7+

У чорному-пречорному лісі…

Жанна Капшук

Галина ТКАЧУК. Тринадцять історій у темряві. – Київ: Темпора, 2016. – 48 с.
Уподобань: 16

Усім нам від природи властиве бажання інколи боятися. Тож мода на «жахливчики», що спалахнула останніми роками в українській літературі (як дорослій, так і дитячій) цілком виправдана. Надто – коли ми вже допалися до можливості видавати свої україномовні книжки про зомбі, монстрів та вампірів. Та одна справа – зачитуватися перекладами всесвітньо відомих майстрів «горор-фікшну» і писати в їхньому ж стилі, й зовсім інша – створити дещо унікальне й нове. А точніше, підняти на поверхню старий і добре знайомий усім дитячий фольклорний жанр страшилки і покласти його в основу сучасної, стильно оформленої книжки. Саме це й зробила Галина Ткачук, написавши «Тринадцять історій у темряві».

«Один хлопчик на ім’я Антон Мунченко вчився грати на акордеоні.
Це була дуже тяжка доля».

Стиль Галини Ткачук дуже специфічний: письменниця уміє дивовижним чином бачити незвичайне в буденному й химерно переплітати в текстах уявність і реальне життя. Очевидно, саме ці вміння, в сукупності з дитячою безпосередністю та чудовим почуттям гумору дозволили авторці так майстерно описати всі «Тринадцять історій».

А фундаментом книжки стала усна «народна творчість», що прийшла до нас із дитинства. «На чорній-пречорній горі стоїть чорне-пречорне місто…», «Одного темного осіннього вечора одна дівчинка лишилася вдома сама…», «Якось один хлопчик прокинувся вночі від того, що…» – так починаються декотрі з історій, які розповідає Галина Ткачук. І ці початки є знайомими і навіть трохи рідними, либонь, для кожного з нас. Адже такі історії-страшилки діти, а подеколи й дорослі, люблять розповідати одне одному у відповідних ситуаціях. Наприклад, по вечорах у дитячих таборах, або в темних купе нічних поїздів, або біля вогнища у лісі… Головне – щоб атмосфера була підходящою.

Читайте також: Жахалочки зникають при світлі

Авторка запевняє: у темряві страшні історії виникають самі собою. Однак у тому й полягає нюанс усного фольклору, що він, розказаний та прослуханий, ризикує все-таки зникнути, забутися, загубитися. І щоб цього не сталося, деякі історії варто записувати. Цього разу Галина Ткачук записала тринадцять історій. Кількість обрана невипадково, адже число «тринадцять» додає книзі ще більшої містичності. Кожна історія тут – це невелика оповідка, витримана в жанрі дитячої страшилки, та водночас унікальна й неповторна – така, якою її вигадала й записала письменниця.

Отож, тринадцять різних історій. Коротших і довших, страшних і смішних, чарівних і буденних, зрозумілих і логічно завершених та цілком загадкових і з відкритим кінцем. У деяких історіях оживають класичні герої страшилок: «один хлопчик» і «одна дівчинка», з якими традиційно трапляються якісь халепи або незвичайні події; чорна-пречорна дама, яка зберігає свою таємницю в своєму чорному будинку; монстри та вовкулаки, що живуть у темних кімнатах та в дитячих снах. У деяких – з’являються нові цікаві персонажі, як-от: Прозорий чоловік, що лякає одну дівчинку, Розбездзявка, про яку мріє один хлопчик, Серединожер, що з’їдає усе зсередини, Риба-з-ніжками Коваленко, яка шукає свій манмурт, Балабоновий монстр та інші. Однак головні персонажі, що живуть у всіх тринадцятьох історіях Галини Ткачук, – це іронія і сміх. У кожній оповідці авторці вдається гармонійно поєднувати страшне й комічне. І це надає книжці легкості й невимушеності, допомагає з усмішкою подивитися на власні страхи й відокремити уявне від реального. Іронічні моменти здебільшого проявляються наприкінці історій, тому вони не псують моторошну атмосферу, а доповнюють і довершують її. Водночас, кінцівки оповідок Галини Ткачук неможливо передбачити, адже світ страшилок сповнений стількох несподіванок, що ти ніколи не знаєш, чим усе завершиться.

Ще одним своєрідним доповненням і страшного, і смішного компонентів книжки є її оформлення. Намалювала й зверстала «Тринадцять історій у темряві» художниця Ірина Мамаєва, яка використала у книжці прийом темного тла. Тож більшу частину всіх ілюстрацій виконано на чорному, фіолетовому, синьому, сірому, що, властиво, і створює відчуття темряви. До речі, під час читання мимоволі звертаєш увагу: коли починаєш читати історію, написану на темних сторінках, відчуття страху загострюється, коли ж ту, що міститься на світлих сторінках, – приходить відчуття заспокоєння. Тому страшнішими видаються саме оповідки з чорних сторінок. Ілюстрації Ірини Мамаєвої виконано в популярному нині примітивному стилі: складається враження, що перед нами – блокнот дитини, яка замальовує персонажів, робить написи на сторінках, доповнює свої записи стрілочками та кумедними фігурками. Це також підкреслює особливу атмосферу книжки, додає їй дитячості, іронічності, невимушеності.

Те, що читачі «Тринадцятьох історій у темряві» можуть вдосталь і полякатися, і посміятися, робить книжку дуже цінною для дитячої аудиторії. Дітям необхідно інколи відчувати страх і небезпеку. Адреналін пожвавлює й загострює їхні почуття та емоції, які потрібно вчитися контролювати та приборкувати. А найкраще впоратися зі страхами допомагає саме іронія і сміх. До того ж оповідки Галини Ткачук написані так легко, просто і водночас захопливо, що це надихає на власну творчість. І в книжці це передбачено: після тринадцятьох історій залишено місце для чотирнадцятої, яку може написати сам читач. Тож саме тут він може виплеснути власні страхи і перетворити їх на щось моторошне чи кумедне; або ж знайти свою незвичайну історію у звичайних буденних речах; або ж розповісти стару класичну страшилку в новому стилі й форматі.

Враховуючи всі ці моменти, я б сказала, що найкраще ця книжка підходить для дітей молодшого й середнього шкільного віку – тих, які вже можуть достатньо осмислити прочитане або почуте й спробувати перелити власний досвід у новий твір. Однак може вона використовуватися також для читання дорослими діткам-дошкільнятам, якщо відповідає їхнім інтересам та потребам, а це вже мають визначати батьки дитини. Та й самим дорослим прочитання книжки Галини Ткачук може бути корисним! По-перше, аби трішки полоскотати власні страхи, згадати цікаві посиденьки з друзями та моторошні дитячі історії. А по-друге, аби подивитися на світ очима дітей: дізнатися, що може лякати, чого може хотітися-бажатися, а чого не дуже, навчитися влучно відповідати на дитячі страхи й бути справжнім другом своєї дитини.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар