Універсально для вундеркіндів: за і проти

Автор: Наталка Малетич

Кілька років поспіль харківський видавничий дім «Фактор» (видавництво «Пелікан») у серії «Енциклопедія для маленьких вундеркіндів» випускає книжки авторства Наталії Чуб. Їх зазвичай адресовано дошкільнятам чи молодшим школярам. Як у багатьох енциклопедій, у них великий формат, книжки мають великі яскраві ілюстрації, часто на сторінку, а то й цілий розгорт (де, наприклад, може уміститися настільна гра). Цей формат мав би приваблювати дошкільнят, які, не вміючи читати, люблять розглядати у книжках малюнки та переказувати книжку, коли батьки вже читали їм текст, або ж фантазувати, створюючи свій сюжет. Великий шрифт підійде дітям, якщо вони пробують або вже вміють читати самі.

Із переглянутих книжок згаданої авторки непогане перше враження справляють «Азбука ввічливості» (2008) та «Азбука бізнесу» (2011). Вони мають добре прописаний казковий, навіть дещо детективний сюжет. Мері-Джейн із «Азбуки ввічливості» знаходить у садку за домом загадкову коробку з десятьма кумедними бабусями в ній, які почергово намагаються зробити дівчинку то брехункою, то плаксою, то замазурою, щодня даруючи їй сукню «свого» кольору. Однак Мері-Джейн невдовзі розгадує хитрощі нав’язливих бабусь і разом зі своїм другом Джимом випробовує різні способи їх спекатися.

Можна, щоправда, закинути авторці, що вся пригода діється десь там у старовинному будинку, очевидно, в Англії (судячи з імен), і тому маленькі читачі можуть вирішити, ніби правила етикету – щось застаріле й не надто потрібне сьогодні. Ймовірно, що всі події були би ближчі читачам, якби відбувалися в природніших і звичніших для них ситуаціях – у дитсадку чи школі, без гувернанток. І щоб підступи бабусь стосувалися Мері-Джейн і Джима однаково, інакше складається враження, що чемними, усміхненими та чисто вбраними годиться бути здебільшого дівчаткам, що, вочевидь, підживлюватиме ґендерні стереотипи.

Позитивною рисою «Азбуки ввічливості» й інших згаданих енциклопедій є їхня інтерактивність: майже після кожного розділу додано ілюстроване завдання, наприклад, назвати риси намальованих дівчаток чи підібрати відповідний до певної оказії одяг, знайти слова, які допомогли би домовитися зі співрозмовником, а не конфліктувати.

В «Азбуці бізнесу» дітям теж запропоновано практичні завдання, як-от створити дієву рекламу, поміркувати над тим, як правильно вкласти гроші. «Азбука бізнесу» (2011) має підназву «Пригоди Сергійка у Країні Гномів» і насправді є за своєю суттю пригодницькою повістю (героям навіть доводиться ловити злого гнома, який пограбував місцевий банк). Головний герой, який вимагає найдорожчої забавки в іграшковому супермаркеті, опиняється в казковій країні, де кожного гномика залучено до праці, тож хлопчикові поступово доводиться зрозуміти, що гроші в гаманцях батьків не беруться самі собою. Авторка в цікавій і доступній дошкільнятам формі розповідає, як почати власну справу, про попит і пропозицію, про рекламу, про можливість примножити гроші, поклавши їх у банк під відсотки, а також про благодійність. І дуже важливо, що в книжці є цей моральний аспект – не лише примноження коштів чи самозбагачення, але й їх використання для суспільно важливих справ, інакше маленькі читачі могли би рости хіба що великими Скруджами.

«Цікаві правила дорожнього руху» (2012), що вийшли у серії «Читаємо і граємося», мають прикріплену гру-«ходилку». Як розповіли мені в місцевій бібліотеці, діти часто беруть цю одну з найновіших книжок саме заради гри. Що стосується сюжету повісті, він здається дещо «притягнутим за вуха»: на Землі в інопланетян вилучають «летючу тарілку» за порушення дорожніх правил. Щоб отримати свій транспорт назад, ті мусять ходити разом зі своїми земними друзями – хлопчиками-школярами – на курси водіїв, аби отримати права. Напевно, не одного юного сучасного й технологізованого читача насмішить, що як пальне для летючої тарілки герої використовують… згущене молоко. На жаль, згадана книжка не дотягує ні до пригодницької оповіді, ні до фантастичної. І навчання правил дорожнього руху (у книжці також є завдання з вивчення дорожніх знаків) урешті теж губиться за недофантастично-недопригодницьким неоковирним сюжетом.

Окрім того, у книжці трапляється чимало мовностилістичних помилок. Скажімо, тавтологій «…це і є летюча тарілка, яка прилетіла з космосу» чи кальок із російської «направлення в автошколу», «в сищиків грати». Урешті, це типові вади не лише «Цікавих правил дорожнього руху», мовні огріхи трапляються в усіх зазначених книжках. Зокрема, багато неоковирностей і в «Азбуці хоробрості», чого лише варті такі віршовані рядки: «Може статись, наша мама йшла і сумку упустила?»; «далі став він кашлять і голосно чихати», «давайте її почитаємо» (а можна ж «почитаймо!»). Або, наприклад, у тій самій «Азбуці ввічливості» читаємо: «Мері-Джейн любила грати біля підніжжя пам’ятника» (калька з рос. «играть», в українській мові потребує або додатка – на чому грати, у що грати; в значенні «гратися» вживається рідко, радше у розмовній мові (відповідно до «Великого тлумачного словника української мови під редакцією В.Т. Бусел). В «Азбуці бізнесу» натомість трапляються неузгоджені звертання (не використано форми кличного відмінка), слово «вірніше» використано у значенні «точніше».

«Азбука хоробрості» розрахована на наймолодших – дітей 2–5 років. Книжка складається з окремих оповідей, а радше коротких діалогів двох головних героїв, мишки Соні та їжачка Ромчика, які вчаться долати розмаїті страхи. Більше їх, звісно, у мишки, а їжачок як справжній лицар допомагає мишці їх долати (знову стереотип?). Мишка боїться і виступу в дитсадку на святі, і поїздки у ліфті чи в метро, боїться грому та блискавки, вогню, електродрельки, порохотяга і мила, павучка і темряви (таки краще, ніж «темноти»). Їжачкові лячно хіба що кататися на новому велосипеді та з’їжджати з високої гірки. Коли після всіх пригод, що їх мали звірята, малюкові пропонують просто на сторінці намалювати своїх найкращих друзів чи найвищу гірку, з якої він не боїться з’їхати, це є своєрідною казкотерапією. «Азбука хоробрості» стане в пригоді у подоланні дитячих страхів і батькам, і вихователям у садках, за умови, що вони зважатимуть на мовні ляпи і зможуть синхронно редагувати текст.

Згадані книжки виходили і в російській (чи насамперед у російській) версії. У цьому, ймовірно, криється причина численних мовних кальок, ляпів і неузгоджень, хоча ніде не вказано, що тексти перекладено. В кожному разі мовні огріхи засвідчують, що авторка знає українську недосконало, а над текстами не працював добрий літредактор. Тож чи купувати/не купувати або читати/не читати згадані книжки своїм дітям, слово за батьками, які мають залишатися першими експертами при виборі дитячої літератури.