Зв’язок поколінь через мамин щоденник
Анастасія Крижановська
Чи замислювались ви коли-небудь про те, як це — бути 12-річною дівчинкою-підлітком у часи, коли за вікном панує війна? Дитина, світ якої мав би бути наповнений лише безтурботністю, мріями та друзями, раптово зіштовхується з вибухами, тривогами та втратами рідних. Її рятує лише втеча у віртуальність — у світ “Роблокс”, де не лунають сирени, не зникає світло й не потрібно бути «дорослою». Там можна створити ідеальний світ, де все залежить лише від тебе. Але навіть найяскравіша гра не здатна заглушити відчуття самотності, коли тато на фронті, мама завжди втомлена, а молодший брат постійно дратує. Саме в цей момент доля підкидає їй щось значно важливіше, ніж інтернет — старий мамин щоденник, який відкриває зовсім інший світ і допомагає зрозуміти її такою, якою вона була колись.
Книга «Щоденник моєї ма» — це історія про зв’язок поколінь, який не зникає навіть тоді, коли здається, що спільної мови вже не існує. Авторка Олена Скуловатова дуже тонко передає емоції сучасних підлітків: роздратування, втому, відчуження, але й ту приховану потребу бути почутими. Аврора сприймає маму як когось, хто «нічого не розуміє» у сучасному світі, але, гортаючи пожовклі сторінки зошита з підписом «Особистий щоденник Маргарити Писаренко», дівчинка раптом бачить іншу її сторону — щиру, вразливу, часом навіть таку, як вона сама.
Олена Скуловатова майстерно поєднує теперішню реальність із блекаутами, вибухами й цифровими технологіями та минулі події, де літа 1992-1994 років здаються цілком безтурботними. Та за цією ностальгією криється глибокий сенс: ми всі колись були дітьми, усі переживали перше кохання, образи, пошуки себе. Ці події тягнуться крізь покоління: «Ми всі трохи схожі, навіть якщо здається, що живемо у різних світах».
Авторка через свою героїню точно відображає ставлення сучасних дітей до війни: усі начебто звикли до сирен та звуків “прильотів”, але разом із тим мають бажання “втекти” в ігри, де з’являється відчуття захищеності. «Там не страшно. Там я можу зникнути», — говорить Аврора. Ця фраза відгукується сучасним дітям, адже вони були змушені навчитись жити в умовах постійної небезпеки.
Щоденник мами стає для Аврори способом не лише зрозуміти її, а й знайти себе. Вона починає розуміти, що життя Маргарити в дитинстві також було наповнене подіями: коханням, пошуками друзів та помилками. Це усвідомлення дівчинки починає прокладати шлях на їхнє зближення – воно руйнує ту дистанцію, яка лежала між ними протягом тривалого часу.
Варто відзначити, що особливу атмосферу цієї книги створюють ілюстрації Валерії Печеник. Вона змогла передати ті почуття й події, що дійсно мали сенс — прогулянка взимку, книга “Собака Баскервіль”, гра в настільний теніс та розмови з дідом Остапом. Вони справді допомагають глибше зрозуміти книгу за допомогою емоційного підтексту. У кожній ілюстрації пані Валерії відчутні тепло й затишок, але водночас помітна й тривога через війну. Саме завдяки цим малюнкам читач або читачка можуть не просто прочитати про події, а й дійсно відчути їх.
Книга Олени Скуловатової написана дуже живою мовою – простою та розмовною. Це дарує відчуття, наче її написала звичайна сучасна дівчинка-підліток зі своїми жартами та сленгом. Аврорі з її історією хочеться вірити — її образ та життя неідеалізовані, зі своїми проблемами та викликами. Її внутрішній світ крихкий, але водночас вона мужня й сильна людина, що здатна пережити будь-які випробування й не втратити себе.
Цю історію варто читати не лише підліткам, а й їхнім батькам. Діти в ній зможуть у якійсь мірі впізнати себе та свої життєві проблеми, а дорослі — зрозуміти, що їхні доньки та сини — ті ж люди, що й вони самі, які мають право на втому, відчуття болю та власні ілюзії. І, можливо, саме ця книга стане тією сходинкою до порозуміння між двома поколіннями, якої так бракувало.
На мою думку, сила цієї книги криється в тому, щоби не нав’язати конкретні висновки або розв’язки певних проблем, а дати як юним читачам та читачкам, так і їхнім батькам, можливість замислитись, чому саме так відбувається, що між ними виникають конфлікти й чому молодші хочуть втекти у віртуальність, та як саме дорослі можуть їм допомогти та налагодити з ними стосунки. Історія заснована на реальних подіях — подібні ситуації, до описаних в книзі, трапляються щодня, тому це робить її ще ближчою до нас.
«Щоденник моєї ма» — це не просто книга про війну чи дитинство. У ній показано, як важливо чути одне одного, берегти спогади й не втрачати людяності навіть у найскладніших ситуаціях. Вона про те, як у найбуремніші часи знайти світло в житті. І, зрештою, у собі.
