В малому й у великому


Щоб розуміти дітей, для нас, батьків, дуже важливо плекати також свою внутрішню дитину. Слухати допитливий голос усередині себе, жити з настіж відкритими світові вікнами, жадібно ковтати довкілля, літати на гойдалках пізнань чи дозволяти собі несподівані («нераціональні») зізнання. Але й кожною клітинкою тіла – сумувати від несправджених очікувань чи надто довгого шляху до мрії, тамувати внутрішні сльози чи кричати або мовчати «я не дружу з тобою!»…

Як малюк долає ці стреси й струси? Звичайно, хоче маминих чи татових обіймів, ласкавого слова співчуття й чарівних здатностей вирішити всі проблеми, прогнати всіх ворогів і купити всі вкрай необхідні іграшки (вірю, що весь арсенал у вас завжди напоготові 😉

Що ж робити нам, «сміливим», «витривалим» і «всемогутнім»? Де брати натхнення долати незгоди й перешкоди, розчарування й смуток, аби ділитися силою й прямувати Шляхом? Одного для всіх рецепта не існує. Але кожен із нас вирощує власне «зілля», персональну панацею, водночас із самовиростанням. Якщо шлях від дитини до дорослого ми долали, не ховаючи голови, вперто видираючись на вершини й сміливо простуючи через глевкі місця, то в наших таємних внутрішніх закапелках врешті вречевлюються потрібні у скрутну хвилину «пігулки»: Любов, Радість, Віра, Дружба, Довіра, Натхнення… – на кожен той випадок, коли внутрішня дитина готова розпачливо плакати й озиратися в пошуках рідної опори.
Чи висіяні ці зернятка у наших дітей?.. Чи проростають вони?.. Піду-но пополиваю своїх дівчаток.

П.С. БараБука про всяк випадок підказує: добра дитяча книжка – це чудодійне добриво 😉

З любов’ю, Тетяна Щербаченко.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар



Читайте також: