Загублене етно-фолькове фентезі
Філолог, магістр мистецтв, викладачка Ілона Волинська (Тарнопольська) та журналіст Кирило Кощеєв (Шихов) – успішне письменницьке подружжя, кандидати історичних наук та неабиякі шанувальники фольклору й обрядовості самобутніх народностей. Випробувавши свої пера в жіночих та детективних романах, письменники зупинили свій вибір на підліткових детективах, головною мірою на юнацькому етно-фентезі. Майже десятиліття тому вони перейнялися прекрасною і світлою метою – повалити англосакську диктатуру Гаррі Поттера українськими книжками про сучасних українських підлітків, також обдарованих надприродними здібностями, проте огорнутих автентичною містичною традицією наших рідних країв. Так і зароджувалася безперечно варта уваги, сповнена добірного етнографічного матеріалу та вигадливого екшну трилогія. Ззовні цю серію лаконічно й зовсім не попсово оздоблено, з обкладинок відразу вловлюєш, що читатимеш щось неочікуване, містичне, надбуденне…
Усі книжки серії містять по дві повісті. У першій, «Сезон полювання на відьом», знайомимося зі школяркою Іркою, котра мешкає з бабцею на околиці міста й просто таки захлинається у вихорі найпідозріліших подій. Вона от-от має довідатися про власний відьомський дар, нею з доброго дива переймаються зловісні пси-ярчуки та приблудний очеретяний кіт, незнайомці запрошують у відьомську школу, а згодом і взагалі викрадають… І це лише початок, бо Ірці тут-таки доведеться екстерном засвоювати небачені відьомські трюки, затямити, що відання є допоміжною галуззю бізнесу з дуже жорсткою конкуренцією, та довідатися різницю між робленими та природженими відьмами, здобувши собі ворогів у одних і других. На щастя, поруч із Хортицею постійно опиняються друзі: тиха розумниця Тетянка та замріяний рольовик із іграшковим мечем Богдась, тож усім нам чотирьом, заледве переводячи подих, таки вдається дотягнути до другої повісті, «Відьмин дар».
Тут сирота Ірка починає більше довідуватися про химерні хитросплетення своєї родини, зокрема й бабусю-відьму, а на голови відважної трійці перегортається черговий ківш жаских чудасій: на їхньому першому купальському шабаші бавляться справжні мавки, похитується ієрархія русалок і безіменних, милі котенята виявляються прокуреними буркотливими антипками, а на завершення вечора полонена стара відьма, помираючи, передає свій дар приголомшеній Тетянці. Чого тільки не буде далі: в полювання за дівчатами кидаються песиголовці й оскаженілі роблені відьмочки, мерці встануть зі своїх могил, а покутник визволятиме друзів із біди. На порятунок несподівано прийде навіть примарний байкер, малий Богдась виявиться не таким простим, як гадалося, а от наміри цілого спецзагону міліціянтів-вовкулаків іще доведеться з’ясувати.
«Мы пишем об очень современных детях, вот у которых нет детства, которые живут, как будто на метле летают: из школы на курсы такие, из курсов на курсы всякие! В этих только магия добавилась»
Ілона Волинська
Зупинімося на мить із подієвістю і ще дещо зауважмо про видання. Самі герої та оповідач спілкуються з нами й між собою не солов’їно, середньонаддніпрянсько, як можна було очікувати з назви, а радше степовою говіркою, трохи пересипаною відлуннями з Полісся та Слобожанщини. Мова викладу весь час тривожила й насторожувала мене якоюсь хисткістю структури, ніби кубики слів узято з іншого набору, аніж генеральну інструкцію побудови… Загалом мене так і не залишило враження, що оригінальний текст укладали російською мовою, а переді мною розгортався його переклад. Очевидно, в цій особливості сховано значний потенціал, бо ж погодьтеся: російськомовним у побуті юним читачам буде значно простіше розпочати читання українською з книжок про Ірку Хортицю, аніж, приміром, із «Нескінченної Історії» у вишуканому перекладі Юрка Прохаська.
Другу з книжок розпочинає повість «Чаклунство за наймом»: трійко наших друзів трошки дорослішають, їхні характери виразнішають, переживання, роздуми та взаємини героїв тепер урівноважують вир їхніх пригод. Промальовка реальності набуває більшої соціальної гостроти, події однозначно детективізуються й небезпечнішають із кожним кроком. До Ірчиних умілостей додається неконтрольоване перевертання, Богданко вживається в роль воїна сновидінь, а в Тетянки, уявіть собі, з’являється віртуальна копія – кібервідьма!
