Зцілення суспільства

Автор: БараБука

Завершуємо публікувати лекцію Олега Романчука «Батьківство в ХХІ столітті: що ми можемо подарувати нашим дітям, окрім айпадів?». До уваги читачів – остання, четверта частина.

Частина 1. Корені й крила наших дітей. Безпечна прив’язаність

Частина 2. Потреби дитини й інгредієнти стосунків батьків і дітей

Частина 3. Зрілість особистості й батьківська зрілість

Під час революції ми на всеукраїнському рівні усвідомили, як багато є людей, що не вміють поважати й чути одне одного, бути доброзичливими, не знають, що таке гідність, і ми бачили, як на цьому ґрунті стається велика катастрофа. Можна зрозуміти, що всі ті проблеми, з якими зіштовхнулася Україна, великою мірою пов’язані з браком людей, які були б психологічно зрілими, щоб будувати, творити спільноту. Якщо розуміти суспільство як велику сім’ю, то на українських теренах вона тривалий час була дуже нездоровою. Це була сім’я, де вбивали людей тільки тому, що вони думають інакше. Де не було довіри, де виживали тільки найсильніші та найхитріші. Де людей ділили на «своїх» та «ворогів». Ворогів треба було зневажати, засуджувати, ненавидіти, у тій системі люди не знали поняття гідності. Як результат у нас були (і є) нездорові суспільні ментальні схеми. Терор посіяв страх, страх посіяв рабську покору, і принцип «моя хата скраю» став нашою коупінґ-стратегією виживання. Приниження гідності посіяло меншовартість й умовне почуття власної цінності – або я ніхто, або я хтось, якщо маю багатство, силу, красу… Система нечесності посіяла недовіру, тому немає порядності в стосунках, натомість – хитрість і переконання: люди мене обдурять, тому краще обдурити й використати їх першим. Переслідування інакомислення призвело до страху вільно думати й висловлюватися. Моя студентка зі сходу України пише: «Мені соромно ловити себе на тому, що в своєму оточенні я боюся сказати, що думаю по-інакшому. Соромно, що я не можу подолати цього страху, але я хотіла б бути вільною». Рабська покора, умовне відчуття цінності, нарцисизм, зазомбованість і некритичне мислення – це ті психічні суспільні хвороби, з якими маємо справу.

Якщо розуміти суспільство як велику сім’ю, то на українських теренах вона тривалий час була дуже нездоровою. Це була сім’я, де вбивали людей тільки тому, що вони думають інакше. Де не було довіри, де виживали тільки найсильніші та найхитріші. Де людей ділили на «своїх» та «ворогів»

Ми пережили революційні часи, які показали, де наше зцілення. І наші герої показали, що краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах. Наш народ тепер піднімається, і не можна бути скраю. Шириться поняття гідності, яке означає, що ми поважаємо кожну людину, поважаємо себе, творимо Україну як спільноту любові. Як суспільство ми потребуємо зцілення. І якщо хочемо виховати дітей, які будуть вільними й творчими, треба осмислювати й зцілювати наше минуле – особисте й колективне.

Те, що впали попередні правителі, ще не означає, що наша ментальна система змінилася. Поки вона не зміниться, ми не можемо перейти в нову якість буття. Гідність та інші речі, про які ми говоримо, – це багато років роботи над собою. Щоб виховати дітей із почуттям гідності, доброзичливості, волелюбності, нам потрібно неабияк попрацювати над собою.

Я люблю роздуми Жана Ваньє про еволюцію людини. Він казав, що тривалий час ми вважали, нібито вершина еволюції – це гомо сапієнс, людина розумна. Очевидно, що й Гітлер був гомо сапієнс, як і багато інших тиранів і жорстоких людей, – і це не є вершина еволюції. Її пік – людина любляча, зріла, мудра, це щось, до чого варто стриміти; і що більше буде в світі людей люблячих, зрілих, мудрих, гідних, то менше залишиться речей, яким ми нині свідки і які засмучують, а буде більше любові, солідарності, творчості, взаємодопомоги, які ми теж недавно бачили і які хочемо впровадити в українське життя. Люди вийшли на Майдан зокрема заради своїх дітей, щоб ті росли в іншій, у новій Україні. Ми хочемо, щоб це була держава, де люди можуть бути людьми, не мусять спотворювати себе, підлабузнюватися, вступати у корупційні зв’язки, щоб вижити. Ми хочемо, щоб це була Україна, де люди можуть вільно думати, будують хороші стосунки з іншими і творять добро. Ми казали, що ця революція була революцією свідомостій гідності, і тепер покладаємо надії, що сили людяності, гідності й добра переможуть, і ми створимо в Україні інший простір.

Книжки та фільми Олега Романчука можна завантажити тут.

Записала Анастасія Левкова