7+

Бешкетниці з Куземина

Жанна Капшук

Іван АНДРУСЯК. Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекли з дому: Дівчача повість. – Київ: Час майстрів, 2015. – 96 с.
Уподобань: 14

Кому ж, як не дітлахам-непосидам, знати напевне: без пригод життя – не життя! І хто ж, як не вони, невгамовні дослідники світу, здатні надихнути дорослих до нових відкриттів? Отож, якщо вам у житті катастрофічно бракує пригод та сміху, якщо часом хочеться утнути щось незвичайне, та ви ніяк не наважитеся, або ж, наостанок, якщо у вашому домі є дитина молодшого шкільного віку, яка точно зацінить пригодницьку веселу повістину в «тореадорівському» стилі, тоді вам сюди, на сторінки книжки Івана Андрусяка «Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекли з дому».

Є ще одна категорія читачів, яка неодмінно вподобає нову історію про непосидючих дівчат. Це ті, чиї дітки зростають на інших книжках Івана Андрусяка і знають та люблять перші дві історії про сестричок. Ліза та Стефа, до речі, дівчата реальні. Вони доні самого автора. Тому нехай вас не дивує, що літературні персонажі, як їхні прототипи та як інші діти-читачі, нівроку підросли! Якщо в першій та другій історіях (книжки Івана Андрусяка «Стефа та її Чакалка» та «Кабан дикий – хвіст великий») молодшенька Стефа знайомиться з Чакалкою, воює з бабаями, пізнає навколишній світ і бавиться зі своїми ровесниками-малюками, то вже в третій пригоді, у «Сорокопудах», ідеться про речі справді доросліші. Тут тобі й утеча з дому, і гра в шпигунів, і таємні записки, і навіть археологічні розкопки кургану!

«Не хвилюйтеся, ми втекли з дому назавжди і на обід не повернемося! Пироги набридли, зваріть вареників!»

Отож, найперше, що хочеться сказати про цю книжку: вона дуже пригодницька й дуже насичена! Про це говорять самі дівчатка: «Варто лише вийти за хвіртку – і пригоди почнуться самі собою». Таки-так: подеколи здається, що рівень пригод зашкалює! Лише уявіть: основна частина повісті стосується одного дня, який сестрички-утікачки проводять поза домом.

За цей один-однісінький день дівчатка встигають: власне, втекти з дому (а точніше – з хатини своїх бабусь у Куземині, куди приїздять із Києва на літні канікули), посидіти в кущах і побавитися з кицькою із чудернацьким іменем З Голодного Краю, «поборотися зі злочинністю» (зі шпигуном, який виявився не-шпигуном), покупатися в Жабулятнику (це така річка), розкласти вогнище й спробувати зварити собі на обід яйце, обговорити багато різних важливих питань, зустрітися з «пророчителем із гори Замок», скласти бізнес-план щодо пошуку Золотого Коня, передати його своєму другові – Власникові Трилітрового Банку Тарасові Дмитровичу – на розгляд, а потім ще й разом із ним влаштувати розкопки на старому кургані…

І після всього цього у сестричок ще є сили сидіти до ночі в кущах біля дому й думати, яке ж покарання від бабусь їх чекає. Що тут казати: отакі вони – гіперактивні діти! Чи, можливо, це все-таки авторський прийом із втискання якомога більшої кількості пригод на якомога менше сторінок? Мені, наприклад, проковтнути всі ці пригоди і, головне, осмислити їх як події одного дня виявилося завданням нелегким. Було б легше, якби всі ці дівчачі вигадки й авантюри відбувалися ну хоча б упродовж кількох днів, а краще – тижня. Тоді б читачі мали змогу разом із дівчатками подеколи трішечки відпочивати й переварювати те, що трапилося в попередньому розділі.

Такою ж насиченою є інформаційна частина книжки. Основну історію автор майстерно доповнює різними цікавинками, що ненав’язливо насичують пізнавальний інтерес читачів. Це і легенда про соловейка, кліща та сорокопуда (пташку – також своєрідного персонажа повісті, що й пояснює назву книжки), і цікавенні географічні та історичні факти про Україну, і міркування Лізи та Стефи на «дорослі» теми… Усе це й написано доступно й зрозуміло для дітей, і читається на одному подихові.

На мову твору хочеться зробити окремий акцент. Жива, весела, жвава, стильна, наповнена смішними словечками, вигуками та влучними й дотепними фразеологізмами – мова повісті тішить і надихає. Ріже вухо хіба те, що подеколи маленькі дівчатка вживають надто складні слова (як-от «безальтернативний», «бомбардувальник», «інвестиції») та смачні народні прокльони («Досить того, що цілісінький рік у ту дурну школу ходи, щоб вона згоріла, й усіх учителів слухайся, бодай їм грець…»). Такі моменти не всім можуть видатися близькими та зрозумілими. Але й у них, либонь, є сенс: адже вони вкотре нам нагадують про те, що діти завжди копіюють дорослих.

Розповідати про «Сорокопудів» можна ще багато. Попри деякі зауваження, яскравих вражень, захоплення та сміху ця книжка залишає безліч! А щоб уникнути можливих нерозумінь маленькими читачами певних слів чи ситуацій, читайте цю книжку разом – усією сім’єю!

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар