Загублені ґудзики і шлях до своїх суперсил
Автор: Ольга Пінчук
Тисячі сімей зірвалися холодної зими 2022 року у пошуках безпечного місця. Українки, схопивши в оберемки дітей, покотилися світом, як ті загублені ґудзики, тягнучи за собою кволу нитку надії на швидке повернення додому. Біженство – це і соціальне явище, і шлях водночас. Воно породжує безліч питань: що є дім і де він є, хто свій, а хто чужий, як знайти опору, щоб знову почати відчувати життя. Саме ці аспекти і розкриваються у книжках, які потрапили до огляду.
Чотири погляди, чотири ракурси однієї теми підсвічують у своїх текстах Слава Світова, Тетяна Рубан, Інна Данилюк і Галина Ткачук.
«Ґудзик, який хотів повернутися додому»
Історією для наймолодших, з одного боку, можна назвати книжку «Ґудзик, який хотів повернутися додому» (видавництво «Kalamar», 2024 р., ілюстрації Галі Вергелес). Слава Світова використовує вдалу метафору. А ну ж, хто не губив ґудзики? І її ґудзик, ледь тримаючись на нитці, таки губиться серед тисячі голосів, ніг та незнайомих слів. Слава Світова підсилює метафоричність середовища мовно. Вона вводить в історію мелодійні українські слова «серденько, лакоминка, пташок, легіт», і це дає змогу дорослому читачу погратися з дитиною у впізнавання. Історія ґудзика, ніби казка про шлях героя, але разом з тим вона багата на дорослі наративи. Ті, які можуть стати опорою батькам. Слава Світова не говорить про біженство, як явище, вона говорить саме про шлях. Шлях зростання героя, в якому той приходить до ресурсного для себе висновку:
«Бо Ґудзик нарешті знайшов своїх. Бо Ґудзик нарешті почувався вдома. Бо Ґудзик зрозумів, що він і є дім».
Тут авторка апелює до дорослих, бо таке усвідомлення дає силу прийняття ситуації, щоб рухатися далі і допомогти справитися з тугою за домом дитині. Якщо не брати до уваги контекст війни, то це твердження, насправді, є глобалізованим. Адже ми завжди шукаємо свій дім і своїх, чи не так?
Окремо варто відзначити ілюстрації Галі Вергелес та оформлення назагал. Метафоричні крила, якими наділяє художниця людей на одному з розворотів, натякають на перелітних птахів. Це дає надію, адже птахи завжди повертаються. У книзі є кілька розгортів, які розкриваються, як щось таємниче – ось ми бачимо, що ховає розбите вікно чи кишені, а ось зазираємо у скриньку, повну різноманітних ґудзиків.
«Чарівні дракони острова Ґозо»
Для дітей від шести років Інна Данилюк створила морську реалістичну історію «Чарівні дракони з острова Ґозо». Тут є історія дівчинки Юлі, яка через війну переїхала з мамою на Мальту, що переплітається з історією місцевого хлопчика Джуліана. Авторка говорить до дітей їхньою мовою – мовою фантазії. Обоє, Джуліан і Юля, мають свій сум – за дідусем чи домом, і кожен з них вдається до фантазії, як надійної терапії, здатної зарадити болю.
«Після нічної риболовлі першими до берега припливають Дракони. Джуліан завжди їх помічає здалека: скачуть, як дельфіни, та ще й пухкають вогнем».
Вирізьблені на дідовому човні дракони оживають у їхній уяві. Вони підтримують кожного з героїв і стають рушійною силою до ще однієї самотерапії – дружби. Відчувається, що Інна Данилюк добре знається на Мальті. Вона створює її такою, що читачу хочеться пірнути у це прозоре море і познайомитися з барвистим підводним світом. Це дає змогу прожити ще один досвід – досвід ресурсної подорожі, яка може запустити мрію про те, щоб це сталося насправді.
Ілюстрації Анни Вільчинської створюють неповторну атмосферу літа і морського бризу. Тут багато теплих барв, а це лишає приємний післясмак від прочитання.
«Блакитний записник»
Книжка Галини Ткачук «Блакитний записник» (видавництво «Віват», 2024 р., ілюстрації Марії Глушко) розрахована на молодших підлітків. Історія Влади та її блакитного записника, що скорочено називають «Бе Зе» – це теж чудовий спосіб самотерапії для дитини. Тут авторка також розмірковує над пошуком своєї спільноти, як чогось такого, на що можна спертися у часи змін. Влада знаходить таке середовище в образі таких самих дітей з України, які вимушено покинули свій дім. Дія – це один із потужних методів роботи з собою у стресових ситуаціях. І Галина Ткачук чудово вплітає цю дію в оповідь. Її герої вирішують створити книжку про Україну. Крім того, що це дає їм ресурс на прийняття ситуації, проживання тригерних моментів чи закріплення у своєму серці надії, це ще й спонукає читача задуматися, а чим же цікава та унікальна Україна назагал.
«Усі вважають, що Україна – це місце, де відбувається війна. І все».
Як нам розповісти про неї, як закохати і закохатися самим ще більше? Авторка запрошує поміркувати над тим, що таке країна для кожного з нас.
«А насправді в нас є купа всього цікавого. І це важливіше ніж вибухи. У тому сенсі, що війна мине, а Україна завжди була і завжди буде крута, еге ж?».
І ми знову повертаємося до теми ресурсу. Таке знання дає силу, таке знання дає повагу до себе і виводить з позиції жертви. Тоді ми здатні до дій. Тому герої Галини Ткачук створюють книгу, яка розчулює їхніх польських однолітків.
Ілюстрації Марії Глушко не просто змальовують певні ситуації, вони ніби грають з читачем і блакитними акцентами ведуть його крізь історію.
«Тимчасово переселені»
Для старших підлітків Тетяна Рубан написала книжку «Тимчасово переселені» (видавництво «Віват», 2024 р., ілюстрації Ольги Родзік). Це історія про дітей, які опиняються в Італії, про поступове відкривання власного серця головною героїнею Валею, і, знову ж таки, про пошук своїх опор у дружбі. Ми бачимо різних героїв: гідних, як брати Влад та Давид чи Квітка, і не дуже, як сеньйора Людовіка разом із онукою. Хтось із них має свій біль, який штовхає на певні ганебні вчинки: красти гуманітарку, булінг тощо. А хтось просто є «чорною дірою», як каже авторка голосом одного з героїв. Тут яскраво зображені почуття Валі. Ми бачимо, як вона оточує себе муром через моральне виснаження та страх, і разом з тим вона ще має достатньо сил аби відстояти себе і свої кордони. Ми бачимо, як поступово до неї повертаються кольори життя, як поруч із нею з’являться її люди. І це виглядає дуже реалістично з точки зору досвіду біженства.
«А друг і справді не посада» – резюмує Валя, нарешті відчуваючи аромати італійських трав, сонця та моря.
Надзвичайно стильні ілюстрації Ольги Родзік доповнюють історію. Вони створюють додаткову динаміку та настрій.
Тож у книжках, які прямо чи опосередковано стосуються переселення, авторки звертаються до теми самопідтримки, пошуку власних опор та ресурсу на рух далі. З кожної книжки можна винести свій рецепт і приміряти його, як плаття, щоб дізнатися, що ж саме спрацює. Кожна історія говорить про почуття, які є дуже впізнаваними для тих, хто пережив такий досвід. Авторки змальовують шлях героя до себе, адже саме проживання будь-яких травмуючих подій і запускає цей непростий процес. А ще у книжках відчувається вдячність іншим країнам за підтримку. Вдячність також є ресурсним почуттям. А ресурс – це те, що потрібно і дітям, і дорослим у цей час.