«Острів перевертнів» потішить знайомством із відповідями на давні запитання про ментівських вовкулаків та соковитою міфотворчістю довкола двох ворогуючих племен перевертнів, осердям повір’їв та обрядовості котрих виявляється знаний своєю окультною привабливістю острів Хортиця. На цій неспокійній землі, що дихає силою, Ірка навчається контролювати свою нову потужну подобу й виявляє нові приголомшливі факти про своє непросте походження. Звісно, книжку сповнено новими знайомствами зі шкідливою й не дуже поганню: нічками, Пилипом з конопель, хитрими привидами-охоронцями скарбів, отруйними плазунами і таємничим червонооким ворогом. Що особливо тішить від книжки до книжки, це те, що на кожного представника нечисті знаходиться свій неповторний засіб, спосіб, замовляння чи інша справедлива рада, відтак боятись особливо не варто, злегка перепочинемо й беремося до третьої частини.
Третя книжка про Ірку Хортицю розпочинається на теренах Інтернету, де наше чарівне юнацтво надибує запрошення на магічний сіті-квест, ведучим котрого виявляється упир, командами-супротивниками – інклюзники, літавці, скарбники та наші давні знайомі роблені, а суддею – родичка Лернейської гідри. Супроводжує й оберігає наших героїв, хто б подумав, справжнісінький цадик, із відповідним неповторним колоритом, але на цьому загравання з єврейською містичною традицією в книжці завершується. Уявити такого не вдасться, запевняю, тож ласкаво прошу до читання – третя книжка «Ірка Хортиця і магічний квест» вміщує повісті «Наречена на закуску» та «Відьмине коло».
Загалом останню книжку зреалізовано як дуже осучаснене, сповнене бурхливих перипетій читання з подвійною порцією гумору та розвитком подій дещо в дусі «плейстейшн». Мабуть, саме тут уперше дається взнаки пересихання того етно-джерела, котре, на мою думку, живило й унікалізувало серію. Спершу проскакують туманними порівняннями Василіса-премудра й царевич, а потім на сцену повноправно вивалюються й канонічна помічна трійця звірів «ведмідь-птаха-щука» із традиційною баб-Ягою, хоча й у доволі цікавій авторській інтерпретації.
Величезною чеснотою книжки є неабияке культурологічне насичення подорожі дітлахів до Кам’янця-Подільського. Учасники квесту не просто дізнаються, але й переживають історію сімох етнічних громад давнього міста, від середньовіччя до сьогодення, і подорожують крізь усі соціальні прошарки: від циганського табору до прийомів у дворянському маєтку. На сторінках книжки читачам зустрінеться легендарний Устим Кармелюк, відкриється таємниця кочового побуту ромів-циган, а жахи інквізиції несподівано виллються в нову кровопивчу лінію оповідки. Хто такі вірменські карлики ачуч-пачуч та досвідчені зайці, а також де знаходиться могилка прибульців, я навіть не маю слів розповісти!
П.С. З мого огляду може скластися враження, що Ілона Волинська та Кирило Кощеєв покинули писати про Ірку Хортицю, проте це не так. Серію з перших шести оповідей перевидало російське видавництво «Ексмо», доповнивши її п’ятьма новими повістями, вже винятково російською, а невдовзі планується вихід іще двох книжок, до круглого відьомського ліку. Тож Ірка Хортиця, певною мірою, далі існує, щоправда, на мій перший, побіжний погляд, вона перейшла в трохи інший вимір. Обкладинки й назви нових видань підносять данину водночас касовій сай-фай анімації, відеоігровій графіці й магічному аніме, з упізнаваними образами і типовими артефактами. Що найсумніше – з новітніх описів зникла навіть найменша згадка про наддніпрянське відьмацтво, котре лежить біля витоків серії, етнографію книжок тепер блідо зартикульовано як слов’янську, одним словом – боюся, що запланована автентичність тут поступилася панівному комерційному мейнстрімові. За відсутності українського видання продовження не читаю. Коли прочитаєте Ви, напишіть мені, будь-ласка, як там Ірці, Данкові й Тетянці, бо я за ними, по правді, трохи сумую.
