#ЖивіПисьменники: а хто за кадром?
Від початку року у словнику книгодрузяк міцно засіли слова «живі письменники» – саме таку назву має спільна акція БараБуки та Українського інституту книги. Ви мали змогу подивитися 10 відеороликів першого сезону та більше дізнатися про чудових авторів, які творять сучасну дитячу літературу.
А чи задумувалися ви, хто стоїть за кадром? Чий голос розповідає про книжки відомих письменників? У титрах ця людина підписана як «Повністю Прозора дівчинка з питаннями», а в житті вона відома як учениця сьомого класу Софія Сілакова. БараБука розпитала Софію, як їй велося в ролі Прозорої дівчинки та з якими складнощами довелося зустрітися в роботі над озвучуванням.
Читайте також про щасливі спогади з дитинства Живих письменників.
БараБука: Що найважче в роботі Прозорою дівчинкою?
Софія Сілакова: Прозорій дівчинці треба добре знати текст сценарію і бути дуже уважною до назв і наголосів. Бо Васса, Чупакабра, Чакалка, Драго, Пиптик, Маляка, Гаплик, Хлюсь, Мамай, Вільгельм та багато інших цікавезних персонажів можуть образитись. А ще треба поєднувати роботу в студії та шкільні уроки.
– За умовами проєкту Ти озвучувала вже готові питання письменникам. А яке запитання поставила б від себе?
– Мені дуже сподобалося ставити запитання Лесі Ворониній. Адже, як ведуча радіоефіру, пані Леся сама завжди ставить запитання своїм гостям, а тут ми помінялись місцями. Від себе я би запитала: чи не належить пані Леся до якогось таємного товариства? Ну дуже вона добре розбирається в таємних агентах, товариствах і всіляких заплутаних історіях!
– Які найсмішніші моменти процесу Ти пригадуєш?
– У книзі «Гості на мітлі» Володимира Рутківського є відьма Ядвіга Олізарівна. Ким вона тільки в мене не була: і Святозарівною, і Орізарівною, і Олександрівною. Доводилося постійно переписувати і багато сміятись. Звісно, смішно було так багато зойкати і голосно позіхати. Для різноманітності я іноді казала «Няв!».
– Що у сценаріях було для Тебе найбільш несподіваним?
– У сценарії про Сашка Дерманського була фраза «“Бигимоти не медмеді”. Тут просимо бути дуже уважними: НЕ “Бегемоти не ведмеді”, а “Бигимоти не медмеді”. Бо бигимоти – це не бегемоти, а медмеді – це однозначно не ведмеді». Я думала, що на озвучення цієї фрази у нас піде десять дублів, але ж ні, я сказала її з першої спроби. Всім раджу цю скоромовку!
– Чи бачили ці відео Твої друзі, однокласники? Як реагували?
– Точно знаю, що бачили мої вчительки, вони дуже радіють, що я беру участь у такому важливому освітньому проєкті. Деякі однокласники спочатку не вірили, що це я, доки не побачили титри. Звісно, сміялися з деяких моментів, мені самій весело переглядати ролики.
– Які книжки Ти любиш читати? Які 5 книжок Ти порадиш одноліткам?
– Сергій Оксеник «Лісом, небом, водою». Це фентезі. Люблю, коли і цікаво, і зовсім трішечки страшно, і читається легко.
Деббі Танг «Бути інтровертом». Це комікс про те, як живеться дівчинці в галасливому і не завжди комфортному світі.
Таня Стус «Де Ойра?». Це не тому що вона така коротенька (сміється). А тому, що в ній йдеться про САМОСОБОЮНАПОВНЕННЯ – таку дуже важливу штуку. Мені часто хочеться побути трохи наодинці, і авторка пише, що це дуже корисно.
Галина Ткачук «Книжка про сміття». Дивились серію #ЖивіПисьменники про Галину Ткачук? Там вона каже, що сміттєву проблему краще не створювати, аніж вирішувати її. Але говорити про екологію треба, і читати також. А книжка ще й красива. Одне з моїх захоплень – це ілюстрація. І хочу сказати, що робота Антона Селешія дуже крута.
Анна Хьоґлунд «Про це говорять лише з кроликами». Люблю книжки з меланхолійними історіями, а її оформлення – це окрема розмова. Просто візьміть її до рук.
А ще дуже раджу журнал «Однокласник», бо він постійно в тренді, а ще в ньому є плакати зі знаменитостями, в кожному номері!
Знімали та монтували ролики відеочарівники з продакшн-студії «Videohead». БараБука запитала їх про враження від участі в акції #ЖивіПисьменники та роботи з Прозорою дівчинкою.
Ліза Боборикіна:
Працювати з Сонею – суцільна радість! Талановита, енергійна, відповідальна, розумна, весела – можу перелічувати позитивні якості дівчинки й перелічувати. Іноді забуваєш просто, що це дитина! У студії звукозапису не розгубилася ні на секунду, водночас помітно було, як сяють від щастя очі. Важливо, що Соня розуміє, про що начитує текст озвучування, знайома з усіма творами авторів із проєкту і їхніми героями. Вона впоралася з цим завданням легко, і результат відмінний.
Я вже озвучувала це, і можу повторювати ще і ще раз: такого душевного й зворушливого проєкту в нас ще не було. Коли замислюєшся, яка величезна робота зроблена командою фахівців з Барабуки та Українського інституту книги, коли розумієш, які високі поставлені цілі, й що все це робиться для майбутнього дітей, а, значить – і країни, не можна не включитися у проєкт емоційно. На знімальному майданчику ми й самі ніби ставали дітьми, коли слухали про персонажів творів й кумедні обставини, в яких вони опиняються. А одного разу я не змогла стримати сліз – так пройняла мене історія Григорія Фальковича про його дитинство.
У мене є маленький син і ми з ним багато читаємо дитячих книжок українською, серед них є й ті, що написані авторами з проєкту #ЖивіПисьменники. Для мене це унікально – от сьогодні я читаю книги Тетяни Стус і Галини Ткачук, а вже завтра моя дитина знайомиться з авторками! Я в 1991 році, коли мені було чотири, про таке навіть не мріяла.
Володимир Богданцев:
Мені уроки української літератури запам’яталися в першу чергу набігами татарів, утисками з боку пана і подальшим сумом. На зйомках проекту #ЖивіПисьменники я побачив інших авторів, почув інші історії. Дуже радий, що наша команда взяла участь у створенні іншого досвіду для дітей – думаю, тепер вони з більшим нетерпінням будуть чекати початку уроку української літератури, ніж перерви після.
