11+

«Сила дівчат»: ні стереотипам?

Ольга Русіна

Катерина БАБКІНА, Марк Лівін, Анна САРВІРА, Юлія ТВЄРІТІНА. Сила дівчат: маленькі історії великих вчинків. – Київ: Книголав, 2018. – 112 с.
Уподобань: 5

Нова книга від Катерини Бабкіної та Марка Лівіна позиціонується як вітчизняні «Good Night Stories for Rebel Gіrls»: у виданні зібрані 50 історій про українських жінок, кожна з яких по-своєму змінювала свій час та суспільство, у якому жила. Непросте завдання – обрати (лише) 50 достатньо репрезентативних постатей та опрацювати їхні біографії, але добірка персоналій у «Силі дівчат» у цьому сенсі виглядає вдалою. Безперечний плюс книги – серед героїнь представлені найрізноманітніші професії: від письменницьких та дизайнерських до ІТ та військових.

Читайте також: Це зробила вона: сильні книжки для дівчат

Приємні враження залишають по собі художнє оформлення і характерні впізнавані ілюстрації Юлії Твєрітіної та Анни Сарвіри. Проте на деяких малюнках текст коротких висновків до кожного з есеїв важко прочитати через те, що він зливається з кольором чи з деталями картинки.

У самих текстах часто трапляються незрозуміло чи криво побудовані речення, тавтології, на які мав би звернути увагу літературний редактор: «Одного разу Ганна з дітьми взяли участь у конкурсі проектів, як утеплити школу, і перемогли у ньому. Школа отримала шість планшетів, які тепер допомагають у навчанні» або «Усі свої перемоги та поразки вона сприймала як можливість покращити гру, поглибити свої можливості». Таких уривків із усієї книги можна назбирати на невелику збірку вправ із редагування.

«Одна дівчинка стала королевою Франції. Звали її Анна, і була вона донькою Ярослава Мудрого, великого київського князя»

Тексти розраховані на дитячу аудиторію, і більшість із них написані в цікавій та доступній формі для приблизно 7–12 річних читачів. Дуже дисонують із цим фрагменти з подібною термінологією: «Лілії довелося не лише вигадувати одяг, а й виховувати споживача, формувати ринок, налагоджувати комунікацію: на той час в Україні індустрія моди не була розвинена».

З особливою теплотою й інтригою написані есеї про сучасниць – Мар’яну Савку, Наталію Жижченко, Олесю Яскевич, Ольгу Харлан тощо. Натомість у випадку персоналій із минулого відчувається, що часову віддаленість спробували компенсувати загальними фразами. Найяскравіше це проявилося в есеї про Лесю Українку, де зустрічаємо класичні, ніби зі шкільного підручника, формулювання про те, що вона мала «високі ідеали» та «багато енергії, потужної і незламної». Тим же грішать і невеликі висновки, які дібрані до кожного есею і мають на меті підсумувати оповідь і порадити, що треба робити, аби стати такою, як кожна з описаних героїнь. Дуже часто це універсальні фрази про те, що треба вірити в себе, не зраджувати власних ідеалів, йти до мети тощо – тобто те, що можна було б із однаковим успіхом сказати про будь-яку з героїнь книжки (і не лише про них: наприклад, щоб бути як Емма Андієвська, треба «багато подорожувати і дуже любити читати книги») . Лише в деяких із цих фрагментів зустрічаємо висновки, що безпосередньо стосуються того, що саме робила і як жила героїня (приміром, після есеїв про Соломію Крушельницьку чи Параску Плитку-Горицвіт).

Зважаючи на загальну тематику та мету книжки, дивно бачити в ній також згадки про те, що та чи інша героїня отримала «правильне» виховання чи стала «справжньою художницею». Хіба ми не намагаємося якраз акцентувати увагу на тому, що немає єдиного «правильного» шляху і хіба героїні «Сили дівчат» не підтверджують цього історіями своїх життів?

Попри ці проблематичні моменти, «Сила дівчат» може стати гарним початком для тематичної традиції на українському ринку (буквально днями виходить схожа за тематикою та структурою «Це зробила вона» від «Видавництва»), а також непоганим посібником для батьків та вчителів: відправною точкою, на якій можна побудувати розмову, пояснивши заразом ті речі, які у книжці вказані побіжно. Наприклад, що ж таке формування ринку чи які саме високі ідеали мала Леся Українка.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар

Увiйти за допомогою: