Феномен 36 і 6 котів
Понад 160 тисяч примірників серії «36 і 6 котів» і сувенірка, безліч шанувальників і шанувальниць, розтягнені на цитати фрази персонажів – без сумніву, це ознака успіху в нашому літературному світі. У чому ж секрет популярності «36 і 6 котів» Галини Вдовиченко, серії, що від першої книжки розлетілася до вдячних читачів і читачок (загальний наклад першої книжки – 79 тис примірників, і ця цифра щодня росте)?
У мене є кілька версій.
Перша – це величезна кількість різних персонажів, із якими діти можуть асоціювати себе. Хтось усе коментує, як Коментатор Чорний Кіт, хтось весь час потрапляє в бійки, як Голота й Кутузов, хтось малий у великій компанії і весь час плентається під ногами, як малі кошенята. А хтось велично споглядає все з висоти свого досвіду й благородного походження, як Баронеса. Кожен із котів має свої особливості мовлення й поведінки. Усім є місце в котячій великій родині, і всі вони попри різність – команда.
Друга версія – про вибір персонажів. Хто не любить котиків, та ще й майстерно намальованих ілюстраторкою Наталкою Гайдою? Герої намальовані як персонажі мультфільму, а оскільки текст дуже динамічний і комічний, то й уяві художниці є де розгулятися, промальовуючи характери персонажів.
Третя версія – універсальність проблематики, проте водночас і локальний колорит, що дозволяє авторці безкінечно розбудовувати життя котів і їхніх двоногих друзів. Серіальне продовження було логічним, адже характери виявилися такими живими, що саме по собі їхнє співіснування провокувало конфлікти, комічні епізоди й пригоди.
Однак погодьмося, що якби не успіх першої книжки серії, решти могло б і не бути. Як свідчить керівниця відділу PR & Marketing «Видавництва Старого Лева» Оксана Зьобро, «діти не просто надихнули, а буквально взяли в облогу Галю, випрошуючи її спершу написати продовження першої книжки, а потім не зупинятися і писати далі і далі».
Однак припускаю, що якби наступні книжки були написані менш вправно, серія могла б «заглухнути» на півслові – і не було б ні пригод котів-детективів і партнерства з майже сотнею бродячих собак, ні котів-компаньйонів і зворушливого сюжету про будинок стареньких, ні котів-рятувальників і важливого сюжету про межі допомоги. «Цей текст унікальний, бо він надається до різних жанрових інтерпретацій, – коментує головна редакторка ВСЛ Мар’яна Савка. – І можна легко собі уявити і власне мюзикл на сцені, і мультиплікаційний фільм, і книжку з додатковою реальністю». Властиво, забігаючи наперед, скажу, що у 2018 році відбулася прем’єра італійського мультсеріалу «44 коти», творці якого скористалися прийомами, які задовго до того використала у своїй серії Галина Вдовиченко. Наприклад, у серіалі є кіт Фрикадель, а у книжці – Сордель і Ля Сосис. У серіалі – киця Міледі, а у книжці – Баронеса. Цікаво, як виглядає ця історія у правовому полі, оскільки перша книжка української серії вийшла за три роки до італійського мультика.
«Моє ім’я Голота, і все у житті залежить від того, як на це поглянути. Візьмімо, наприклад, нормальну людську температуру. Тридцять шість і шість, правильно? Температура здоров’я. А сорок два – це не просто погано, це – гірше не буває.
Тридцять шість і шість – добре, сорок два – жахливе неподобство. Залежно, як подивитися на одні й ті ж цифри!.. Нас тут рівно тридцять шість і шість, тридцять шість дорослих та шестеро маленьких. Хороша цифра. Цифра щастя, здоров’я та гармонії. А про цифру сорок два ми навіть не згадуватимемо, гаразд? Домовилися?»
Четверте – не версія, а радже ствердження – історії про котів написані з величезним теплом і гумором. Хоч би який замурзаний і бродячий був кіт, відчувається, з якою любов’ю авторка ставиться до свого персонажа – кожного з кількох десятків (якщо враховувати й собак, які з’являються у другій книжці, то рахунок іде на сотню з гаком). У кожному зі своїх персонажів Галина Вдовиченко бачить прихований чи явний талант – а це, погодьтеся, дуже важливо для дитячої книжки.
Нам цікаво спостерігати за тим, як серйозно коти підходять до «мистецтва» дряпопису і як не менш серйозно потім розслідують викрадення картин. Серце тріпоче, відчуваючи любовну лінію Стаса і його нової знайомої. Ми співпереживаємо самотнім мешканцям старечого будинку, в якому так бракувало руху – і чотири десятки котиків додають будням стареньких вітальності.
Повертаючись до феномену «36 і 6 котів» (чому аж ніяк не 42, читайте в рецензії Ірини Гищук), найвірогідніше, зійшлися вкупі всі ці важливі складові, адже в дитячій книжці неможливо схибити ні в тексті, ні в оформленні, ні в позиціонуванні. Я також запитала в авторок серії «36 і 6 котів», у чому ж популярність їхніх героїв.
Галина Вдовиченко, авторка:
Сказати, що діло в героях – котах; чи в їхній кількості, чи в тому, що там немає авторського загравання й повчань, що те і се … – то «так», і «ні» одночасно на кожен варіант відповіді. Я не знаю, чому «36 і 6 котів» такі популярні. Адже я всі книжки пишу з однаковою любов‘ю. Але не всі так сприймають читачі. Мабуть, тут зійшлися в одній точці кілька важливих факторів і посилюють один одного. Я знаю, що кожну наступну книжку з цієї серії відпускаю з рук із відчуттям «здається, вийшло». Якби цього не було, посунула б її вбік, і нехай дозріває. Якщо зникне це відчуття або бажання розказати наступну історію, якщо мені не буде цікаво писати далі, я поставлю крапку.
І варто, звісно, додати, що все має значення – ілюстрації Наталки Гайди, рівень поліграфії, це все важливо.
Наталка Гайда, ілюстраторка:
Я вам чесно скажу, що це і для мене велика загадка! Може, тому, що це котики і так багато персонажів. Завжди є в кого погратися. Може, тому, що це якась дуже спокійна направду річ, воно більше нагадує японський жанр, не знаю як українською, російською «каждодневность», коли ти досить глибоко занурюєшся в якийсь світ, і бачиш, як там працюють найменші речі. Плюс деякі коти досить харизматичні: з досвіду, коли людям подобаються персонажі, вони хочуть їх бачити, мати поруч, а це тягла річ, і постійно виходять продовження… Але по-чесному, мені важко зрозуміти якусь чітку причину їх популярності. Вочевидь, сталися правильний час і місце!
