Замість списку літератури
На підліткових літшколах під час вільного спілкування до мене не раз підходив хтось із учасників і читав свої вірші, щоб почути пораду чи відгук. У таких випадках я не схильна давати порад – натомість люблю давати список літератури. Бо поезія була моїм улюбленим читанням у старших класах, і я досі вважаю її важливою частиною підліткового читання як такого. Однак, на жаль, про поезію Володимира Свідзінського, Михайля Семенка, Олега Лишеги, Тараса Мельничука і ще багатьох дуже важливих для мене поетів я дізналася тільки в університеті.
Із моїх спостережень, ситуація у шкільній освіті за останні роки майже не змінилася. Хоч гіпотетично нагуглити можна багато всього, однак для цього треба знати принаймні ключові слова. Антологія української поезії ХХ століття, укладена Іваном Малковичем, – це, сказати б, «скарбниця ключових слів». Я не тішу себе ілюзіями, що багато хто з юних читачів педантично прочитає усі 1280 сторінок книжки. Цей томик для гортання, для пошуку інших віршів (які не увійшли в жодні підручники), інших прізвищ та інших поетик. Щоб око зачепилося за чудову назву чи химерний образ – і «витягло» назовні цілий світ, котрий живе в кожному хорошому вірші.
«Хтось може спитати: а чому Тичина (такий-сякий, прорадянський) представлений аж 71 віршем (ціла поетична збірка!), а інші поети – меншою кількістю? Відповідь нелогічно-проста: я вибирав ті вірші, які до мене промовляють, і якщо в одного автора таких назбиралося кілька десятків, а в іншого – менше, то, незалежно від цього, їхні творці для мене однаково важливі»
Цей томик – і для школи. Адже, очевидно, творчість кожного поета може бути подана максимально привабливо, а може – максимально відразливо. У першому варіанті дуже важливим є питання смаку того, хто добирає поезії. Іван Малкович, без сумніву, людина з гарним літературним смаком, тому починати вивчення поета з віршів, дібраних саме цим упорядником – не найгірша стратегія.
Здається, смак Івана Малковича – єдиний цілком зрозумілий чинник формування антології. Натомість інші ходи можуть викликати певні питання. Ідеться передовсім про поділ антології на дві нерівні частини: у першій – великі добірки, у другій – малі. А також про рішення залучати тільки вірші поетів, народжених до 1950 року, таким чином «роз’єднавши» поетів одного покоління між двома антологіями: цією, яка вийшла, та наступною, на яку сподіваємося.
Однак видання ідеально пасуватиме для бібліотеки вчителя, який на уроках планує поговорити не лише про поезію тих «хрестоматійних» класиків, чиї вірші обов’язково треба вчити напам’ять (і рясно цитувати у творах на вільну тему), а й про Майка Йогансена, Наталю Лівицьку-Холодну, Ірину Жиленко, Леоніда Кисельова, Грицька Чубая…
Вживати термін «обов’язково для прочитання» щодо 1280-сторінкової книги – надто жорстоко, то назовімо цю антологію «обов’язковою для гортання» для кожного, хто хоче знати й відчувати українську поезію хоч трошки більше за традиційний рівень «вивчив-склав-забув».
Коментар БараБуки:
А ще це чи не найкращий подарунок для вчительки укрліт 😉 По-перше – красивий і коштовний: антологія має відмінну поліграфічну якість, дивовижний тонесенький папір і класичну палітурку. Вона неабияк прикрасить книжкову поличку вчителя. А по-друге, звісно, це той подарунок, який означає значно більше ніж матеріальна «відзнака» симпатії, адже йдеться про фаховий розвиток, на який нашому вчительству часом банально бракує коштів.
– Вгадай, скільки сторінок в «Антології»? Не підглядай! – розповідав БараБуці про книжку Іван Малкович.
БараБука роздивилися ошатний томик, прикинула товщину і сказала:
– 600?
Видавець задоволено розсміявся. Потім БараБука ходила з цим же питанням показувала «Антологію» книгодрузякам. Не вгадав ніхто 😉
Коментар видавця:
«Антологія української поезії ХХ століття» надрукована на дорогому «біблійному папері». Обсяг книжки майже 1 300 сторінок. Тут представлена поезія від Тичини до Лишеги, причому добірки доволі великі. Також видання містить біографії авторів. Я майже півроку працював над упорядкуванням і в уже знайомих авторів із захватом вичитував щось нове… Це була складна й напружена робота… Сама книжка дуже естетична, зручна, невеликого формату – оскільки використано тонесенький папір.
