»?

Марія: Шукати в них те, що буде зрозуміло дітям. Наприклад, у творі «Захар Беркут» є кілька тем:

– конфлікт ієрархічного устрою та громадянського суспільства;

– пошук власної ідентичності;

– сепарація та криза в дитячо-батьківських стосунках;

– героїзм та патріотизм, зрада.

Про ці теми складно говорити із семикласниками, вони для них не актуальні й абстрактні. Те, що для них зрозуміло й доступно – це теми відповідальності й самоуправління та стратегії поведінки в конфліктах. Коли будуємо обговорення довкола актуального, дітям простіше взяти користь із твору, зрозуміти героїв. В іншому разі ризикуємо залишити літературу в папці «нудно» й відбити інтерес до читання.

Твори, що входять до програми, насправді ж були написані не для дітей. Мабуть, Панас Мирний і подумати не міг, що «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» читатимуть школярі на уроках. Якщо поки немає можливості переглянути твори шкільної програми, маємо дати вчителям альтернативний інструмент для роботи.

Валентина: У кожному тексті можна знайти кілька сюжетних ліній, кілька рівнів сенсів, кілька прочитань. І в обговоренні з дітьми акцентувати на тому, що актуально в цій конкретній групі дітей. Отак, розглядаючи «Захара Беркута» можна говорити про відданість і відчуття спільноти, а не політичну гру. «Хуха-Моховинка» дозволяє говорити не лише про добро і зло, а й про народну міфологію, про екологічні питання. «Маруся» – обговорювати не лише хворобливу закоханість, а й сепарацію від батьків і таке інше. У кожному нашому випуску ми намагаємося відшукати якісь неочевидні погляди на кожен із творів, накидати ідей. Впевнена, що слухачі також знаходять свої прочитання, яких не торкається шкільна програма, та й ми не помітили. Бо кожен читач зіставляє текст із власним досвідом, що забарвлює його по-іншому.

Але повністю оминати питання укладання шкільної програми не хотілося б. Навпаки, хочеться вірити, що не лише наш подкаст, а й інші літературознавчі й освітні обговорення з часом вплинуть на її перегляд. Бо треба відверто визнати – нинішня навчальна програма з української літератури – не ок.

Слухати – тут.

– Інколи, зізнаюся відверто, ваші розмови перевертають моє сприйняття класичних текстів. Я вчилася у школі досить давно, проте оскільки маю літературознавчу освіту, то весь цей час після школи лишаюся «в контексті». Я довго прокручувала в голові епізод про «Федька-халамидника», бо це оповідання багато кого вразило у школі. Так само думала про поведінкові стратегії з «Марусі» та «Дорогою ціною» і – скажу чесно – інколи виникає питання: чого всі навколо так туплять? Так ось, чому всі персонажі так туплять? Чи було б нам цікаво читати історії про «правильних» героїв?

Валентина: Щиро кажучи, туплять не лише персонажі творів, ми у своєму житті теж часом добряче тупимо 🙂 Тільки зі сторони це видніше 🙂 Особисто мені цікаво читати твори, де персонажі потрапляють у скрутні життєві обставини, припускаються помилок, роблять дурниці, але по ходу твору щось усвідомлюють, від чогось відмовляються або навпаки, розвивають у собі, і, зрештою, вигрібають із халепи. Мені подобається читати про людей, яких вабить пізнання нового. Мені цікаві суперечливі персонажі, яких мучать сумніви, які не є однозначними, як і звичайні люди. А серед творів шкільної програми таких, направду, небагато.

Марія: Це тепер, у ХХІ сторіччі, ми не розуміємо, як Герасим Калитка із п’єси «Сто тисяч» міг довіритися незнайомцю і за 5 тисяч звичайних грошей купити 100 тисяч фальшивих (сміється). Або як Катерину вигнали батьки з дому, бо вона завагітніла. І це добре, бо ми маємо нагоду спостерігати зміни, що відбуваються в суспільстві. Тепер у дівчат та жінок набагато більше варіантів для щасливого життя, права дітей захищені законом, а у складних життєвих обставинах можна звернутися до психолога чи психотерапевта.

Нам тепер здається, що герої туплять чи не бачать очевидних, кращих рішень, бо ми живемо в зовсім іншому часі. Коли звертати на це увагу, починаємо не лише усвідомлювати свою історію, а й цінувати те, що маємо.

– Які ваші улюблені і неулюблені тексти з-поміж тих, що ви прочитали за час проєкту?

Марія: Улюблені ті тексти, в яких є про що поговорити 🙂 Я була вражена «Містом» Підмогильного! Ходять чутки, що збираються знімати екранізацію – я б залюбки подивилася. Цей твір дуже тонко підсвічує внутрішній світ героя, хоча він точно не з «правильних». І, як на мене, автор залишає фінал відкритим – цікаво пофантазувати, яким було б життя Степана далі.

Ще я люблю «Intermezzo». У 10 класі мені сподобалося, як Коцюбинський передає внутрішній стан героя через метафори, а в дорослому віці відкрився інший бік – про емоційне вигорання і втому. Подобаються твори, які можна перечитувати і щоразу знаходити щось нове.

А «Тигролови» – це взагалі мало не єдиний твір, де в персонажів здорові стосунки в родині!

Валентина: З подкастом виходить цікавий ефект. Іноді буває таке, що твір не справив особливого враження, але обговорення видалося дуже цікавим. У мене є багато улюблених випусків, і чимало творів мені сподобалося. Мені дуже подобається наш випуск про Сковороду і про «Каменярів» Франка – ми в них говоримо про ті переживання, які особисто для мене є дуже цінними. Окрема любов – бонусний випуск про Чіпку і АА [спільноту «Анонімні алкоголіки»] – одне з наших найсміливіших прочитань і водночас дуже корисний епізод подкасту.

Якщо пройтися суто по творах – люблю «Місто», і ще дуже люблю твір, який ми будемо обговорювати в завершальному випуску третього сезону, але це поки що таємниця. Багато змусили думати «Чорна Рада» і «Тарас Бульба». З того, що не сподобалося: як на мене, «Євшан-зілля» і «Хуха-Моховинка» – слабкі твори. Обурює «Федько-халамидник». Тобто можна зрозуміти, чому Винниченко його написав, але неясно, навіщо його необхідно вивчати в 6 класі. І граничне переживання «навіщо?!» в мене викликало «Дорогою ціною»: щиро не можу зрозуміти, що цінного може дати сучасним підліткам знайомство з цим твором, а от відбити бажання читати і підживити стереотип «гіркої долі українського народу» від здатен неабияк.

Студія звукозапису вийшла з халабуди з підтримкою патронів

– Який випуск ви радите послухати от просто всім-всім? Або спитаю інакше: з чого почати?

Марія: Почати можна з будь-якого випуску. Можна слухати випуски про твори, які залишилися незрозумілими зі школи, чи випуски про улюблені тексти. Але для найкращого ефекту раджу слухати все, бо всі ці твори ми вивчали у школі, а значить десь на підсвідомості вони точно є. Цікаво дослідити, як вони на нас вплинули: чи ототожнювали ми себе з кимось із героїв? чи згадуються якісь рядочки з віршів у конкретних ситуаціях і чи вони допомагають, чи навпаки додають тяжкості?

Валентина: Почати слухати я радила би з того твору, який найбільше запам’ятався, або найбільше бентежив у школі. Для мене це був роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Перечитування дозволило мені багато чого зрозуміти. І відділити шкільну програму від української літератури як такої. Українська література в моїх очах за ці три сезони подкасту вже реабілітувалася, а ось до тих, хто укладає шкільну програму, навпаки, з’явилося багато запитань.

Щодо того, що варто послухати всім, я би назвала випуск про «Тараса Бульбу», бо там ідеться про козацький міф, який лежить в основі української ідентичності. Або про «Тореадорів з Васюківки» – дивовижна повість, яка не застаріває ось уже пів століття.

Розпитувала Ольга Купріян

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар