Перший раз у дитсадок
Нещодавно прочитала психологічну повість Івана Андрусяка «Пінгвінік» – про дорослішання дітей, про першу у житті малюка задачку під назвою «перший раз у дитсадок».
Дошкільниця Катруся чи не вперше глибоко занурюється у світ дорослих, намагається зрозуміти їхні ролі в родині. Те, що сім’я – найважливіше для неї, бачимо на прикладах Олі, що стає неврівноваженою, бо її батьки розлучаються, тоді як допитлива героїня має довірливі стосунки з батьками.
Тут і про обов’язки, які з’являються після відвідин садка, зародження дитячої дружби, конфлікти, маленькі підлості. Становлення особистості у схемі «дім-майданчик-садок», пошук уподобань (спершу Катруся хоче бути зайчиком, потім пінгвініком)…
Для малюка перший похід до садка є стресом, таким великим, що його можна порівняти зі стресом космонавта, що збирається в політ. Тому підготувати дитину потрібно заздалегідь. Мама Катрусі, як і багато мам, спершу водить дитину гратися до садка. Коли дівчинка потрапляє у сформоване середовище однолітків, вона несподівано розуміє, що її інтереси можуть навіть суперечити потребам інших. Сварок не уникнути, адже діти лише вчаться опановувати власні емоції. Втім, конфлікти – це суперечності, які допомагають пізнати світ.
«Повість “Пінгівінік” Івана Андрусяка – перша психологічна повість для дошкільнят, у якій ідеться про перші проблеми, обов’язки, прикрощі й радощі малюків та про адаптацію дитини до життя у колективі».
Багато моїх знайомих мам не віддають дітей до садка, вважаючи, що вдома діти психічно врівноваженіші та здоровіші. Проте матусі забувають, що, спілкуючись із однолітками, дитина вчиться жити у колективі без батьків, у неї формуються навички «мирного» спілкування з іншими дітьми. При делікатному втручанні батьків та вихователів формується потреба дотримання такого собі «принципу раціонального егоїзму»: мені вигідно бути добрим, чуйним, веселим, тобто я чинитиму з іншими так, як хотілося б, щоб чинили зі мною. Автор уважає, що у спілкуванні з малюком відповідальність за контакт несуть саме дорослі. Їм потрібно вчитися добрати правильні слова й формулювання, аби задовольнити всі дитячі запити й відповісти на запитання, зуміти зрозуміти й прийняти стан дитини.
Дошкільня вчитися усвідомлювати, що ніхто не належить іншому повністю (у мами є свої справи, обов’язки, інтереси), і чим швидше воно це зрозуміє, тим урівноваженішим стане. Але дитині необхідне спілкування з батьками. Батьківські нарікання на відсутність часу є тоді, коли дорослі вважають виховання дитини за менш важливу справу, бо роботу можна знайти нову, а втрачений час у вихованні дитини не повернеш.
Добрий гумор надає авторському стилю невимушеності, а симпатичні ілюстрації Олени Шикури надихають читача «бачити» героїв. Вдалим є застосування чорно-білих малюнків, які допомагають уявити емоції героїв.
Повість варто прочитати, бо 1) дитина почує історію про себе (мій син Богдан вподобав повістину, бо у ній розповідається про такого, як він, хлопчика; ідентифікація дитини з героєм допомагає персонажеві «прожити» життя); 2) можна заздалегідь посміятися із дитячих проблем, знищивши страх перед ними; 3) читання разом із дитиною об’єднує, а згодом дасть змогу запобігти проблемам, які виникають під час адаптаційного періоду дітлахів у дитсадку.
