11+

Як «заплутати» казку

Марія Артеменко

Котигорошка. Заплутані казки. Тексти: Лавренішина А. Ткачук Г.С. Лущевська О. Штефан А. Марченко М. Вздульська В.Р. Кочубей С. Хромова А. Ілюстрації: Чорна Н. – Харків: Ранок, 2021. – 112 с.
Уподобань: 3

Нещодавно у видавництві «Ранок» вийшла друком збірка казок «Котигорошка». Як підказує сама назва, щось точно пішло не так. У цих текстах Котигорошко постає дівчинкою, Колобок знаходить прихисток у Лисиці, Зміючка Оленка мандрує крізь часові портали, а Кожум’яка ганяє на байку. І це ще далеко не всі цікавинки. То що ж сталося з казками? Хто на таке насмілився? А головне – навіщо?

«Щойно все вщухло й виснажений Ведмідь уклався назад у ліжко, як під дверима заволало:
– Я – Колобок!
І забухкало у двері.
– Це якийсь кошмар! – заревів Ведмідь і попри головний біль зіскочив із ліжка, ухопив з гачка мухобійку й вилетів на ґанок»

У «Котигорошці» сучасні дитячі письменниці майстерно трансформували  вісім відомих українських народних казок (сім прозових текстів та один верлібр), пропонуючи читачам оновлених героїв і часом зовсім несподівані фінали. У західній літературі цей жанр називається  «fractured fairy tales», тобто «ламані казки». Проте упорядниці збірки – Оксана Лущевська і Валентина Вздульська, пропонують видозмінену версію – «заплутані казки». Оксана Лущевська: «Я прагнула, щоб наші українські казки оживали, стилізуючись під сучасність. Ішлося про перевтілення, пересинтез і справжнє перезавантаження українських народних казок». Валентина Вздульська: «Переосмислювати фольклор потрібно постійно. Так письменники актуалізують важливі для культури старі тексти та підтримують передачу культурних маркерів від одного покоління до іншого. Не секрет, що чимало українських поколінь, особливо в русифікованих містах, не зростали на українських народних казках. “По щучому велінню” вони знають краще за “Солом’яного бичка”, і це насправді катастрофа. Ми повинні весь час повертатися до дітей зі своїм фольклором у цікавій для них, актуальній формі, щоб робити їх спадкоємцями і носіями своєї культури, а не чужої».

Для збірки казки «заплутували» Анастасія Лавренішина, Галина Ткачук, Оксана Лущевська, Аліна Штефан, Мія Марченко, Валентина Вздульська, Саша Кочубей і Анна Хромова. Схоже, багатьох із них не зовсім влаштовували народні сюжети, почуті в дитинстві. Ось що авторки розповідають про своє ставлення до народної творчості та розкривають власні способи казкозаплутування.

Купити книжку.


Анастасія Лавренішина:

Більшу частину свого життя я слухаю, читаю, пишу та вивчаю казки. Дослідження Кларіси Пінколи Естес, Джозефа Кемпбелла, Крістофера Воглера, Володимира Проппа, Олександри Сергєєвої про аналіз народних казок і міфів інколи навіть цікавіші за самі казки. Раніше я сприймала образи та послання казок емоційно, а тепер вивчаю значення кожного символу – і це зачудовує. Щодо роботи над «заплутуванням» і вибором казки, то ще в дитинстві мені здавалося, що історія про Колобка недописана… Хіба ж можна з’їсти головного героя?! Мені аж кортіло переінакшити цей «жахастик» дитинства, аби інші діти читали цю історію з гепі-ендом. Однак я розумію, чому народна казка закінчується саме смертю Колобка. А як іще пояснити дітям, що не всі незнайомці бажають тобі добра й не від усіх ти втечеш? Тим не менш, мій Колобок розрахований на трохи старшу аудиторію, яка вже вивчила основні прийоми самозбереження й може поміркувати про те, щоби сталося, якби Лисичка не хотіла Колобку зла. Я не сильно маскувала оригінальну казку, а дописала її. Колобок у моїй версії – це страшна голова, яка котиться лісом, волає, що втік і «дістає» звірів, у яких взагалі-то є багато своїх проблем, окрім галасливого Колобка.


Саша Кочубей:

Читаючи сину українські народні казки, деякі з них здавалися мені жорстокими. «Котигорошко» – одна з найбільш відомих українських казок, тому я обрала саме її. Бо який сенс переписувати казку, яку більшість людей навіть не пам’ятає? Загалом у мене завжди був інтерес до цієї історії. «Жінка пішла на річку прати, коли ж котиться горошинка по дорозі… Жінка взяла горошинку та й з’їла. Згодом народився в неї син. Назвали його Котигорошком». Хіба можна забути такий поворот у сюжеті? Для збірки я обіграла одне з ключових повідомлень цієї казки: «А чого ти прийшов? Битися чи миритися?». І поміркувала над тим, якби Змію відповіли, що прийшли до нього з миром, а не з війною. А оскільки один із моїх улюблених прийомів – це гумор, то «Котигорошка» не став винятком.


Аліна Штефан:

Я завжди любила народні казки. І зараз, коли читаю їх із молодшою донькою, дивуюся, які класні вигадки, знахідки, сюжетні рішення або ідеї там є! Я обрала «Кривеньку качечку» через те, що в дитинстві мене дуже дратувало рішення персонажів підглядати, хто ж у них там прибирає і готує. А особливо обурював епізод, у якому спалили гніздечко, щоби назавжди залишити такий «статус кво», зруйнували те, чого не робили і не розуміли. Мені хотілося відійти від оригінальної казки якнайдалі, тому вийшла космічна фантастика про руйнування планети. Апелювання до «Кривенької качечки» проглядається лише в імені героїні Кіри та деяких порівняннях головного героя Макса. Але ключова ідея про те, що так легко, не думаючи, можна зруйнувати те, чого не створював, і від чого при цьому залежить життя – збереглася.


Мія Марченко:

З одного боку, народні казки цікаво досліджувати, але з іншого, на жаль, деякі речі в них безнадійно застаріли, як-от: розподіл гендерних ролей, ставлення чоловічих персонажів до жіночих, засилля стереотипів. Часи змінилися, тож мають, на мою думку, мінятися й казки. У дитинстві я з батьками часто гуляла в урочищі Кожум’яки й уявляла собі Кирила, як він мне ті кожі, як обсмолює коноплі і як б’ється зі змієм. А ще мені завжди було трохи шкода змія, тож обираючи казку я подумала: а може, все було трохи інакше? Я обрала «маскування», яке можна назвати «а насправді було отак» і писала казку, як пишуть тексти, що розвінчують історичні міфи.


Анна Хромова:

Казку можна перевернути і витлумачити дуже по-різному. Я найбільше люблю переносити сюжети в сучасність, міксувати сюжети чи зводити до одного тексту образи та ситуації з різних казок. Якщо чесно, то утриматися від казкових алюзій у тексті – оце для мене неабияке випробування. У «Казки про серце в залізній скрині» немає однієї казки-прототипу. Це мішанка  образів і символів із різних казок та легенд. Образів, які мені хотілося повернути так, аби вони заговорили про читачку або читача, або про когось, кого вони знають, як про героїв їхніх власних життєвих казок.


Якими зрештою постають перед читачами «заплутані казки»? По-перше, вони містять багато гумору й сучасних дотепів, по-друге, герої цих казок нарешті не поневіряються, страждають, гинуть, а вміло вирішують проблеми, по-третє, кожен текст залишає приємний післясмак і непохитну віру в силу добра (хоч як банально це звучить). Такий специфічний літературний жанр можна вдало інтегрувати в навчання. Із «заплутаними казками» легко гратися. Наприклад, можна запропонувати дітямрозпізнати казку-оригінал, а потім поміркувати над відмінностями. Обидва завдання передбачають знання текстів і вміння оперувати фактами. Також можна обговорювати й порівнювати соціальні ролі в казкових сюжетах, оновлених і фольклорних. Це сприятиме розвитку критичного мислення, толерантності та емпатії.

Книжку марковано для читачів 9–12 років, але ж казки належать до універсальних безвікових категорій. Особливо – заплутані казки. Тож, як радить Оксана Лущевська, плутайтеся і заплутуйте, але головне – читайте.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар