Для кожного віку – свої ключі

Автор: Юліта Ран


Рубрика #НовеЧитання створена з метою ознайомлення з новими апробованими методами промоції читання. Цього разу своїми професійними напрацюваннями ділиться дитяча письменниця, драматургиня, режисерка Юліта Ран. Досвід Юліти Ран стане у пригоді насамперед письменникам і письменницям, які хочуть привернути увагу вибагливих слухачів.

Нова реальність – нова книга

Банально, але факт: сучасні діти народжуються з ґаджетами в руках. На книжку вони дивляться зовсім інакше, ніж ми, дорослі. Їм мало самого лише тексту йі малюнків, вони хочуть, щоб там були усілякі «дива», якась доповнена реальність, принаймні QR-код, що відчиняє певний «портал». Що може бути за тим порталом? Та хоч би й та сама історія з книжки, але начитана голосами акторів чи самого автора, або ж пісня, малюнок, квест тощо. І, мабуть, усім подобаються книжки інтерактивні. Такі, що заохочують дітей малювати просто на сторінках, виконувати певні завдання, розв’язувати загадки, тести – усе це викликає цікавість. Адже в такий спосіб читачі відчувають себе співавторами книжки, а це дуже важливо для них. Я інколи думаю, що в майбутньому взагалі вже не буде «просто» книжок для дітей, лише якісь ґаджето-книги й різні книжкові новоформи.

Фото: Марина Ленева

Чого хочуть діти?

Діти хочуть якісну захопливу історію – це раз. Дітям подобається знаходити в цій історії речі, які натякають на те, що їх оточує, на те, що вони добре знають – два. Водночас їм подобається дізнаватися щось нове – три. І вони люблять, коли герої трохи схожі на них, неважливо, хто це – білочки, їжачки, космічні пірати або квіткові феї – ось чотири.

Є контакт!

Знайомство з читачами я починаю зі спілкування й обговорення книжок – не своїх, а тих, які діти читають і які їм подобаються. Чудово, коли виявляється, що в нас спільні смаки, і ми можемо трохи позахоплюватися Гаррі Поттером чи ведмежатком Паддінґтоном. Зазвичай я чесно зізнаюся, що люблю казки й фентезі, згадую, що бачила колись у дитинстві фей. Перші хвилини зустрічі з читачами – це завжди встановлення контакту через історії та жарти. А ось у процесі спілкування я ще додаю рухливості й творчості – ми ліпимо з пластиліну або малюємо, вигадуємо історії та робимо якісь акторські вправи. Спрацьовує те, що я завжди намагаюся бути щирою, зануреною у процес «тут і зараз» та енергійною (інколи аж занадто, мені здається). Ще я доволі легко змінюю хід зустрічі, не боюсь імпровізувати. Якщо запланована ідея не спрацьовує – беру іншу.

Фото: Арт Нестеров

Що може піти не так?

У принципі, що завгодно. Пригадую, як на першій презентації нових книжок із серії «Феєричні пригоди» («Феї та еліксир щастя» і «Феї та Кристал життя») видавництва «Ранок» (книжки щойно приїхали з типографії, а це завжди особливий момент для автора), на моє запитання «Чи любите ви сюжети про фей?» діти хором відказали: «Ні!». Звісно, можна було би прочитати їм іншу свою книжку (наприклад, щось із «Чарівних речей» чи «Мандрівних казок», які я завжди беру з собою про всяк випадок), але ж це мала бути презентація книжок про фей! Тож я швидко «ввімкнула режисерку» й запитала, чи люблять діти малювати. У відповідь почула не менш дружнє: «Так!». Тоді вже роздала дітям олівці та папір, спокійно почала читати уривки про фей, а слухачам запропонувала намалювати персонажів такими, якими вони їх собі уявляють. Наприкінці зустрічі діти вже не хотіли розходитися і, здається, таки полюбили чарівних крилатих істот.

Фото: Арт Нестеров

«Валіза з інструментами»

За фахом я – театральна режисерка, і мій різноманітний театральний досвід (від роботи в дитячому театрі й викладання у фаховому виші до постановок у театрах) завжди стає у пригоді. Крім того, я кілька років працювала на телебаченні, маю непогано поставлений голос, тож можу читати в ролях і перевтілюватися в різних персонажів. Також завжди спрацьовує формат практичних театральних вправ, які допомагають відчути своє тіло, розібратися з емоціями та самовираженням. Наприклад, коли презентую книжку «Не бійся боятися» (про різноманітні страхи), ми разом із дітьми досліджуємо, в якій частині тіла в нас «мешкають» ці страхи і як їх можна позбутися шляхом простих вправ. Ми спочатку напружуємо окремі частини (руки, ноги, шию, плечі), вчимося їх розслабляти. А потім повністю перетворюємося «на камінь» – і з полегшенням скидаємо з себе тягар усіх наших тривог і страхів.

Загалом у мене немає універсальних порад. Я гадаю, що всім нам, дорослим, варто усвідомити: книжка вже ніколи не буде єдиним джерелом інформації й подразником уяви просто тому, що тепер існує чимало альтернативних джерел і подразників. Потрібно шукати інші сенси. Діти не розуміють абстрактних, завчених у школі фраз «книга – вікно у світ знань», «книга розвиває наше мислення», хоча вони чітко це повторюють, проговорюють, коли ти їх питаєш, навіщо взагалі читати. Натомість вони розуміють конкретні приклади: я хочу намалювати комікс, мені треба навчитися складати історію, а найкраще цьому вчитися, прочитавши певну кількість історій, написаних/намальованих іншими людьми. Це має бути системний підхід, комплексний, для кожного віку – свої ключі.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар



Читайте також: