Знайомі незнайомці
Єлизавета Жигалова
Пісні «Кобра» (The Hardkiss) й «Шкідлива звичка» (Христини Соловій) найкраще описують атмосферу і головну героїню книги. Що би ви робили, якби вам наснився сон, де стара жінка передає вам відьомські здібності гілкою жасмину? А потім війна… Я б точно збожеволіла, але не Юля, хоч як вона неодноразово казала: «Я точно збожеволіла!». Дівчина до останнього не вірила у те, що сталось, але лише до однієї зустрічі.
« Назар поблажливо усміхнувся. — Почнімо. Ти — відьма, а я — відьмак. — Викликайте Сапковського, — пробурмотіла Юля, ледве розтуляючи губи. Хлопець говорив українською, і вона теж машинально перейшла»
Під час прочитання я сміялася, плакала хвилювалась, поринала в ностальгію і вмирала від милоти. Персонажі харизматичні. Кіт-фамільяр Юлі, на ім’я Тор, Назар Кішка і його домовик Каштан (який нагадав Кальцефера з «Мандрівного замку Хаула»), заполонили моє серце з першої ж іронічної появи, фрази й дії, а головна героїня Юля нагадала старі часи, коли я фанатіла по Пенсі Паркінсон, читаючи фанфіки. На обкладинці вони навіть чимось схожі.
Особливо щемливо було спостерігати як головна героїня намагається перейти на українську впродовж історії, багато чого переосмислює і дорослішає. Окремо зачепив розділ з її ностальгією про Запоріжжя й Азовське море. Я теж відчула тугу за дитячими спогадами й відпочинком на одеському пляжі, солодкою пахлавою, гарячим нагрітим піском й мушлями, які любила збирати.
Десь на середині книги нас чекатимуть ретелінги й переосмислення відомих казок братів Грімм і Шарля Перро як-от: «Метелиця», «Червона Шапочка», «Рапунцель», «Попелюшка», «Гензель і Ґретель», а також згадки про Румпельштільцхена. Також сучасний сленг: «класична слов’янська пара» барбі плюс шрек, yep, крінж та інші. Ксенія Шпак згадувала серіали: «Сейлор Мун», «Всі жінки відьми», «Сабріну», «Надприродне»; пісні: «Хейспіч», Христини Соловій, «Жадан і Собаки», Linkin Park «in the end», «AC/DC». Якщо порівнювати мої враження від прочитання «Змії й голуба» та «Скринею гріммів», свій бал я віддам стовідсотково Ксенії Шпак. Хімія між Деном і Юлею була такою захопливою, що читати сто сторінок вдень, коли запара, було чистою насолодою і відпочинком.
«Ден схилив голову набік. — Обережно, не зустрінь у лісі вовка, червоне худі. — Так ти переді мною»
Це перша янг едалт книга, що мене так вразила, а особливо від української авторки. Єдине, що трохи кинулось з недоліків у тексті — це часті повтори імені Юлі, майже у кожному реченні або абзаці. Твір наповнений описами Бережан (Тернопільщина); архітектури або кумедних назв, наприклад магазин «Рай». Ця книга буде не лише цікавим чтивом на вечір до чашки смачної кави й львівського сирника, а й пізнавальною. Згадки про Самійла Кішку, Потоцького, Франка й інших мені довелося гуглити, щоб зрозуміти краще контекст.
Важко висловити всі враження, які залишила книга, але я процитую Юлю: «Я не думала що я така сентиментальна». Коли дочитала роман, ледь стримала сльози, бо ця комфортна історія закінчилась. Вона точно залишила посмак і знакове «тату» на моїй читацькій душі. І окрема подяка за художнє оформлення та ілюстрацію на обкладинці Світлані Бєляєвій та за летеринг Катерині Яцушек. По тексту й подяці видно, що авторка заморочилася над твором, і недарма, адже цей твір я неодмінно перечитуватиму не раз. Він такий же смачний, як львівський сирник, і зберігає часточку магії й таємниці, яку ви дізнаєтесь, коли розгорнете книгу для прочитання.
