11+

Вихід в іншому місці

Анна Третяк

Анастасія НІКУЛІНА. Сіль для моря, або Білий Кит: роман-буря. – Харків: Віват, 2017. – 224 с.
Уподобань: 5

В моєму дитинстві в метро можна було побачити таблички «Немає виходу» – там, де передбачено зустрічний потік пасажирів. Згодом їх замінили на більш життєствердні «Вихід у іншому місці». Часом усім нам украй важливо знати, що вихід є, просто інколи він – у іншому місці. Особливо якщо ми – підлітки, що до краю заплуталися у власному житті.

«Можна спробувати. Разочок. А що, коли вийде! Вона замружилася, підбираючи слова, й розплющила очі, голосно промовляючи:
— Я гарна! Я люблю себе!
Відображення змовчало. Здавалося, вона стала ще більшою. Ліза опустила футболку і спробувала не дивитися вниз. Але погляд уперто повертався до живота, який чітко заявляв, що жирна ніколи не буде гарною»

Життя підлітків не назвеш простим. Фізіологічні зміни організму впливають на світосприйняття, провокують на ризиковані, подекуди нерозумні вчинки, єдина мета яких – зрозуміти, хто я і яке моє місце у цьому світі. Не дивно, що батьки таких дій не підтримують і часто конфліктують із майже-дорослими, внаслідок чого ті вимушені шукати нові джерела підтримки. Наприклад, серед випадкових онлайн-знайомих.

Повість Анастасії Нікуліної «Сіль для моря, або Білий Кит» (яку сама авторка визначила як «роман-буря») складається з основної історії – нещасливої дійсності дівчини Лізи – та кількох додаткових ліній, які наприкінці сплітаються в єдиний вузол. Ліза з батьками переїхала у приморське містечко, та життя на новому місці щасливим годі назвати. Однокласники цькують, батьки не розуміють і сварять, ні з ким навіть поговорити про свої проблеми. Лише дві особи охоче вислуховують Лізу – таємничий віртуальний Білий Кит та незнайомка в інвалідному візку. Ну і ще море, яке є повноцінним персонажем історії.

Цей текст драматичний, як світосприйняття підлітків. Коли все – або зараз, або ніколи, все гіперболізоване і доведене до крайнощів. Авторка зібрала чималу колекцію проблем. Складні стосунки з батьками, булінг, харчові розлади, смертельні ігри, нещасні випадки та небезпечні онлайн-знайомства. Щось розкрите всебічно, щось лише побіжно згадане, і далеко не все має просте вирішення. Але для більшості гострих сюжетних ліній Анастасія Нікуліна все ж передбачає нехай пунктирно окреслений, та все ж вихід.

Читайте також про книжку в огляді: Гра в 21

«Сіль для моря» не є простим читанням. Текст просякнутий болем – сльозами недолюбленої дівчини, криками розчарованої матері, горем покинутої коханої, божевільним відчаєм батька, який втратив єдину дитину. Та найстрашнішим моментом у цій книжці мені здалася навіть не основна сюжетна лінія зі всіма негодами, які можуть випасти на долю людей. Значно страшнішою є відсутність у повісті психологічно зрілих персонажів. Жоден із описаних дорослих не є людиною, на яку можна спертися. Кожен із них свого часу не зміг прожити якийсь кризовий момент, обробити болісне переживання, внаслідок чого вони «ламаються» – тікають від світу, втягуються у воронку тиранічних стосунків з дітьми чи вирішують вкоротити собі віку. Авторка майстерно описує внутрішній світ таких «межових» персонажів – а проте шкода, що в тексті не знайшлося місця хоча б одній психологічно здоровій людині, з якої підлітки могли б вичитати модель зрілої дорослої поведінки. Разом із цим, книжка написана майстерно, динамічно, її цікаво читати, а персонажам віриш та співчуваєш, наче це вже не їхні проблеми, а власні.

Загалом я б радила цей твір читати паралельно батькам і дітям, і неодмінно проговорити після прочитання. До цієї розмови можна долучити і «#ЯНеБоюсьСказати» Насті Мельниченко, яка також проговорює частину з порушених у повісті тем, адже важливо не лише бачити проблему, але й знати, в якому місці шукати вихід.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар